Різдвяна казка на далекому Сході

На Різдво завжди чудеса. Так буває…

У моїй френдстрічці на основному ФБ-аккаунті було (і є) два священника. Один – екс-УПЦ КП, нині ПЦУ – знають уже всі в Україні і навіть за її межами, це Олександр Дедюхін. Так-так, той самий, який Порошенка возив знайомитися з Варфоломієм І 🙂 А про другого Україна дізналася тільки зараз, завдяки воістину драматичним подіям.

Його звуть, як і мене, Володимир. Я читаю його за моїми фейсбучними мірками давно. Звісно ж, я знав, що він належить до УПЦ МП. І це не могло не накласти відбиток на моє першопочаткове враження. Знаєте, як це буває – коли ти бачиш тільки бірку і по ній робиш висновки. Але за біркою завжди стоїть людина. Або не стоїть, а людина і є цією біркою. У його випадку – стояла. (І стоїть.) І я читав його, спостерігав за його діяльністю – і церковною, і громадською, як він переймався проблемами своїх парафіян, допомагав різним людям у різним скрутам. Щось коментував, задавав якісь питання, про щось ми навіть трохи дискутувати. І ця бірка, вона для мене нічого не значила. Але.

Але – автокефалія. Томос. Помісна церква. І рано чи пізно як мінімум у мене (і у нього, звісно ж, теж) мало б постати питання – а як отець Володимир відреагує на все це? Це питання, воно крутилося у мені, і я його гнав від себе. Гнав, бо був варіант, що я поставлю його – і отримаю не ту відповідь, на яку очікую. Розумієте, одна справа, коли була невизнана, “розкольницька і неканонічна” УПЦ КП (хоч я і сам є, точніше, був парафіянином цієї церкви і старшого сина хрестив у Київському патріархаті) – це в принципі пояснює перебування в Московському патріархаті. Але тепер, коли є визнана Вселенським патріархом, законна і канонічна, помісна автокефальна українська церква…

Я так і не задав йому цього питання. Може, навіть не стільки через боязнь прочитати те, що я не хотів прочитати – а щоб не ставити самого панотця у, як мені здавалося, незручне становище. Просто читав його сторінку і намагався із його постів зрозуміти – так чи ні? В принципі, після певного моменту я здогадувався, але одна справа це здогадки – і зовсім інша доконаний факт.

І ось, кілька днів тому… Втім, далі ви краще почитайте ось ці скріни.

к33кп35к

Але це було іще не все.

4у2321

Ось що написали на сайті Сіверськодонецької єпархії УПЦ МП.

11

І ось цей пост.

ка31423

А далі…

уак

І так.

442

Ви знаєте, коли я вночі робив ці скріни і писав цей текст – я плакав. Чесне слово. Я плакав від усвідомлення того, як я не помилився у цій людині, як все прямо по-різдвяному казково склалося, як люди в цьому селі на Луганщині, селі, від якого до кордону з Московією якихось три десятки кілометрів, виявилися мужніми, чи розумнішими, чи добросерднішими – а, може, усе разом – за багатьох-багатьох своїх співвітчизників, які переступили через колись кимось розставлені бар’єри, в тому числі й церковні. І що отак от все склалося.

Я не знаю, що іще тут можна сказати, і чи варто взагалі. Дякую вам, отче Володимир Маглена. Дякую Тобі, Боже.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s