В Іспанії розпустили парламент. Попереду дострокові вибори. Чого ж чекати на Піренеях?

Прем‘єр-міністр Іспанії Педро Санчес розпустив парламент і оголосив дострокові вибори. З чим же підійшли основні партії до цього моменту? Дивимося соціологію.

Як бачимо, опозиційна Народна партія лідирує в опитуваннях. Різниця складає десь 5-7%. Втім, попередні вибори “народники” теж виграли – з рахунком 33,1 на 31,7. І тоді уряд був створений не Народною партією, а Соціалістичною робочою партією Іспанії, PSOE. Це був уряд меншості, бо коаліцію із 175+ голосами створити не зміг ніхто.

Що ж буде цього разу? “Народники” навряд чи захочуть пропустити соціалістів наперед, тим паче з такою перевагою, яка з 2023 року тільки збільшилася. І тут виникає питання – яким чином вони прийдуть до влади, тобто посади прем‘єр-міністра?

Варіантів є рівно два. По-перше, такий самий уряд меншості, коли кандидатура від НПІ просто збере більшість на голосуванні за прем‘єра – а потім уряд буде домовлятися із депутатами за кожне конкретне голосування. Власне, після виборів-2023 так і було – спочатку на голосування поставили кандидатуру від “народників”, власне, очільника НП Альберта Фейхоо. Але вона не набрала потрібних голосів. А от соціаліст Педро Санчес набрав – і став прем‘єром. Можливо, зараз Фейхоо зуміє домовитися за потрібні голоси, яких не зможе забезпечити його партія.

Є і другий варіант, який 2023-го був ще далеким від реальності, а тепер все частіше про нього згадують. Це коаліція НПІ із ультраправою партією “Вокс” (“Голос”). Ця політсила відома своєю ісламофобською та антимігрантською риторикою. (Втім, тут є виняток – “воксівці” не проти імміграції з Латинської Америки, бо то іспаномовні та іспаностворені країни.) Іноді її називають ультраправими, іноді – правопопулістами. Досі вона була в принципі такою ж нерукопожатною, як і “Альтернатива” у Німеччині. Як буде на цей раз?

Ну і питання – що з цього Україні? Треба сказати, що партія “Вокс” і засуджувала агресію Росії, і говорила про підтримку України, і критикувала Євросоюз за те, що той допустив таку критичну залежність Європи від російських нафти й газу. Так що для конкретних нас коаліція “народників” і “голосистих” навряд чи стане проблемою. Принаймні, на загальноєвропейські рішення це в мінусі не позначиться. А щодо конкретної підтримки України, то тут Іспанія не є в перших рядах.

Тож спостерігаємо за іспанськими політичними перипетіями спокійно. Хоч, звісно, потрапляння ультраправих у владу, навіть на околиці Європи, не може не тривожити – бо і так тенденція в цьому плані не дуже приємна, а поява “Вокс” у коаліції й на міністерських посадах (причому навіть без формальної коаліції) може стати певним тригером і пострілом стартового пістолету.

Ну, і не можна не відзначити, що, як 2023-го, так і зараз, кожна із великих партій так чи інакше намагається розігрувати каталонську карту. Після попередніх виборів домовитися із “сепаратистськими” політсилами вдалося соціалістам. Зараз, кажуть, кроки в цьому напрямку робили “народники”. Втім, соціологія показує, що Фейхоо – який 3 роки тому заявив, що краще піде на уряд меншості, ніж на коаліцію з ультраправими – простіше домовитися просто із “Вокс”. До речі, партію цю створили вихідці саме з Народної партії, яких не влаштовувала позиція керівництва НПІ з тих чи інших питань (наприклад, прав автономій – Каталонії, Басконії, Галісії). Тож тут також можуть виникнути проблеми, яких “народникам” хотілося б уникнути. Але зробити це найпростішим шляхом – монобільшістю – у партії Фейхоо не вийде. Бо за увесь передвиборчий період Народна партія, згідно із соціологією, не дотягувала навіть до 150 місць із 350.  А для більшості, нагадаю, потрібно 176. Тож – або меншість, або домовлятися з ультраправими чи каталонськими сепаратистами. І що тут краще…