Стара, але досі ніде не опублікована стаття про історію збірної Італії на ЧС-94. Конспірологія, яка виявилася не зовсім конспірологією.
Колись давним-давно, ще будучи школярем, я знайшов у сільській бібліотеці, в одному з журналів (чи то “Эхо планеты”, чи щось таке), статтю про прокляття збірної Італії. Історія в ній описувалася наступна.
Номери на ЧС-94 роздавалися жеребкуванням, і Роберто Баджо внаслідок цієї лотереї дістався 17-й номер. А справа в тому, що на попередньому ЧС, домашньому для Італії, саме 17-й номер, Роберто Донадоні, не забив післяматчевий пенальті у півфіналі проти Аргентини – і внаслідок цього італійці не потрапили у фінал. Згадка про це вжахнула забобонних італійців, які тут же вирішили – так, Баджо (який тоді уже був беззаперечним лідером збірної, вигравши, зокрема, “Золотий м‘яч” 1993 року) віддаємо 10-ку, а усіх інших жеребимо. І от 17-й номер, значить, дістався Альберіго Евані – але він якраз післяматчевий пенальті, вже у фіналі ЧС, забив, а нот Баджо, який з самого початку отримав 17-ку, промазав. Тож прокляття таки спрацювало, обдурити його не вдалося.
А тепер – про те, що відбувалося насправді.
По-перше, номери у збірній Італії певний час – з 1978 по 1994 роки – дійсно роздавалися не просто так. Чому саме з 1978-го – не знаю, підозрюю, що це було пов‘язано зі зміною тренера збірної. 1974-го, коли Скуадрою керував Феруччо Валькареджі, нічого такого не було – а от на ЧС-1978, коли в збірній верховодив уже Енцо Беарзот, з‘явився наступний цікавий принцип.
Суть його була наступною. Трьом голкіперам віддавали номери 1, 12 і 22. А далі номери ділили по позиціях – спочатку отримували захисники, потім півзахисники, потім нападники. Причому (!), як писала перед ЧС-94 газета l’Unita (номер від 17 березня 1994 року), номери роздавалися не жеребкуванням. Їх просто видавали за абеткою. Тому, скажімо, Паоло Россі на ЧС-1982 отримав аж 20-й номер – він був передостаннім з форвардів за абеткою, далі був лише невідомий вам Франко Сельваджі з “Кальярі” (який зіграв за збірну лише 3 матчі в 1981 році).
Бували, звісна річ, і винятки. Наприклад, на ЧС-1986 той же Росії уже попросив собі щасливу 20-ку – хоч вона йому нічого не принесла. Але загалом принцип – “позиція і прізвище за абеткою” – зберігався. І 1994 року він був саме такий. Саме тому перший польовий номер, 2, отримав захисник Луїджі Аполлоні, а останній, 21 – форвард Джанфранко Дзола (Zola).
Але!
Як пише все та ж l’Unita – у тому списку був виняток. Навіть два. По-перше, капітан збірної Франко Барезі отримав не 3, як мав би за абеткою, а 6. В матеріалі газети вказано про те, що Барезі “залишили його номер”. А другий виняток – це якраз Роберто Баджо, який отримав 10-ку. Так от – за логікою “позиція + прізвище за абеткою”, Баджо якраз би і отримав 17 номер! Так що частково та історія про прокляття все-таки правдива.
Цікаво, що тема із жеребкуванням номерів все-таки спливала в тогочасній пресі. Тільки не італійській, а американській. Уже під час ЧС, в липні 1994-го, в Los Angeles Times вийшла замітка про цю історію – і там справді йдеться про жереб, про 17-ку для Баджо і зміну на 10-й номер. Кому вірити – вирішуйте самі. Я все-таки б більше довіряв італійській пресі.
А тепер – про момент, який не згадується ні в італійській, ні в американській газетах. Справа в тому, що номер 17 справді був нещасливий. Але причина – не в промаху Роберто Донадоні, точніше, може, і в ньому, але справжня причина тут є значно масштабнішою. От скажіть самі собі, яке число ви вважаєте нещасливим? Більшість з вас тут же скаже – звісно, 13. Так от – у італійців роль такої цифрової лякалки виконує 17-ка! Навіть фільм Shriek If You Know What I Did Last Friday the 13th в італійському прокаті йшов під назвою Shriek – Hai impegni per venerdì 17?
Так що число 17 в Італії дуже не люблять – аж до відсутності рядів у літаках і поверхів у будинках. Причина цього, звісно, на 100 відсотків невідома: приписують сюди і Піфагора, точніше, його послідовників, і римські цифри (17, тобто XVII, можна анаграмувати як VIXI, тобто “(я) жив”, що означає “(я) мертвий”) – але факт залишається фактом. Є у італійців така гептадекафобія, як у американців чи й у нас трохи теж – трискайдекафобія, тобто боязнь числа 13. Імовірно, звідки й пішла тема, що Баджо не мав отримати це прокляте число собі на футболку. А вже потім її покрутили до жеребкування і т. ін.
І на завершення – короткий історичний підсумок історії. Альберіго Евані, який отримав 17-ку “замість” Баджо – забив пенальті у післяматчевій серії фіналу ЧС-94. А Баджо і Барезі, яким вручили привілейовані номери – промахнулися. Отак-то!
(А третій, тобто за хронологією другий невдалий пенальті – на рахунку Даніеле Массаро. Який за абеткою отримав 19-й номер – що вважався тоді щасливим, бо на ЧС-90 під ним грав Сальваторе Скілаччі, що став найкращим бомбардиром турніру, найкращим гравцем мундіалю і взагалі героєм Італії. (Баджо тоді отримав 15-ку.) Так от, цікаво, що це був другий ЧС для Массаро, а на першому, ще чемпіонського 1982-го, він якраз отримав нещасливий 17-й. Щоправда, він на тому турнірі жодного разу на полі і не з‘явився – у тій збірній було кому грати і без 21-річного форварда “Фіорентіни”. )
