Стара добра політична Франція відходить у минуле.
Період в історії Франції, починаючи з 1958 року, називають П‘ятою республікою. Цей період ознаменувався боротьбою між право- та лівоцентристами, які займали президентську посаду в результаті виборів.
Та зараз цей період добігає кінця. І вибори за останній час це чудово ілюструють. Почнемо розглядати президентські вибори з 2012 року, тобто з останніх виборів до початку нової епохи в історії Франції, Європи та світу. До мігрантської кризи у ЄС, до анексії Криму Росією і т. ін. До речі, це були ще і останні вибори, коли у другий тур президентських виборів у Франції вийшли представники двох поміркованих партій – лівоцентристської Соціалістичної партії Франсуа Олланд та правоцентристського Союзу за народний рух, чинний президент країни Ніколая Саркозі.
Олланд набрав тоді 28,63%, Саркозі програв йому півтора відсотки – 27,18%. А от далі ішли новачки електорального процесу – ультраправа Марін Ле Пен (яка замінила свого тата Жана-Марі) та ультралвівий Жан-Люк Меланшон. Вони набрали відповідно 17,90% і 11,10%. Така от була тоді четвірка – попереду близькі до центру, респектабельні політики, позаду радикали-популісти. Другий тур, як і перший, виграв Олланд – у 3,3%.
При цьому Марія Ле Пен ще 2011 року уперше в соціологічних опитуваннях потрапила у доуготуровий список. Саркозі тоді вдалося виправити ситуацію, він став другим, причому з серйозною перевагою. Але далі сталися 2014-15 роки. І що ж ми бачимо?
По-перше, в боротьбу втрутився центрист Еммануель Макрон. Цей крок не тільки розбив пару «соціалісти – голлісти», яка так чи інакше боролася за владу після Шарля де Голля, а і, ймовірно, зруйнував політичну систему взагалі. Бо Макрон зайшов на чужі електоральні поля і добряче там потоптався. Дивіться на цифри.
Макрон у першому турі став першим – 24,01. А от далі, другим, став представник і не соціалістів, і не партії Республіканці (на неї перетворився Союз). Хоча республіканець Франсуа Фійон був близький – став третім із 20,01%, а от друге місце набрало лише 21,30%. Тобто правоцентристи втратили від появи Макрона менше, ніж лівоцентристи (що було, в принципі, логічно, бо сам мсьє Еммануель раніше був соціалістом і, відповідно, мав певний електорат з тієї частини політичного спектру). Але – втратили. І втратили місце в другому турі. Нехай ця поразка була лише в 1,3% відносно Ле Пен – але вона сталася.
А от соціалісти зазнали справжнього краху. Їхній представник Бенуа Афон став аж п‘ятим, набравши жалюгідні 6,36%. А ліворадикал Меланшон став четвертим із – увага! – показником 19,58%. Тобто можна припустити, що суперником Макрона у другому турі став би не правораликальний, а ліворадикальний політик. Що було б йому так само на руку. Бо соціологи говорили, що в парі Макрон-Меланшон перший би виграв із середнім показником 57-41%. Ле Пен, до речі, програла ще більше – 66-34%. Але в соціологічних опитуваннях було і 59-41%. Тобто, скоріш за все, Меланшон міг би програти Макрону із показником Ле Пен чи навіть і гіршим для себе – бо якщо частина правоцентристів, імовірно, все ж підтримала мадам Марін, за ультралівого Меланшона вона б не голосувала точно.
Тож вибори-2017, з одного боку, показали, що французи можуть дати відкоша радикальним ідеям. А з іншого – Ле Пен і Меланшон на двох набрали майже 41% голосів! 2012-го вони мали 29%. 12% приросту – серйозний стрибок.
Вибори-2022 поховали уже не тільки поміркованих лівих, а і поміркованих правих. І знову не в останню чергу завдяки Макрону – який в статусі президента набрав у першому турі 27,85%, збільшивши свою перевагу. Але! Марін Ле Пен уже стала другою, із тією ж скромною перевагою – 23,15% проти 21,95%, – та боролася вона уже не з правоцентристом. Третім, програвши Ле Пен лише 1,2%, став ультралівий Меланшон. А представник, точніше, представниця Республіканців Валері Пекресс фінішувала аж п‘ятою із ганебним показником 4,78%.
Якщо ж ви думаєте, що четвертим став соціаліст – я вас розчарую. Кандидатка від Соцпартії Франції Анн Ідальго зайняла ДЕСЯТЕ місце, набравши лише 1,75%. Її обігнав не те що Меланшон, а навіть кандидат від комуністів Фаб‘єн Руссель!
Звісно, у другому турі Макрон упевнено випередив Ле Пен – але перевага уже не була у 32%, а лише у 17 – 58,55% проти 41,45%. І це при тому що явка в другому турі виявилася лише «мінус 3 мільйони виборців», на відміну від «мінус 4,5 мільйони» в 2017-му.
Запас міцності і, очевидно, особиста популярність дозволила Еммануелю Макрону виграти двоє виборів, так. Але – що далі? А далі – вибори-2027.
Де з самого початку не просто Ле Пен була лідеркою – але і другим, відразу за нею (не за відсотками, там відрив був і є, але за місцями), опинився Меланшон. Радикали, починаючи з боротьби за друге місце в другому турі – за півтора десятиліття окупували політичний Олімп Франції.
Звісно, у Едуара Філіппа, найуспішнішого за інформацією соціологів поміркованого кандидата, близького до центру, є шанси на другий тур. Врешті-решт і кандидат від Соцпартії, і уламки правоцентристського світу підтримають радше його, аніж Меланшона. Та що робити у другому турі? Там, за останніми (і передостанніми, і передпередостанніми…) даними Ле Пен перемагає усіх своїх можливих суперників…
Можливо, якщо відбудуться якісь серйозні електоральні зсуви між турами – Філіпп і зможе перемогти Ле Пен. Десь на 1-1,5%. Може, на 2%. Та куди діватись від тенденції, яка за 15 років знищила лівий центр і добряче пройшлася по центру правому? І – що в глобальному смислі значитиме ця перемога, якщо тенденція (а приводів до змін її я поки не бачу) призведе на виборах-2032 до того, що Ле Пен і Меланшон взагалі не матимуть конкурентів у першому турі – і таким чином Франція опиниться перед неминучим вибором між одним із радикалів-плпулістів? Яка різниця – зараз це станеться чи через п‘ять років?
І – що робити правоцентристам та лівоцентристам, щоб відродити свій вплив на електорат?
