[a.s. Нагадую – тексти цього міні-проекту були написані ще на початку 2011 року.]

Перший рік президентства Віктора Януковича запам’ятався багатьом із нас його феєричними помилкам. Анна Ахметова, український поет Чехов, Балаклія-Балаклава ітд. Останній перл Президента – це Welcome in Ukraine в Японії.

Злі язики пояснюють це неосвіченістю та обмеженістю Віктора Януковича. І навіть не здогадуються, що причина зовсім в іншому.

Ні для кого не секрет, що комуністичні вожді, особливо ті, що влилися в ВКП(б) вже після Жовтневого перевороту, були людьми, далекими від освіти, навіть від повної середньої. В Україні це питання було ще більш критичним, оскільки всі більш-менш адекватні люди у керівництво УРСР після 30-х років не потрапляли за визначенням. За визначенням Москви, звісно ж.

Тому рано чи пізно, але питання освіти вождів постало на порядку денному. В 60-х роках Київ вже іноді відвідували іноземні делегації, і виглядати на їх фоні повними ідіотами радянським керівникам було справжньою ганьбою.

Тому на базі однієї із столичних шкіл був сформований таємний вчительський колектив, який на регулярній основі займався освітою першого секретаря ЦК КПУ, голови Президії Верховної Ради та голови Ради Міністрів УРСР. Вчителі викладали доступною для партійних бонз мовою ази основних наук – географії, історії, літератури, мистецтва. Іноді, за необхідності, читали короткі курси технічних наук.

Точно не відомо, на базі якого навчального закладу існувала ця таємна школа. Але ряд фактів вказує на те, що це була 57-а школа. Недаремно ж у ній на формально скромній посаді вчителя російської мови та літератури працювала дружина Володимира Щербицького. Насправді ж, говорять, вона була куратором “школи для вождів”.

“Школа” продовжила свою роботу і після здобуття Україною незалежності. Партпрацівник, заводчанин, бухгалтер – цих профільних знань українським президентам звісно ж не вистачало для повноцінної роботи і переговорів із іноземними колегами. Так, з 1991-го “школа” працювала лише для перших осіб держави. Причиною такого звуження аудиторії стали систематичні прогули голови ВР Івана Плюща – після чого Леонід Кравчук навесні 1992-го вигнав його і заборонив всім його наступникам, а також головам Кабміну, ходити до “школи”.

Існує і свідоцтво того, що Плющ дійсно не закінчив “школу”:

Иван Плющ — не командный человек… И кругозор смешной. Сидим как-то раз на острове Крит, едим королевских омаров. Я говорю: «Иван Степанович, давайте махнем в Африку — тут рядом, 220 километров. Он подумал, подумал, а потом спрашивает: „Чародеев, а до Индии далеко?“ Я просто подавился своей креветкой: „До Индии 6 тысяч…“

В 1990-і однією з найголовніших, найактуальніших наук стало вивчення англійської мови. До речі, можете подивитись, який профіль має 57-а школа. Отже, “школа для президентів” існувала аж до 2010-го року.

А потім її розформували. Міністр освіти та науки (якому “школа” підпорядковувалась безпосередньо) Дмитро Табачник, маніакально намагаючись знищити все, що нагадувало про попередників (а 2005-го, згадайте, “помаранчеві” нічого подібного не робили – бо Ющенко знав про місію “школи”, причому дізнався ще 2000-го, коли був прем’єр-міністром), ліквідував і цей заклад, вважаючи його бандерівською вигадкою.

І тепер ми маємо те, що маємо. Януковича більше нема кому вчити – звідси і “Анна Ахметова”, і інші дитячі помилки. Одне ідіотське рішення зарозумілого чиновника поставило під загрозу імідж всієї країни…

Частина 1. Мобільна війна

Частина 2. Прокляття президента

Частина 3. Львівська брама