23 грудня 1938 року у південноафриканському місті Іст-Лондон сталася неймовірна подія.

Кураторка місцевого музею Марджорі Куртене-Латімер перебирала рибу, виловлену місцевими рибалками у Індійському океані – і наткнулася на якусь незвичну і невідому їй рибину синього кольору. Забравши цю рибку, вона намагалася розібратися – що ж це таке виловили рибалки з траулера «Нерін». Не вдалося. Зв’язалася з професором іхтіології Університету Родса Джеймсом Смітом. Той приїхав не відразу, тож Марджорі довелося віддати знахідку таксидермісту, аби зберегти її хоча б у вигляді опудало. А коли містер Сміт побачив цю рибину – він сказав: «Ха, так я її знаю! Це ж целакант!»

Несподіванка була в тому, що Джеймс Сміт знав целаканта тільки заочно – завдяки викопним решткам. Бо ця риба вимерла 65 мільйонів років тому! І от він дивився на опудало, яке ще кілька тижнів тому було живим створінням – і не міг повірити.

І ніхто не міг повірити – бо другу латимерію (а саме так, на честь міс Марджорі, її назвали з подачі Сміта) виловили аж через 14 років, 1952-го! Зараз її час від часу виловлюють не тільки біля берегів Африки, а і районі кількох індонезійських островів. Отак риба, про існування якої нічого не було відомо 65 мільйонів років, повернулася на світ.

Я невипадково згадав цю історію. Справа в тому, що український футбол, його вершина, Прем’єр-ліга, саме сьогодні, 18 квітня 2026 року, отримав свою латимерію. Це ФК «Буковина» (Чернівці).

Цей клуб був одним із 20-ти засновників вищої ліги чемпіонату України, тієї самої, яка пройшла навесні-влітку 1992 року. Після третього чемпіонату, у червні 1994-го, чернівчани, зайнявши передостаннє (тоді – 17-те) місце у вишці, вилетіли з неї – і…

І – ви не повірите – залишилися жити. Насправді для українського футболу це не просто собі так. Візьміть таблицю того вищолігового чемпіонату, 1993/94, і подивіться на список учасників. Знаєте, скільки із цієї 18-ки дожили до нинішнього часу? А якщо відкинути два очевидні варіанти, «Шахтар» і «Динамо»? Так от – їх усього ЧОТИРИ. Це одеський «Чорноморець», львівські «Карпати» (так, це той єдиний український виняток, коли новостворений клуб на законних, причому визнаних у міжнародних судових інстанціях, підставах вважається продовжувачем історії попередника), луганська «Зоря» – і «Буковина». Усі інші – це новодільні клони історичних футбольних клубів, які зникли у водах футбольної Лети.

Та що там 1994-й рік. Подивіться на загальну таблицю вищої / Прем’єр-ліги. Донецький «Металург» і київський «Арсенал» (обидва), донецький «Олімпік» і чернігівська «Десна», «Минай» із однойменного передмістя Ужгорода і бориспільський «Борисфен», ФК «Харків» та ФК «Севастополь», «Дніпро-1» із Дніпра та кропивницька «Зірка» – усі ці клуби не просто побували в еліті українського футболу уже після того, як звідти вилетіла «Буковина», ні-і-і, аби усе було так просто. Я назвав клуби, які народилися і зникли (встигнувши пограти у ВЛ / УПЛ) у проміжку між 1994 та 2026 роками. Усе їхнє життя проминуло за ці 32 роки. А «Буковина», як латимерія, існувала десь у трясовині українського футболу.

Чотири рази вона вилітала аж у другу лігу. Другий із чотирьох разів – 2001 року – затягнувся на довгі дев’ять сезонів. В сезоні-2002/03 «Буковина» сягнула дна, справжньої Маріанської западини – 13-те місце у своїй групі «А», де виступало 15 команд. Від останнього місця чернівчан відділилося нещасні 2 очки. До речі, із тієї 15-ки в живих зараз залишився тільки один клуб. Ви здогадуєтеся, який.

Сезон-2018/19 – 10-е місце у групі «А» другої ліги. Не найнижче загалом – але у тому чемпіонаті останнє, бо учасників було лише 10. Нижче не виявилося ні-ко-го. До речі, з тієї групи відразу три клуби – «Минай», нові «Полісся» та «Верес» – через кілька років опинилися в УПЛ, житомирці зараз ведуться боротьбу за медалі. А «Буковина» чекала свого часу.

І дочекалася. Через 32 роки. Щоб ви зрозуміли неймовірність цього часового відрізку – до сьогодні рекордним (тобто, звісна річ, антирекордним) було повернення охтирського «Нафтовика». Той, вилетівши з вищої ліги після першого ж сезону, весна-1992, повернувся через 15 років (трошки змінивши назву, на «Нафтовик-Укрнафта»). Другим показником є 12 років нинішнього «Вереса», який 2009-го вилітав ще під назвою «Львів», а потім, в результаті так званого «обміну», переїхав до Рівного і отримав притаманну тамтешнім клубам назву – і з нею повернувся в еліту 2021-го, де грає і досі.

Десять років – з 1996-го по 2006-й – витратила на те, аби виборсатися із трясовини, луганська «Зоря». У всіх інших клубів, яким вдавалося повернутися, на це йшло менше десятиліття. «Буковина» витратила – ТРИДЦЯТЬ ДВА.

Та головне – це те, що вона взагалі вижила. Не стала історією, закам’янілими рештками, як шепетівський «Темп» і СК «Одеса», як кременчуцький «Кремінь» та миколаївський «Евіс» – її колеги по найпершому чемпіонату України. Вона увесь цей час залишалася існувати, навіть не мріючи про еліту. Неймовірна – і геть непритаманна українському футболу – стійкість. І от – час настав.

Я не знаю, якою буде подальша кар’єра нинішнього головного тренера «Буковини» Сергія Шищенка. Але один цей факт, що він повернув світу українського футболу цю неймовірну жовто-чорну рибину, що він підняв із глибин в еліту «Буковину» через три десятиліття після занурення – уже є причиною для того, аби зняти перед ним капелюха. До речі, у сезоні-1993/94 Шищенко, який ще був навіть не молодим, а юним футболістом – йому в січні тільки виповнилося 18 – вилетів із вищої ліги разом з «Буковиною». Уродженець Дергачівського району Харківщини, він виступав тоді за головну команду свого регіону «Металіст».

Шищенко відразу повернувся в еліту, із «Шахтарем» виграв срібні медалі і два Кубки України, із іншим донецьким клубом, «Металургом», тричі був бронзовим призером. 2024-го, уже як тренер, він очолив другу за ліком київську «Оболонь», яка після п’яти турів того чемпіонату з 1 очком посідала останнє місце. За підсумками сезону столичні «пивовари» зайняли 11-ту позицію, обійшовшись навіть без стикових поєдинків.

І от тепер – «Буковина». Живе викопне українського футболу. Клуб, якого в еліті не бачила, мабуть, уже і більшість українських уболівальників. Команда, у складі якої тільки два гравці, народжені до вильоту «Буковини» із вищої ліги. І от вона, ця жовто-чорна латимерія, повертається на світ.

Що ж, чекаємо Шищенка і компанію в УПЛ. А поки що – побажаймо чернівчанам вийти у свій перший в історії фінал Кубка України (або й взагалі виграти його). Так, суперник по півфіналу більш ніж серйозний – саме «Динамо», найсправжнісінький гранд. Але – коли ж творити дива, як не зараз?