А нічого це не означає. Абсолютно. Тобто означає те, про що я вже не раз і не два писав, намагаючись до вас достукатися.

Михайло Бойчишин. Це ім’я вже майже нічого не говорить українцям. А колись це був дуже впливовий політик. Сірий кардинал однієї із головних політичних сил епохи – Народного Руху України. Був – і в один момент його не стало. А як і чому – досі не знає ніхто.

Чудова ілюстрація. Показова. Еталонна. Дивіться. Кожного дня. Передивляйтеся. Може, після кількадесяти сеансів перегляду мізки і запрацюють.

Підбивати підсумки 2018-го року я не буду, бо все в процесі – в Україні, в світі. Зараз не той момент, коли можна ставити крапку і щось аналізувати. Тому замість підсумків-2018 поговоримо про те, що на нас чекає в наступному році.

Люди, ви своїми руками творите чергового кумира для лохтората. А за кілька років будете плакатися над цим. Забувши, що ви, саме ви доклалися до створення цього проекту.

Продовжуємо підбивати підсумки року. Поговоримо про найбільше розчарування (за моєю версією) 2018 року в українській політиці.

Один важливий момент майбутніх виборів, який характеризує увесь український лохторат.

Не поспішайте коментувати. Спочатку дочитайте до кінця.

Божеволіти – так уже по повній. От і на президентських виборах-2019 вирішив об’явитися претендент, який ходив у президенти ще в середині 90-х. Це Олександр Мороз.

Історія навколо Об’єднавчого собору Помісної Церкви в Україні, яка тільки-тільки створюється, закрутилася неймовірним чином. І, що цікаво, схоже, без анінайменшої участі “руки Кремля”.