Ви не повірите, але це так. І ось чому.

Здавалося б, визнання Константинополем України як своєї канонічної території (із подальшим наданням їй незалежності, тобто автокефалії) – це крах русского міра. З одного боку, це так. З іншого – у Путіна є одна дуже серйозна проблема, яку треба буде вирішувати буквально через 5 років. Ця проблема – президентство.

Справа в тому, що, згідно закону, він не може йти на третій поспіль строк. В 2024-му йому буде всього 72 роки, ще жити і жити (сучасна медицина, до того ж, на такому рівні, як президент країни, може дуже багато). Але як? Знову іти в прем’єр-міністри на цілих 6 років? (Ну ок, Медведєва можна буде зняти достроково, але все одно це якісь 4-5 років.) Після того, як ти повернув Крим і став рівним США – принаймні, на рівні самооцінки? Це приниження для лідера такого (знов-таки, з точки зору самооцінки) масштабу. І тут з’являється один невеличкий шанс.

Є на політичній мапі світу така країна – Іран. Там, як і в Московії, є президент, є парламент – але. Над усім цим стоїть Верховний лідер. Який править за своїми законами і правилами, поза межами якоїсь там бюрократично-демократичної трахомудії – вибирів-шмиборів і такого іншого. З 1979-го року, коли Іран із нормальної країни став ісламською, там тільки раз змінився цей Верховний лідер. З 1979 по 1989 рік ним був Хомейні, а коли він помер, його місце зайняв Хаменеї. І досі він – майже 30 років (а йому вже майже 80) – керує країною.

Чим не варіант для Путіна. І підґрунтя готове. Іран ісламська держава? А Московія по факту уже давно православна. По суті треба лише формалізувати те, що уже і так всюди впроваджується. І це ж легко і просто. Дивіться, як це побудовано в Ірані: “Главою держави є Вищий керівник. Він визначає загальну політику країни. Рахбар — верховний головнокомандувач збройними силами Ірану, керівник військової розвідки. Вищий керівник призначає людей на ключові пости в державі: голів судів, керівника поліції і командувачів всіма родами військ, а також шестеро із дванадцяти членів Ради вартових Ісламської Революції”. Ну це ж як під Путіна писано!

Отже:

1) Московія визнається православною державою (традиції, скрепи і все таке, Держдума і Совфед це проголосують, аж гай шумітиме);

2) вводиться посада Верховного лідера – безстрокова, безвиборна (в сенсі, один раз вибрали і все; а що, є сумніви, що  Путіна 2024-го виберуть?);

3) і далі він править і церквою, і країною стільки, скільки проживе.

А до чого ж тут автокефалія, спитаєте ви? А до того, що зараз, під цей шумок – дуже зручно піти у розкол із світовим православ’ям (“вони всі неканонічні, а ми тільки правильні!”), точно так же, як пішли в розкол у геополітичному плані кілька років тому. І тоді ніхто і ніщо не заважатиме призначити Путіна головним духовним, церковним тобто, РПЦшним лідером, який і буде керувати всім і вся. (Тому що “ви нам тепер там в Стамбулі не указ, розкольники і грішники!”)

І все. Для 86% лохтората Путін буде кругом-бігом правий – нас всі ображають, значить, ми будемо самі по собі, а те, що Путін очолив церкву, так хто, як не він, він Московію з колін підняв, і “ісконному”, московитському православ’ю дасть новий поштовх!

А Гундяй цілком може залишитися патріархом, який буде у церковній, паралельній державній, ієрархії другим номером – як президент Медведєв уже формально і офіційно, а не як 2008-2012-го, буде другим номером у владі. І все чесно, і всі задоволені.

Ну, крім кількох тисяч реальних, а не навальних опозиціонерів, але хто їх питатиме, і кого вони цікавитимуть. Якщо вони взагалі на той момент існуватимуть.