Це саме той випадок, коли у Фейсбуці такого не напишеш, бо галерні цукербергівські тут же забанять. А у себе на сайті можна 🙂

Є такі “гумористи” – два Володимири, Данилець і Моїсеєнко. Обидва українці (з Чернігівщини та Києва), точніше – колись були українцями. Зараз вони давно вже працюють на московитському шоубізнесовому ринку, хоча недавно їх нібито бачили в Україні. А колись вони робили зовсім інший гумористичний контент. Якісний і український. Про три їхні номери я хочу вам нагадати.

Поки ніхто не взявся розібратися у ситуації, чому українці, які виїхали у вимушену еміграцію від війни, та українці, які залишилися в Україні, почали сваритися між собою – давайте я це зроблю. Принаймні, спробую.

На минулому тижні знову вигулькнула із сивої довоєнної давнини тема Мінських угод. Учасники тих вікопомних подій – з обох сторін барикади, що важливо – майже синхронно заявили, що той документ був підписаний зовсім не для того, аби його виконували, щонайменше Україна. Натомість Україна прогнозовано використала час, відведений Мінськими угодами, для переозброєння.

Люди продовжують ламати списи навколо “музею Булгакова”, намагаючись вирішити – бути йому в Києві чи не бути. І не розуміють простої речі. Як би не склалася ситуація зараз, у будь-якому випадку в майбутньому цього музею, як і інших таких, їх в Україні просто не буде. А знаєте, чому? А тому, любі мої, що ми маємо… Read More Варіянт №3, або Чому булгаковим в Україні місця уже немає

Я вам щас один умний вєщ скажу, тільки ви не обіжайтеся.

Усі проблеми українців (може, і людства, але я за все людство не в курсі, я живу тільки у одній конкретній спільноті) у тому, що вони одне одного не розуміють. От дивіться.