Історія Едріана Ньюї, про яку я написав у “Великому десятилітті Формули-1”.

Сьогодні, 1 травня, офіційно стало відомо те, про що говорили у паддоку останні тижні – Едріан Ньюї залишає “Ред Булл”. І, можливо, Королівські гонки.

А прийшов Ньюї у Великий цирк ще в другій половині 80-х. І про його перший досвід – теж успішний, як і усі попередні – мало хто пам’ятає. А я нагадаю, цитатами зі своєї книжки “Сенна vs Прост. Велике десятиліття “Формули-1“.

---

1987

“А ще на початку серпня сталася подія, яку тоді мало хто помітив – але яка вплинула на “Формулу-1” уже в наступні десятиліття. До Великого цирку, на посаду техдиректора команди Leyton House March прийшов молодий, 28-річний британський інженер Едріан Ньюї. Він працював у команді Маріо Андретті Newman/Haas, яка виступала у американській серії CART. А уже 1988-го мав розпочати будівництво свого першого боліду Королівських гонок.”

1988

Гран-прі Португалії

“Після кількасекундного моменту, який шокував глядачів і пресу, Айртон все-таки повернув ліворуч – і дозволив Алену пройти у перший поворот першим. Відразу після цього виявилося, що Сенна цього дня був зовсім не конкурентом Просту – той швидко відірвався на достатньо комфортну відстань і почав спокійно, в режимі економії пального їхати до фінішу. А його напарнику довелося відбиватися від атак конкурента, причому це був не Бергер на Ferrari, а Іван Капеллі на March. Болід, побудований тоді ще молодим і перспективним Едріаном Ньюї (а з ним разом працював ще і Єн Філіпс, який у наступному десятилітті став одним із творців найбезшабашнішої і найяскравішої стайні у пелотоні, ірландської команди Jordan), під кінець сезону розігнався так, що отримав можливість конкурувати із самим McLaren. Разів зо три Капеллі перед першим поворотом намагався пройти Сенну, і на 22-му (із 70-ти) колі це таки сталося.

Більш того, окрилений обгоном без п’яти хвилин чемпіона світу, Капеллі довгий час тримався на відстані 3-4 секунд від Проста, ніби спростовуючи думку, що успіх March залежить винятково від проблем у Сенни.”

“А Прост тим часом спокійно фінішував першим, на 9,5 секунд випередивши Капеллі, який після гонки розсипався у компліментах перед “великим талантом” Ньюї.”

1990

Гран-прі Франції

“А на 34-му колі, коли усі, хто хотів, отримали свіжі шини, виявилося, що пара пілотів Leyton House (команда у міжсезоння змінила назву, прибравши згадку про March) і не планує перевзуватися. Отак на чолі пелотону опинилися Іван Капеллі та Маурісіо Гужельмін.

Японська команда Акіри Акагі з британського Бістера саме на французький етап привезла серйозно оновлений болід, оптимальний саме для такої швидкої траси, як у Ле-Кастелле. За іронією долі, саме перед Гран-прі Францію Leyton House залишив молодий талановитий інженер Едріан Ньюї (він перейшов у Дідкот помічником Патріка Геда, де той у перший же день заявив Еду: “Який помічник? Ти будеш головним конструктором!”), який і створив ці боліди. Конфігурація бірюзових машин, зокрема, низький дорожний просвіт – дуже добре берегли шини і взагалі дозволяли демонструвати максимальну швидкість. І якщо Гужельмін не міг відірватися від Проста, що опинився після серії пістопів на третій позиції, то Капеллі упевнено тримав лідерство.”

“Наздогнати італійського пілота Leyton House чемпіону допоміг, зокрема, коловий з Lotus Мартін Донеллі. На 61-му колі лідер Скудерії наблизився до лідера на відстань атаки і… І не міг зробити нічого. Крім того, йому теж заважали колові, тож перевага Івана Капеллі з часом навіть трохи збільшилася.

Але на 74-му колі італієць помітив, що тиск оливи на двигуні його боліда почав падати. На 76-му колі Прост спробував пройти Капеллі сліпстрімом, але Leyton House відбився в Боссе. Але за два кола у тому ж місці, по зовнішньому радіусі, Ален таки вийшов в лідери. Після цього Капеллі, який зрозумів, що Айртон Сенна його не наздожене, просто скинув швидкість і зберіг рекордну для себе позицію (повторення Ешторіла-88). ”

Отак от. А уже потім були великі Williams FW14 і FW18 (та і 19-й, на якому Вільньов виграв ЧС-97, теж ще справа рук Едріана), легендарні MP4/13 і MP4/14 (та і MP4-17D, на якому Райкконен до кінця сезону-2003 боровся з Червоним бароном) і 20 років та сім (фактично уже вісім) чемпіонських титулів у Red Bull.