Отже, як і обіцяв, розкажу вам про один (точніше, два) гарний польський фільм.

Так от, думаю я собі – чому ж в цій історії із письменницею і касиркою переважна, навіть абсолютна більшість дописувачів обговорює (в основному критикує) поведінку саме Ніцой. А ось чому.

Отже, давайте поговоримо про тему, яку іноді піднімають, а я до сьогодні старався обминати. Про латинку. Почнемо з головного – і дуже простого питання.

Без моралі – просто замальовки з життя, які зібралися докупи в одних руках.

Ще один приклад того, що літературна мова – явище штучне. А також про глупство “русскомірцев”.

Днями бачив пости (так й так періодично трапляються) про те, що, мовляв, українську мову намагаються засмітити невиправданими запозиченнями із західноукраїнських діалектів. “Качумай свої галіцизми”, сказав у своїх “Блєску і ніщєті підарасів” Митець. Тільки, звісно, культурно і цензурно. Але суть була саме таке.

Або про мову як “штучне  явище” і професійних філологів як “експертів”.

Як не виїдемо в місто – так і історія.

І коли закінчиться ця тиха війна між Ними і Нами.