Не було ніяких слонів. Частина 5. Президентське подвоєння

[a.s. Нагадую – тексти цього проєкту були написані на початку 2011 року.]

Після президентських виборів 2010-го велика частина прозахідного електорату накинулась на тих, хто голосував у другому турі проти всіх, звинувачуючи їх у поразці Юлії Тимошенко і приходу до влади Віктора Януковича. Але невтаємничений народ не знає, що Тимошенко ні за що не перемогла б на цих виборах. І не тому, що голосування було сфальсифіковане, чи через свою одіозність. Все набагато складніше.

Ця історія починається з початку 70-х. Після хрущовської відлиги, яка була пов’язана з рядом серйозних потрясінь, нове керівництво СРСР доклало максимум зусиль, аби стабілізувати обстановку, як то кажуть, на віки. Особливе місце у плані “Стабілізація” займала Українська РСР.

В цьому Леоніду Брєжнєву допоміг видатний діяч у своїй галузі (якого влада у своїх корисливих цілях вдало замаскувала під простого актора ілюзіонного жанру), Вольф Мессінг. Він і підказав Брежнєву ідею із астральною консервацією України. Для цього було потрібно всього нічого – аби імена правителів УРСР постійно повторювались, по два рази. Це б загальмовувало будь-яку активність в республіці, перетворюючи її на замкнене коло.

Тому коли 1972-го року першим секретарем ЦК КПУ (фактичним правителем Радянської України) став Володимир Щербицький, йому на підсвідомому рівні було поставлене завдання знайти собі наступника з таким же іменем. Ним став Володимир Івашко, якого перед “інавґурацією” перевірили на Дніпропетровському обкомі ЦК КПУ (відомому в ті часи “полігоні влади”).

Івашко змінив вже не наступний перший секретар Станіслав Гуренко – тоді компартія вже не грала головної ролі, – а голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Нібито все логічно – другий секретар ЦК, але насправді причина глибша. Саме в цей час набирав сили на “полігоні влади” інший Леонід, тоді ще просто директор “Південмашу”, головного підприємства республіки, а згодом і країни.

Тепер ви бачите, що немає нічого дивного в цих двох фактах – 1991-го Кравчука обрали Президентом, і він же 1992-го призначив Кучму прем’єром, тобто своїм фактичним наступником. Але Леонід Макарович, як людина хитра, вирішив скопіювати матрицю своїх попередників – де перший Володимир правив набагато більше, ніж другий. Тому Кучму призначили прем’єром так рано, 1992-го – аби до чергових виборів про нього забули, і згадали лише перед закінченням другого президентського строку Кравчука.

Але ЛМ не врахував одного факту – що зі зміною державної ідеології зміниться і принцип. Тепер перший із тезок був приречений на коротке царювання, тоді як другий займав свою посаду максимально довго. Тому 1994-го вибори виграв саме Кучма.

ЛД почав замислюватись про своїх наступників перед виборами-99, які він вигравав апріорі (що й сталося). Тому він спочатку підтягнув із Нацбанку одного Віктора – Ющенка, а потім із Донеччини іншого – Януковича.

Чому не третього Віктора – Медведчука? Всі добре пам’ятають ті слова Ющенка-прем’єра про “батька” Кучму, але ніхто не звертав на них особливої уваги – мовляв, підлизався та й по всьому. Але насправді між Кучмою і Ющенком були дуже теплі, справді майже родинні стосунки (згадайте, як поводився Кучма під час Помаранчевої Революції, як відмовив Януковичу у силовому сценарії). Тому, знаючи про “матрицю тезок”, він хотів, аби Ющенко виграв вибори не 2004-го, а 2009-го, щоб президентствувати, як і сам Кучма, два строки.

А Медведчук, як дуже одіозний політик, гарантовано програв би вибори Ющенку. На відміну від Януковича, який ще не встиг (до початку передвиборчої кампанії) викликати таку відразу у українців. Все йшло по плану Кучми-Ющенка…

Але ситуацію докорінно змінила Тимошенко. Її деструктивна енергія переломила хід виборчої кампанії на користь Ющенка – чому він сам не був і радий. Бо ж це означало лише один президентський термін. Як, власне, і сталося – 2010-го до влади прийшов “Віктор-2” Янукович.

Що буде далі? Очевидно, що Янукович пробуде на посаді президента два строки, тобто до 2020-го. Вибори-2015 він виграє без варіантів, як Кучма в 1999-му. Десь перед або відразу після тієї президентської кампанії в українському політикумі з’явиться другий із двох наступних тезок-президентів. Перший, як показує історія Кравчука та Ющенка, вже є, хоч і не на головних ролях.

Чи буде одним із “двійників” Тимошенко? Навряд чи. По-перше, треба знайти ще одну жінку, по-друге, з іменем Юлія. Наскільки це реально в українському політикумі, судіть самі.

Високі шанси стати президентами після Януковича у Тягнибока (Олег) та Тігіпка (Сергій). Яценюк зі своїм іменем (Арсеній) повинен докласти максимум зусиль, аби знайти собі пару. Можливо, пощастить Гриценку (Анатолій) або Луценку (Юрій). Але говорити про наступників “Вікторів” поки ще зарано. Просто уважно придивляйтесь до тих, хто з’явиться на політичному горизонті між 2015-м та 2017-м роками. Скоріш за все, саме тоді з’явиться Президент України 2025-2035 років.

Частина 1. Мобільна війна

Частина 2. Прокляття президента

Частина 3. Львівська брама

Частина 4. Помилки Януковича

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s