Про те, яке саме питання має стати ключовим у спілкуванні із людьми з-за порєбріка, і взагалі про примирення.

В Україні після початку війни стало більш-менш актуальним питання про “хароших русскіх”, про їх переїзди сюди, про ставлення до них і таке інше. Як ставитись? На підставі чого? Розказую.

На мою скромну думку, є одне ключове питання, яке може розкрити всю суть, стати таким лакмусовим папірцем. Ні-і-і, любі мої, це зовсім не те питання, про яке ви подумали. Бо ви, звісно ж, подумали про “Чий Крим?” – а це в принципі неправильно. Тому, що питання Криму – це питання українське, питання ставлення до України. А навіщо вам ставлення іноземців до України? Їхнє ставлення не грає взагалі ніякої ролі. Тобто абсолютно. До того ж, це питання має цілком просту формальну відповідь, окреслену українським і міжнародним законодавством – тому з нього витиснути якусь реальну інформацію не вийде. І не треба, бо, повторюся, це питання оцінки України – а Україну оцінювати маємо ми самі. Са-мо-стій-но.

Для московитів є інше питання – яке стосується їхньої країни. Їхньої батьківщини. І звучить воно так (запам’ятовуйте, кажу один раз, повторюватися більше не буду).

Цілком очевидно, що причиною анексії Криму, війни на Донбасі, агресії в Сирії та інших проблем на околицях Росії і у світі взагалі (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія і т. ін.) є не Путін і не його режим – хоча б тому, що ця історія, навіть і з Кримом, почалася ще за умовного демократа Єльцина. Тому, якщо ви говорите, що ви боретеся проти путінського режиму – ви кривите душею, бо насправді ви боретеся із самою Росією, яка по суті своїй залишається імперією.

І саме ця імперськість, вищість, обраність, “третьоримськість”, називайте як завгодно – є головною рушійною силою усього того, що творить Росія на планеті. А імперськість може зникнути лише у одному випадку – це перевірено численними прикладами в історії – якщо зникне сама імперія. Зникне. Розпадеться. Як розпалася – завдяки Московії, до речі – Шведська імперія, і через деякий час шведів попустило, а наслідки ми бачимо зараз, коли ця країна стала однією із найуспішніших і найкомфортніших для життя у світі. Як розпалася Британська, Французька імперії і т. ін.

Так от (починається, власне, саме питання) – чи усвідомлюєте ви, що для зникнення божевільно-агресивного імперського духу, який і керує Росією всі ці роки, століття – потрібно не скинути Путіна, а зруйнувати імперію? Тобто – чи усвідомлюєте ви, що нормальне життя на території нинішньої РФ (і у всіх “зонах впливу”) може наступити тільки тоді, коли Російська імперія раз і назавжди, остаточно розпадеться на кілька, бажано побільше, дрібних держав, у яких просто не буде підстав для імперського бикування?

Ось це – ключове питання, за яким варто оцінювати тих, хто приїжджає сюди з-за порєбріка “боротися з путінським режимом”. І, до речі, один із уже дав відповідь, буквально днями у Вільнюсі:

“Особисто для мене найоптимальнішим варіантом на місці цього гігантського кривавого монстра були б 10 удільних князівств, які займалися б внутрішніми розбірками, які б там воювали один з одним, а далі, за поребрик, більше б не лізли. Ось мене б це влаштувало цілком. Після цього я б закінчив свою опозиційну військово-кореспондентську діяльність і пішов би писати дитячі книжки. Ось для мене це був би найкращий варіант“.

І ще одне – про примирення. Тобто що робити після того, як імперія розпадеться. Чи принаймні, змінить режим із авторитарного на демократичний (не умовно демократичний, а реально – під зовнішнім управління, звісно, бо самі по собі вони демократію не створять). Тобто – за яких умов, після чого варто починати миритися?

Любі мої, це ще одна принципово неправильна позиція. Тому, що, говорячи про майбутнє примирення, ви не ставите собі іншого питання, значно важливішого за “коли” – питання “навіщо”. Навіщо ви збираєтеся з ними миритися? Щоб що? Щоб повернути на ринок їхню кіно- чи книжкову продукцію? Щоб дозволити їхнім музикантам гастролювати по Україні? Навіщо?

Всі, хто не є вузьколобими фанатами “Толстоєвського”, чудово розуміють, що московитська культура є досить посередньою у світовому масштабі. А культура сучасна, масова, якою і живе переважна більшість обивателів – навіть не посередньою, а значно ближче до плінтуса. Тож питання – навіщо нам миритися з ними, заради чого? Ми йдемо у Європу, перед нами відкривається величезний світ. Та, власне, давно відкрився – наприклад, світ якісного кінематографу. Ви якось страждаєте без московитських фільмів у кінотеатрах? Підозрюю, що голівудська продукція в рази, а то й на порядок краща, якісніша і цікавіша. Я, як батько молодшого школяра, можу сказати, що усі ці “Співай”, “Паддінгтон” та інші західні шедеври просто зарулюють у мінуса всю оту московитську ширпотребність у вигляді трьох богатирів та маши з медведями.

Там немає за що чіплятися. А, відповідно, немає смислу і у примиренні. Є смисл у:

1) завершенні війни – на нашу користь, звісно ж;

2) вибиванні компенсацій, репарацій, назвіть це як хочте;

3) будуванні міцного, в ідеалі – неприступного кордону від Азовського моря до Бреста (бо Білорусь це та сама Московія, тільки в профіль);

і головне 4) після усіх цих трьох пунктів викиданні з голові і Московії, і русского міра, і тамтешніх кіно, музики. літератури.

Все це українське уже не набагато гірше (музика взагалі всю дорогу була краща), а світове, західне – значно краще. Тож навіщо витрачати найдорожче, що у нас є – час – на те, щоб знову окунатись у те болото?

Не примирення потрібне – а трампівська стіна. Така, щоб можна було поставити і забути. І йти на Захід. Ось у чому суть того, що відбувається – не змінити погану Росію на хорошу, чи велику дурнувату Росію на десяток маленьких і недурнуватих уламків, і з ними дружити – а забути про існування цієї соціокультурної території і переключитися на справді вартісний ринок.