Маленьке внутрішнє дерево

Цікава штука – толерантність. Оригінальна. І несподівана. Можливо, в наших краях, хтозна…

Кілька тижнів тому в Києві пройшов захід на підтримку прав ЛГБТ-спільноти (і ще там когось, але в основному цих; про підтримку прав зоофілів чи аутистів я не чув). Частина моєї ФБ-стрічки цей захід підтримала. «Підтримала і підтримала» – скажете ви. Дійсно, ми живемо у вільній країні – принаймні, такою вона сама себе декларує і почасти є. Але…

Але проходить час. І я бачу у френдстрічці пости/коменти від тих самих людей, які вчора захищали права ЛГБТ-спільноти. Пости про те, що на деяких сайтах/форумах сидять божевільні дамочки, які тільки й думають, як би вилизати квартиру до блиска чи там догодити своєму мужчині. Або про те, що знов почалося літо – і повилазили рагулі в сандалях на шкарпетки.

Так, це ті самі люди. Які вчора захищали права одних. А сьогодні стібуться чи взагалі вважають несповна розуму вищезгадані категорії людей. Ні для кого не секрет, що великою мірою цей ЛГБТшний захід підтримувала в основному «просунута» столична молодь – «покоління Фейсбуку», якщо коротко охарактеризувати. А серед цього покоління «фейсбучних киян» не раз і не два трапляються реальні сноби, які вернуть носа від «понаїхавши у наш Київ селюків». І це я згадав тільки найяскравіші і найактуальніші приклади. А їх насправді більше ніж досить.

То що ж відбувається? А відбувається те, що немає насправді ніякої толерантності, до якої закликали на тому самому заході. (І не на тому теж – а просто, взагалі «закликали».) Бо не буває так, що отут от пишемо, отам от ні, а осьдечки рибу завертаємо. Якщо людина толерантна – то вона толерантна в принципі. Якщо ви не смітите в місті – то ви не смітите всюди, на тротуарі, на клумбі, в парку, на проспекті, посеред пішохідного переходу. Всю-ди. Бо не буває такого, що там не можна сміття кидати, а тут можна. Це або лицемірство, або просто у випадку потрапляння сміття до урни у певних випадках так склалося – урна була поруч, багато людей, з коханою людиною йшов, вирішив показатися таким молодцем.

Отак і з толерантністю, і з захистом прав людей. Як можна захищати права одних – і в той же час висміювати уподобання інших? Яка в цьому логіка? Тільки одна. Точніше, дві. «Всі тварини на фермі рівні. Але деякі рівніші». Або просто мода. Згадайте, як після успіху групи «Тату» з’явилися такі характерні дівчачі парочки. Я сам кілька разів бачив навіть у своєму робітничо-селянському місті, що вже казати про крутіші населені пункти. Що, всі так аж бігом стали лесбійками? Звісно ж, ні. Мода. Круто. Тренд.

(Про варіанти «відпрацьовування грантів», «на зарплаті» і таке інше говорити не буду – бо банально не маю інформації. А без інформації – це не більше ніж конспірологія.)

От і з усіма цими рухами за права. Це модно – «ну як же, всі навколо такі тупі і обмежені, а я геїв захищаю». Це круто. Це підвищує ЧСВ. Якщо хочте – це різновид понтів. Тільки у когось вони в грошах та матеріальних цінностях, у когось в поїздці на Євро-2016, а у когось отак.

І що цікаво. Україна уже нібито пережила одне таке масове захоплення. Пам’ятаєте – вусатий чувак на велику, «Танець пінгвіна». Так-так, Партія зелених. А я добре пам’ятаю, як тоді теж «просунуті» персонажі розказували, як це круто – берегти природу, от вони бережуть, і всьо вот ето вот. Ну і де цей вусатий Віталій Кононов? Де Партія зелених? Пшик. Що ж, тепер, очевидно, прийшов час таких протестних рухів. Завтра буде щось інше. Головне – не забувати, що слова нічого не варті, варті лише справи. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. До речі, послідовників руху, який уособлює собою, також полюбляють підчмурити «просунуті» борці за права – мовляв, ги-ги, на церкву хрестяться. А вам не все одно, що вони роблять? Це вам якось заважає? Ні? То чому ж така реакція на їх право?

P.S. Весь цей текст абсолютно не стосується тих, хто дійсно і всерйоз кладе все своє життя на боротьбу за чиїсь права – геїв чи бездомних тварин. Але скільки таких у суспільстві? У Андрія Макаревича в книзі «Сам овца» дуже гарно написано про такі випадки – в контексті його доброго знайомого, відомого радянського рок- і блюз-гітариста Юрія Ільченка. «Хипповое начало было у него не элементом моды, как у девяноста процентов тусовки, а росло где-то внутри, как небольшое дерево». От і дивіться, у кого в середині росте це невеличке дерево – а хто так, погуляти вийшов.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s