12 років пройшло. А нічого не помінялося. І уже не поміняється.

Був у запорізькому “Металурзі” середини 2000-х такий гравець Дарко Тасевскі. Я чому про нього так добре пам’ятаю – бо інтерв’ю з ним для журналу “Футбол” було чи не першим моїм серйозним матеріалом в українській журналістиці. Це тоді Грозний в МЗ тренував, от він і понапривозив різних персонажів, в тому числі й Тасевскі, якого пафосно називали (та сам Грозний і називав) “балканським Недведом”.

Потім Грозного із МЗ турнули – після завоювання путівки у єврокубки, до речі. Підозрюю, за те, що вимагав дофіга грошей на трансфери, які (гроші) хотів красиво попиляти. От, значить, Грозний пішов – а Тасевскі залишився. Але ненадовго – бо хотів сваліть у “Левскі”. Але “Металург” не хотів його продавати. А Тасевскі не хотів підписувати новий контракт із МЗ. І так македонця загнали в дубль, де він останні півсезона і просидів.

Так я чого згадав. Зараз на “Славутич-Арені” квартирують біженці із Луганська, “Зоря”. І у них зараз схожа історія із Сватком. Того хоче “Хайдук”, той хоче в “Хайдук” – а “Зоря” не хоче. От і знайшли “найкращий” варіянт – посадити його до кінця контракта (а це до літа) на банку.

Навіть сама по собі логіка дурнувата. Якщо вам треба гравець – ну так використайте його по повній в останні півроку. Якщо не треба – ну так продайте, отримайте хоч якісь гроші. Але ні. За принципом свинособаки (не московита, а саме свинособаки – ось, почитайте, що німці, які й придумали цей термін, в нього вкладають) луганці-запоріжці вибрали найгірший варіянт.

І грець би з ними – “Зорею”, Сватком. Але тут от що важливо зазначити. Коли український футбол покотився під укіс після Революції Гідності і початку війни у Криму і на Донбасі – я говорив про те, що це падіння може стати шансом для футболу. Шансом на зцілення. Дурні “папікові” гроші закінчуватимуться, значить, треба буде учитися виживати. Так, як роблять у всьому світі – заробляючи на уболівальниках (а 2014-й рік не протривав довго – я не про календарні 365 днів, а про ситуацію в економіки країни, – люди зараз за певними статистичними показниками і кількістю автівок на дорогах не бідніші, ніж за “благословенних часів долару по 8”), на трансферах гравців і т. ін. Так от, казав я тоді – упавши на дно, українському футболу нічого не залишиться, як почати боротися за життя звичайними методами, які давно апробовані у цивілізованому футбольному світі.

Я помилявся. Насправді, ніяких якісних змін не відбулося. Просто рівень упав настільки, що промислових олігархів заступили аграрні латифундисти. От і вся реальна зміна. А самодури власники-гендиректори-тренери як плювали на всю світову футбольну практику, так і плюють досі. Як плювати було Дворєцкому на викинуті за Тасевскі гроші – так плювати й Геллеру на можливі зароблені гроші за Сватка. І неважливо насправді, хто там ініціатор цього “образцово-показатєльного наказанія” – Геллер, Вернидуб чи Рафаїлов. Це уже деталі, які мене в принципі не цікавлять, бо вони нічого не змінюють. Є факт – логіка ставлення до футболістів і до грошей в українському футболі залишилася такою ж, як була до його краху.

А це значить, що ніяких висновків український футбол не зробив. І уже не зробить. Навіть якщо його зруйнувати до рівня чемпіонатів міст.

Він безнадійний.