Вівторок – а це значить, що в ефірі чергова серія “Наших 90-х”. Які ж новини були у фокусі української преси у січні 1991-го?

Для початку нагадаю – частина 1 і частина 2 уже на сайті. Можете їх передивитися, там є що глянути.

А тепер – поїхали!

Для початку – моди початку 1991 року. Показуйте усім, хто розказує, яку страну потєрялі. А оця пані в шубі тут виглядає якось неприродньо. Кооператорка, напевно 🙂 Ви не пам’ятаєте уже такого слова? Ну і добре. Ідемо далі.

Бачите, коли в Україні земельна реформа починалася. Ще до появи самої незалежної України.

І досі триває. Земля… Непроста штука. Сакральна навіть.

Як сказав би Бартолом’ю Сімпсон – “колись Олесь Доній був класний”. Так, тоді він не підмахував ригам у Верховній Раді, а боровся із комуняками, був одним із активних учасників події, яка згодом отримала назву Революція на граніті.

Що таке Революція га граніті – розкаже вам ролик від УІНП.

Революція та, як прийнято вважати, завершилася перемогою протестувальників-голодувальників – хоча є сумніви у тому, що відставка прем’єра (головне досягнення) була аж такою перемогою. Та і репресії, які, ми бачимо, розпочали через деякий час, теж не виглядали капітуляцією української радянської влади.

Навряд чи й у Херсоні пам’ятають, що уперше декомунізацію у їхньому місті намагалися провести ще у січні 1991 року. Невдало, але сам факт спроби!

Цікаво, що сталося із цим С.Новиковим. І чи встигли його засудити.

Так, і заголовок новини – “А Ленін при чому?” – зацініть. Це ж іще радянська преса. Нехай і з українським ухилом.

Йдемо далі. І натрапляємо на таку звичну тоді – і дику нині (хоча, хто його знає, із поверненням ідеї держрегулювання цін) – річ, як талони та купони.

Оцініть норми на деякі продукти у Франківську. Пів кіла м’яса на людину на місяць. Зараз одна людина на шашликах за вечір стільки з’їдає, а, може, й більше – якщо під добрячу компанію та плящину. А тоді – зась.

ВІСІМ ГРАМІВ МАСЛА НА ДЕНЬ. Вдумайтеся.

Ух, яка цікава історія!

Пройде зовсім небагато часу – і Павличко, імовірно, буде зовсім навпаки, намагатися довести, що він таки перебував в ОУН та мав псевдонім “Граб”. А тоді, на початку 1991-го – бачите, як щирий український патріот, який пізніше присвятив купу віршів різним українським політикам (а починав із Леніна), доводив, що ні-ні, ні в якій “запасній молодіжній сотні УПА” він не перебував.

Ось знайшов у Вікіпедії: “Павличко публічно визнав свою приналежність до УПА, в інтерв’ю розповідав що його загін розпустили, а його відправили до школи”. Ну, це, підозрюю, було уже після 24 серпня 1991-го. А ось і цитата із статті:

“У 16 років я став українським повстанцем, – каже Д. Павличко. – П’ятеро хлопців зі Стопчатова, у їх числі був і я, та п’ятеро із сусіднього Великого Ключева у квітні 1945-го приєдналися до сотні, якою командував Михайло Москалюк (псевдо «Спартан») із села Іванівців на Коломийщині. Перед тим гітлерівці упіймали мого брата Петра, бандерівця, який перебував у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: «Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата».

[…]

І ось уже сотенний «Спартан» зібрав нас усіх удень прямо в лісі, над Прутом. Ми, 250 упівців, стоїмо перед ним, а він каже: «Хто із вас хоче, може йти додому». Лише 15 хлопців ступили зі строю крок уперед, а решта готова була йти в уже підготовлені бункери. Адже в кожному з довколишніх карпатських сіл заздалегідь викопали й належно підготували схрони для воїнів УПА. Та до нашого, наймолодшого, роя підійшов «Спартан», подивився на нас і скомандував: «Здати зброю!».

Хлопці зі Стопчатова й Великого Ключева тієї ж миті покидали на землю свої автомати. Я мав «десятизарядку», але не кинув її, бо ж ми тільки недавно присягнули, що в разі потреби вмремо за Україну. Сотенний тоді вирвав з моїх рук і кинув на землю мою зброю, і вона бринить, вдарившись об купу автоматів, я й донині чую, як вона бринить… Отже, я мушу повертатися додому. Сотенний наказує мені: «Іди в комсомол, але не забудь, де ти був…».

І я не забув, де був”.

Не забув. Ага. Аж КДБ попросив нагадати – так був чи ні.

На цьому все, залишайтеся із “Нашими 90-ми”, а у наступному випуску – про релігії, Крим, контрасти Києва та ціни на продукти у січні 1991-го. Слава Україні – і слава нам, хто пережив легендарні дев’яності!