А то кажуть – ви б проаналізували професійно список основних претендентів на посаду, звільнену Фоменком. Ну от вам – моя топ-п’ятірка кандидатів. Із повним, тобто остаточним аналізом. (По алфавіту, ви не подумайте нічого.)

Всі про Конституцію (свої варіанти пропонують), і я про Конституцію. Отже…

Десять років я всередині футбольної журналістики. І десять років я бачу і чую одне й те саме. Оцю от боротьбу київських і донецьких, яка не те що оскомину набила, а від неї хочеться ригати далі, ніж бачиш.

Приходить запит у френди. Відкриваю сторінку. Останні пости – з отакими от лінками.

Знайшов свою стару, з університетських часів (перша половина 2000-х), статтю. Її навіть публікували в якомусь там локальному науковому виданні.

Люди, ви взагалі дивитеся, кого ви в країну пускаєте?

Ви не найтупіші в Європі. Є тут ще такі ж бевзі, яких можна надурити елементарною брехнею.

Після анексії Криму в інтернеті з’явився такий прекрасний хештег – #Крымнаш. Щодо появи «Кримнашу» є різні версії – Лурк пише, що це «український форс», хоча оперують ним (в серйозному значенні, а не стьобному) московити. Але то таке. Як би там не було – #Крымнаш це фактично їхня нинішня ідеологія.

Невеличка замальовка про найнизовіший футбол, про його емоційну і психологічну складову.

Цікава штука – толерантність. Оригінальна. І несподівана. Можливо, в наших краях, хтозна…