Я вчора написав статтю за мотивами топ-запитів у Гуглі від українців – про те, що ми ще дуже далеко від деколонізації, і самі, без держави, не деколонізуємося. А ось дивіться такі самі топ-запити – у Білорусі.

У тому, що у французьких заворушеннях як мінімум беруть участь проросійські сили (а то і без “про-“, занадто багато цікавих збігів), є певна історична іронія. Як відомо, частина Франції була колись окупована Московією.

Ось яку цікаву дискусію прочитав у Фейсбуці.

Ви не повірите, але це так. І ось чому.

Забрів випадково на сайт “Левада-Центра” московитського. Погуляв – і зробив цікаве відкриття.

Про те, яке саме питання має стати ключовим у спілкуванні із людьми з-за порєбріка, і взагалі про примирення.

Ні, звісно ж, це усе неофіційно. Але…

Ви думали, сторінка Ігоря Вострікова – це адський ад? Ну-у-у, друзі мої, то звичайний московит, який порадів анексії Криму та й забув про нього. А я знайшов ще адовішого персонажа, персонажа ідейного, який, скоріш за все, згорів разом  із сином в тій кемеровській пожежі – і якому нам теж пропонується співчувати, бо ми ж люди.

Одним із найвідоміших персонажів в історії з пожежею в Кемерові – це Ігор Востріков. Його відео гуляє інетом, місцева влада звинуватила його у “піарі на пожежі”. Трагічна доля, якій співчувають і у Московії, і в Україні. Але…