Не треба відроджувати мову!

Або про мову як “штучне  явище” і професійних філологів як “експертів”.

Натрапив сьогодні на цікавий пост і не менш феєричні коментарі до нього. Йшлося, значить, про те, що “мову не треба відроджувати” – мовляв, усе це буде штучне, якщо його спеціально відроджувати. На моє зауваження, що “розкажіть євреям про те, що мову не треба відроджувати” – була відповідь, що це все одно не та мова, якою послуговувалися стародавні євреї, Навуходоносори там і таке інше.

А я чекав на такі пости/камєнти. Давно і уперто чекав. Бо ж у нас як – народ вважає, що мова то фігня, що в ній незрозумілого може бути. Тобто бути “експертом” в мовному питанні – це ж раз плюнути, не ядерна фізика. І от я дочекався – і трохи там провів виховну роботу, хоча піддослідні юзери в принципі нічого не зрозуміли. Хоча й розказувала одна, що вона професійний філолог і журналіст.

Бачте, тепер у нас такі професійні філологи пішли, які не знають, що будь-яка літературна мова – це штучне явище. Бо літературна мова – це наддіалектна форма, унормована, кодифікована і таке інше. Так, вона може базуватися на якихось діалектах – верхньонімецьких (hochdeutsch – це не тому назва літературної німецької мови, що вона “верхня”, крута тобто, а через базові діалекти) чи середньо наддніпрянської говірки. Але це дещо інше, щось, що принципово відрізняється від діалектів.

Знаєте, чим? А наприклад лексикою.  За логікою “нетребавідроджувачів” ми б ніколи не дізналися про слово “мрія” – воно штучне, його створив Михайло Старицький. Я не буду переписувати список “авторських” слів, ось вам лінк, читайте і дивуйтеся.

Далі. Аргумент “нинішній іврит – це не той, який був 2000 років тому” – він, звісно, поважний і серйозний. Але і нинішня українська мова – не та, що була 200 років тому, при Котляревському і Шевченку (про часи Сковороди і давніші я просто мовчу). Бо мова – це живий організм, який постійно змінюється. Навіть якщо у відповідній Академії наук сидять упирі, яким взагалі нічого не треба, бо вже давно прочерки на цвинтарях ставлять – вона змінюється, наплювавши на відсутності фіксації цих змін. (От у англійців прочерки не ставлять – тому у них, наприклад, “Since 2001, the word “doh” has appeared in the Oxford English Dictionary”. Так-так, те саме “Д’оу!” Гомера Сімпсона, вигаданого персонажа.)

Будь-яка літературна мова, повторюся, це тою чи іншою мірою штучне явище. Просто за визначенням. Явище, яке постійно змінюється і трансформується. (Ми ще доживемо до “тітушок” у академічному словнику української мови, повірте.) Якби у Чехії у свій час були б в силі “нетребавідроджувачі” – світ би зараз знав зовсім іншу чеську мову, з купою германізмів. Якщо би мав взагалі. Так, можна дискутувати про те, чи варто робити так, а чи інакше – але саме по собі “відродження” це виклик часу і потреба суспільства. Та й потім – от скажіть, будь ласка, мені, чим помаранча гірша за апельсин? Тим, що ви просто звикли до “апельсина”? А чому ви звикли? Тому, що хтось колись в Кремлі чи на нинішній Банковій в Києві вирішив, що українська мова має бути схожою на московитську?

А чим летовище гірше за аеродром? В Великому тлумачному словнику української мови 2005-го року, видавництва “Перун”, написано, що “летовище” – західноукраїнське слово. А “аеродром”? Це взагалі запозичене слово, воно до української мови ніякого відношення не мало. Просто хтось колись визначив, що буде так, а не отак (знов-таки, не в останню чергу з міркувань “братськості” мов, бо в московитській немає свого питомого слова).

Ні, я в принципі не проти запозичень. Просто коли починають розказувати, що нічого ото вигадувати, бо “при нас було так” і ми нічого не знаємо і не треба нам ніяких ваших бандерівських летовищ… Так само, до речі, було з буквою ґ (і звуком теж, але він хоч зовсім трошечки, та все-таки існував в українській радянській мові). А ще я уявляю, що буде, коли справа нарешті дійде до логічної появи двох букв, яких цілком логічно не вистачає українській мові – букв на позначення звуків ДЖ і ДЗ. (Для тих, хто не знає – ДЖ (ДЗ) в українській мові це один звук, як в сербській наприклад. Але у сербів є буква на його позначення, а у нас чомусь немає. Ах да, в московитській же це два різних звуки, тому їм така буква непотрібна 🙂 От біда.)

Одним словом, літературна мова створюється, змінюється, відроджується і знищується людьми. І ті, хто починають великорозумні чати про те, що мову не треба відроджувати, що це буде штучне і не те – вони просто нічого не розуміють. Або розуміють, але щось викривлене, таке, яке до реальності має дуже віддалене відношення.

P.S. А от живу розмовну мову, діалекти і говірки – їх відроджувати не треба. Вони собі живуть і живуть. У моєму селі всі 73 роки радянської влади говорити українською, при будь-яких генсеках і перших секретарях ЦК КПУ. Бо розмовну мову можна знищити лише фізично – знищивши її носіїв (ну, або перевізши всіх у іншомовне середовище – але спробуйте вивезти усіх українців, – та й навіть на чужині люди принаймні одного покоління послуговуватимуться своїми говірками). А з літературною значно простіше – просто витерти з пам’яті. Або замулити і перетворити на болото отакими от закликами.

Advertisements

One thought on “Не треба відроджувати мову!

  1. У нашій абетці були букви на позначення звуків [дж]і [дз]. На жаль, не можу їх відтворити – немає відповідних знаків у комп’ютері. Їх написання точно відтворювало “послыдовнысть” вимови: починали писати д, закінчували цю літеру з; дж в такий же спосіб. Для розрізнення двох і одного звуків варто було б відродити ці літери.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s