Михайло Бойчишин. Це ім’я вже майже нічого не говорить українцям. А колись це був дуже впливовий політик. Сірий кардинал однієї із головних політичних сил епохи – Народного Руху України. Був – і в один момент його не стало. А як і чому – досі не знає ніхто.

Все частіше доводиться чути і читати – люди стомилися від війни, гинуть наші хлопці… А давайте поглянемо на статистику. І розберемося, від чого хто втомився.

Чудова ілюстрація. Показова. Еталонна. Дивіться. Кожного дня. Передивляйтеся. Може, після кількадесяти сеансів перегляду мізки і запрацюють.

Про два майже ідентичних продукти, один з яких – вітчизняного виробництва, а інший – імпорт із Франції.

Не встигла ПЦУ отримати томос, як тут же пильне зрадофільське око помітило першу Зраду. Та ще й яку!

Рік для України починається з видатної події – отримання новоствореною Православною церквою України томосу про автокефалію. Але частина українського суспільства, як воно здавна водиться у ньому, виявляє, м’яко кажучи, неадекватні риси свого характеру у реакції на цю подію.

Московитські ліберали – теж люди. В першу чергу люди. Московити. Саме тому вони ніколи не віддадуть Крим, навіть якщо власноруч повісять Путіна на Кремлівській стіні. Історія гарантує це.

Підбивати підсумки 2018-го року я не буду, бо все в процесі – в Україні, в світі. Зараз не той момент, коли можна ставити крапку і щось аналізувати. Тому замість підсумків-2018 поговоримо про те, що на нас чекає в наступному році.

Третій і останній текст про Білорусь. Правда, не зовсім про Білорусь. Точніше, зовсім не про Білорусь. Але…