Про кварцяних батьків і тренерів

Невеличка замальовка про найнизовіший футбол, про його емоційну і психологічну складову.

«Шо ета за ігра?! Я спрашую – шо ета за ігра?!» Так не своїм гласом орав після матчу на юного футболіста батько. Це було насправді гидко. І хтозна, чим би усе закінчилося – можливо, і рукоприкладством у вигляді запотиличників – якби тренер не зібрав команду для вирішення якогось організаційного моменту…

Я воджу сина на футбол. Йому майже 7 років, він закінчує другий рік навчання у колишній клубній, а нині муніципальній футбольній школі «Металург». Цього року наш клас, двома командами, уперше бере участь у чемпіонаті міста, U-7. От про ця я хотів би вам розповісти.

Ні, не про «голи, очки, секунди». В дитячому віці це важливо лише для самих юних футболістів і цікаво лише для їхніх батьків. Я хочу розповісти вам про той тиск, який витримують 5-8-річні діти. Ви бачили фільм «Джанго вільний»? Пам’ятаєте там епізод із боями мандинго? От приблизно так само – звісно, без закликів зламати комусь ногу – відбувається у нас. Не на всіх матчах, але відбувається. Батьки кричать, підганяють дітей, буває, що й міцне слівце пролунає, в форматі «блядь, шо ти дєлаєш». Можливо, для когось таке «стимулювання» і на користь – всі люди різні, – але я сам бачив, як один хлопчик просто боявся наближатися по флангу до того місця, де стояв його батько. Аби не чути всього того потоку наїздів.

Не поступаються емоційною складовою батькам і деякі тренери. У одному матчі голкіпер наших суперників в другому таймі мало не плакав. По-перше, вдарився рукою. По-друге, багато напропускав. І до всього того тренер ще й орав майже на вухо – «Ти када команду виручать начньош?!» А шпильки, саркастичні закиди на кшталт «Ви чо тут собралісь вообще?» я навіть не став рахувати і запам’ятовувати.

Уявіть собі тепер, в якій атмосфері грають ці вчорашні та сьогоднішні дошкільнята (у нас в команді в основному первачки і кілька тих, хто днями закінчив дитсадок; а є ще на рік молодші). І при цьому я жодного разу не бачив, щоб хтось із батьків після гри – виграної, програної, без різниці, це не збірна України, тут футболісти дійсно стараються, бо їх ще не навчили хал турити і лицемірити – підійшов би і подякував дітям, команді за гру. Ні, бачив одного. У дзеркалі. Я завжди після гри команди, за яку грає мій син, тисну кожному гравцеві руку і дякую – не за результат, а за гру.

А ще у нас класний тренер. Я не знаю, можливо, він і наші діти і не досягнемо у футболі нічого (хоча зараз наша команда на третьому місці в чемпіонаті, а інша команда нашого класу лідирує, не втративши жодного очка; але зараз це усе, звісно, не грає ніякої ролі) – але те, як він з ними працює, мені подобається. Я сьогодні спеціально всю гру слідкував за ним, за його взаємодією з хлопцями – щоб переконатися у правоті своїх припущень. Так от – він жодного разу не накричав на своїх футболістів. Жодного. Він підвищував голос тільки тоді, коли треба було нагадати про позицію на полі чи дати команду, хто пробиватиме штрафний чи пенальті (шум же, ще треба докричатися на протилежну половину майданчика). А кожен невдалий епізод у виконанні наших пацанів він коментував заспокійливим «Нічого, все нормально, молодці». І на полі, над полем була дійсно спокійна і дружелюбна атмосфера. І майже ніхто з наших батьків не влізав зі своїми підказками, заважаючи тренеру. (А одного разу було навіть навпаки – мій малий стояв у воротах, суперник бив штрафний. А я сидів прямо біля воріт, за сіткою. І тренер, побачивши мене поруч, попросив, щоб я пояснив сину, як правильно виставити стінку. Все це – без крику і нервів.)

P.S. Коли я чую чиюсь чергову маячню про те, що нашій збірній потрібен тренер на кшталт Кварцяного – я завжди думаю: «Чувак, хотів би я подивитися, якби твого 7-річного сина тренував такий тренер. Що б ти тоді сказав». Хоча – можливо, це якраз той випадок, коли «блядь, шо ти долаєш». Таким людям і Кварцяний тренер. А мені подобається, що до мого сина ставляться з повагою і розумінням. Може, він ніколи і не стане професійним футболістом – зате зараз він грає у своє задоволення. В тому числі й через те, що йому ніхто і нічим не тикає.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s