Після анексії Криму в інтернеті з’явився такий прекрасний хештег – #Крымнаш. Щодо появи «Кримнашу» є різні версії – Лурк пише, що це «український форс», хоча оперують ним (в серйозному значенні, а не стьобному) московити. Але то таке. Як би там не було – #Крымнаш це фактично їхня нинішня ідеологія.

І, відповідно, в українців з’явилось так зване «контрольне питання» для московитів, за яким можна легко і просто визначити, хто перед тобою – ватник чи один із небагатьох притомних громадян РФ. Питання це звучить просто і коротко – Чий Крим?

Я довго думав, яке б питання могло стати таким же тестом на притомність тут, всередині України. І, здається, придумав. В наших реаліях це питання має звучати, як Чия Кубань? Справа в тому, що частина патріотично налаштованих українців договорилася до того, що повертати треба не тільки Донбас та Крим, а й «споконвічно українську» Кубань. #Кубаньнаша, звісно, такої популярності не набрав – та все ж має своїх прихильників.

Прихильників, які за красивою картинкою (ось вона, пам’ятаєте – на Євробаченні шведи порадували «кубаньнашів»?) не хочуть бачити очевидних речей.

По-перше, міжнародне право ніхто не відміняв. І Московія теж, так. Бо вона за  платить і ще заплатить. Можливо, найвищу ціну – своє існування. Нам потрібні такі проблеми? Ми без Кубані ну ніяк не проживемо – аж так, щоб заради цієї території налаштувати проти себе світову спільноту? А ми ж навіть не Московія, у нас такого запасу міцності немає. І ядерної зброї. З нами церемонитися не будуть, якщо ідеї «Кубанінашої» з теоретичного базікання почне перетворюватися на геополітичну реальність.

По-друге, ви знаєте, хто там живе, на тій нинішній Кубані? Славні нащадки запорізьких козаків? Ага. Розігналися. Тамтешнє, кубанське і донське козацтво давно сидить на державному баблі і є чи не першим оплотом режиму у тих регіонах. Звичайні поліцейські кубанській козачій «міліції» реально заздрять – бо за фактично одну й ту саму роботу отримують в рази менше. Думаєте, цим «козакам» потрібна ваша ідея возз’єднання з Україною? Навіщо? От спробуйте дати відповідь.

А крім того згадайте таку станицю Кущевську і ОПГ «Цапки». Хто не знає – ось вам один із багатьох лінків з розповідями про цю історію. Вам треба такі співвітчизники? Чи ви думаєте, що вони отак от візьмуть і в Московію переїдуть? Ага. То не вони вже на заправках повні баки заливають, щоб до Москви вистачило?

По-третє, згадайте, будь ласка, вибори 2014-го. І президентські, і парламентські. Згадавши, подивіться на мапу України – і усвідомте, якими були б ці результати, якби голосували окуповані Донбас і Крим. А тепер – це головне – подивіться у Вікіпедії кількість населення Краснодарського краю і приплюсуйте відсотків 70-80 дорослого покоління до проросійських Опозиційного блоку та інших. Як вам такі вибори? Такий парламент? Така президентська гонка?

Вам що, своїх ватників мало – треба ще й п’ять мільйонів московитських приєднати?

От і виходить, що ті, хто щиро, з рукою на серці і «Ще не вмерла» на вустах кричать, що #Кубаньнаша – по факту хочуть

а) стати ізгоями у світовій спільноті;

б) отримати кілька мільйонів ватників, які гірші за кримських та донецьких;

в) забити дошками усі шанси на більш-менш притомну владу, реформи і шлях в Європу.

Свідомо чи несвідомо, не знаю. Але виходить саме так.

P.S. Я вам скажу більше. Це неприємно прозвучить, але. В наших інтересах якнайдовше тримати Крим та Донбас в такій ситуації, як вони є зараз – формально наші, а фактично капкан, в який потрапила лапа московитського ведмедя. В нинішньому стані Крим і Донбас – це проблема в першу чергу Росії. А для нас – якщо і не панацея, то неслабий такий плюс. Московію за Крим-Донбас пресують уже не перший рік, а ми позбавились кількох мільйонів (важливих в електоральному сенсі мільйонів) ватників. Хіба це погано? Хіба це не вигідно?