Черговий вівторок – а, значить, чергова серія “Наших 90-х”!

Для початку нагадаємо попередні випуски:

Частина 1
Частина 2
Частина 3
Частина 4
Частина 5
Частина 6

А тепер – до свіжатинки! 😉

Сотенні купюри по 70 карбованців? А, ну так – ви вже забули (чи, може, і не знали), що на початку 1991-го тоді ще союзне керівництво провело відверто грабіжницький “обмін 50- і 100-рубльовок“.

А ось як з цією витівкою “собаки Павлова” (перший і останній прем’єр-міністр СРСР Валентин Павлов) боролися у Києві.

До речі, ви звернули увагу, що тоді уже побутував такий термін, як “менеджер”?

Йдемо далі. Початок 90-х – це поява в Україні нових видань, центральних (як “Голос України”, звідки ми і беремо новини) та регіональних. Ось одне із них. Газета “Запорізька Січ”, яка у свій час була дуже прогресивною, україномовною – власне, назва якраз і натякала на патріотичну спрямованість.

Це вже потім вона стане просто обслуговуючим персоналом чергових недомерів (недомірків?)…

…А тоді “Запорізька Січ” – це було цікаво і свіжо. Не в останню чергу через персону головного редактора. Я трохи знаю про нього, бо він учився у одній групі Запорізького педучилища із моєю мамою. Дуже був веселий, амбіційний, професіональний. І патріотичний. “Запорізька Січ” (я забіжу трохи наперед) єдиною в регіоні не підтримала серпневий переворот і ГКЧП.  Ось вам цитата із “Голосу України” 2021 року:

“Справжній приклад громадянської мужності дає редактор муніципальної газети «Запорозька Січ» Анатолій Ланчик, талановитий журналіст і принципова людина. Замість циркулярів ДКНС він залишає на першій сторінці пусту колонку. Газета ставить у номер лише телезвернення Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука й заяву міськвиконкому.

Увечері депутат Неклюдов заносить у редакцію ЗС заяву депутатів міськради. Номер уже готовий до друку. Але вага заяви — величезна! Ланчик зупиняє здачу номера. Першу полосу газети швидко переверстують…

Заява виходить 20 серпня. Вона «стоїть» під портретом Михайла Горбачова:

«До громадян Запоріжжя! У країні відбувся державний переворот. Смертельна небезпека нависла над свободами та правами кожного громадянина, над республіканським суверенітетом…» Депутати закликали «підкорятися тільки законам УРСР», «підтримувати лише законні структури влади» та — «декларацію про державний суверенітет нашої республіки!..»”

На жаль, Анатолій Григорович передчасно пішов із життя. А потім і газета зіпсувалася…

Йдемо далі. І говоримо про купони. Поки що – лише одноразові. Для тих, хто не знає – розказую. Їх запровадили, аби товари і продукти не вивозилися за межі республіки. Механізм був такий – у крамницях (державних чи комунально-кооперативних, а вони тоді майже усі були такі) треба було віддати за товар відповідну кількість рублів – і таку ж кількість одноразових купонів. Які видавалися тільки місцевим.

Ось такими вони були.

А ось такою була реакція на їхню появу.

1991 рік – це період в радянській історії, коли уже уповні говорили про екологічні проблеми.

Ось вам, наприклад, статистика про дві найбрудніші (в екологічному смислі) області України. І дві найбільш брудні галузі економіки. Правда ж, ви не здивовані?

І завершимо ми цей випуск ідеєю майбутнього доктора географічних наук, професора відразу двох львівських університетів Івана Ровенчака. Ідеєю Кримсько-Татарської автономії (тоді ще АРСР).

На жаль, ця КТАРСР так і не стала реальністю. А хто знає, як би розвивалися події на півострові, якби киримли ще тоді, на початку 90-х, отримали б свою власну автономію.

На цьому усе, а у п’ятницю будуть новини про погоду і нову аварію на ЧАЕС, про повернення очільника УГКЦ до України та появу незалежного телебачення.

Слава Україні – і слава нам, хто пережив легендарні дев’яності!