Гоголь, Порошенко і Тимошенко

Продовжуємо підбивати підсумки року. Поговоримо про найбільше розчарування (за моєю версією) 2018 року в українській політиці.

У фільмі “Птица-Гоголь”, присвяченому видатному українському діячеві московитської літератури Миколі Гоголю, є один цікавий епізод. Ведучий розповідає, як Гоголь відреагував на рецензії, які вийшли у пресі після появи його “Ревізора” на петербурзькій сцені. Драматург був розчарований тим, що критики і публіка не зрозуміли його твору: “Мене не за те хвалять і не за те лають”.

От я дивлюся на перипетії передвиборчої боротьби між прихильниками двох головних персонажів майбутніх президентських виборів – Порошенка і Тимошенко. Та частина українського суспільства, до якої я умовно належу, в основному хвалить першого і критикує другу. Так от, повторюю я за Гоголем – ви не за те хвалите і критикуєте, ви не на те звертаєте увагу.

За що хвалять Порошенка? Багато є різних причин і варіантів. Як божевільних, так і цілком реалістичних. Наприклад, сім’янин. Або патріот. Дає гроші на армію. Врятував країну. Перший президент, за якого не соромно. І багато інших “за”.

Я не збираюся зараз спростовувати всі ці чесноти, хоча по деяких пройдуся. Наприклад, “патріот”. Для тих, хто забув – цей патріот 2012-го року був міністром в уряді Азарова. А ще він був членом – ні-ні, не Партії регіонів, про яку люблять згадувати порохофоби (це, до речі, їм великий мінус, що вони чіпляються за пустишку, але не бачать реального зашквару), бо тоді ще і Партії регіонів не було, і донецькі там не керували. А був він членом СДПУ(о), ба більше, він був у виборчому списку на виборах-98. Пам’ятаєте отой речитатив “Кравчук-Марчук-Онопенко-Медведчук-Суркіс”, за який агітували ФК “Динамо” і персонально майбутній володар “Золотого м’яча” і тренер збірної України? Так от, 11-м у списку був саме Порошенко.

Це, до речі, нічого за великим рахунком не значить – але і говорити, що Порошенко всю дорогу був аж таким патріотом, це теж перебір. Звичайний персонаж із 90-х, бізнесмен-політик і таке інше.

Дає гроші на армію. А ви перевіряли? Я – ні. Думаю, ви теж. Це я не до того, що це обов’язково брехня – але ви ж не перевіряли, правда? Тобто вірите на слово. Що уже – поразка. Врятував країну? Давайте згадаємо, що Порошенко прийшов до влади тоді, коли уже був анексований Крим і висіла загроза над усією країною. І що він був і є президентом, а економікою займався уряд, яким керував зовсім інший політик. від іншої політсили.

Знов-таки, це все не до того, щоб показати, що Порошенко – ніхто і звати його ніяк. Просто головне у цьому політичному проекті зовсім не те, скільки він дав грошей на армію чи який він патріот та сім’янин.

Головне у проекті “Президент Порошенко” те, що він іде за курсом, який забезпечує існування і розвиток України у тому напрямку, який прийнято вважати проукраїнським і євроінтеграційним. І, за великим рахунком, все одно, чому він це робить – із якихось власних переконань чи через кон’юнктуру. Наприклад, для тих, хто забув, Петро Олексійович донедавна був парафіянином (і не просто парафіянином, а мав якесь там навіть “звання”) церкви Московського патріархату. Але при цьому саме він став головною рушійною силою – хто б що не говорив – процесу створення Православної церкви України і надання їй томосу про автокефалію, тобто про незалежність. Так само, маючи бізнес в Московії та на окупованих територій, він тим не менш проводить політику, спрямовану на розрив зв’язків із Московією і здобуття нових горизонтів, в тому числі економічних.

Можливо, він сам жалкує про втрату тієї ж Липецької фабрики. Чи про кримські активи. Але при цьому його дії – які, можливо, йому персонально на шкоду – йдуть на користь Україні. При цьому він чи принаймні його команда, як я вже сказав, вловлюють кон’юнктуру. Нашу кон’юнктуру. Квоти на радіо і ТБ. Майбутній мовний закон. Декомунізація. Томос. І багато іншого. Все це потрібно НАМ, і він для нас це пробиває чи вже пробив. Тобто по суті ми використовуємо Порошенка – і саме те, що ми можемо його використовувати (в тому числі й через наявність у нього потужної сили у Раді, чого не було у Ющенка), є найбільшим плюсом цієї кандидатури.

Яка разом з тим має купу своїх мінусів. (Не тих, що він колись був в СДПУ(о), це зараз не має значення. Хоча – хтозна, можливо, Медведчук саме тому досі й не сидить. Це так роздуми на тему…) Але ще одна помилка – це увірувати в те, що він є ідеальним. Я казав 2005-го про Ющенка, кажу про Порошенка всі ці роки – він має стати перехідною фігурою, перехідною до нової якості політики, до нової якості України, в кінці кінців. У цьому його історична місія. Гельмут Коль, на секундочку, теж був не ідеальним персонажем, і скандальчик із незаконним фінансуванням його партії при ньому-канцлері був ще той. Але при цьому він прийняв одну країну, а віддав її наступнику уже іншою – зробивши великий крок уперед.

Отак і Порошенко. Його історична місія – не стати найкращим президентом в історії, а зробити кілька упевнених кроків уперед, підготувавши для наступника уже зовсім іншу ситуацію, ніж ту, в якій був він сам у травні 2014-го.

І саме те, що він ці кроки робить – за власним бажанням чи під внутрішнім/зовнішнім тиском, – а ці кроки є бажаним нами, тобто він грає нам на руку, оце і є головним плюсом. Те, що українці (не малороси, не хохли, не “калбаса по 2.20”, а свідомі і активні українці використовують цей ресурс під назвою “Президент Порошенко” і витискають із нього нехай і не максимум в цілому, але максимум у порівнянні з іншими президентськими проектами – оце і є той аргумент, який, на мою думку, має бути головним.

(До речі. Я майже упевнений, що, будь Порошенко в опозиції – його риторика не дуже відрізнялася б від риторики, ну, скажімо, Садового. З певними особливостями, звісно, бо навряд чи Порошенко був би мером якогось облцентру. І так само я майже упевнений, що, будь “Самопоміч” частиною коаліції – такою, як НФ чи навіть і БПП, – їхня риторика була б схожа із риторикою депутатів-коаліціянтів. До речі, в деяких моментах саме “Самопоміч” виглядає найадекватнішою в Раді. А там, де вона виглядає неадекватною – це не в останню чергу політичні ігри, як із тою ж децентралізацією, за підтримку якої із фракції вигнали Вікторію Пташник.

(Це я пояснюю з двох причин. По-перше, для того, щоб окреслити коло своїх можливих уподобань на парламентські вибори. Бо так, я вважаю, що “Самопоміч”, при усіх божевільних Сироїдах та аферистах Семенченках є досить притомною політсилою – за певних умов. А аферистів і божевільних і у БПП вистачає. Причому точно таких же – хто здавався нормальним, а потім виявився мудаком, як депутат з округу, де живуть мої батьки.

А по-друге – щоб показати, що БПП і сам Порошенко не є чимось аж таким унікальним, що прямо як манна небесна упала з неба на наші дурні голови. Що крім них теж є певні сили, які за певних умов можуть підтримати і продовжити нинішній курс.

Чому ж тоді ти – спитаєте ви мене – підтримаєш скоріше БПП і Порошенка, ніж “Самопоміч” і Садового? Так тому, що не бачу серйозних причин міняти шило на приблизно таке ж мило, яке треба буде ще налаштовувати, а тут система уже чотири роки працює і приносить результат. От на 2024-й рік – будемо дивитися. Дивитися на те, в якому стані підійде нинішня БПП, які амбіції будуть у самого Порошенка (точніше, чи будуть у нього прем’єрські амбіції), кого він підготує в свої наступники на президентській посаді. А поки що, у нинішній хиткій ситуації – не бачу особливих підстав для різких рухів.)

Тепер про Тимошенко. Тут така сама ситуація, навіть гірша. Бо причин її покритикувати – море. І популістка, і проросійська, і з Путіним вась-вась, і те, і це, і п’яте, і десяте. Але знов-таки – люди за всією цією словесною мішурою, яка, за великим рахунком нічого не значить (ну як можна вірити словам політиків, скажіть мені?), не помічають головного.

А головне у проекті “Юлія Тимошенко” те, що вона уже двічі працювала прем’єр-міністром. І саме її дії на цій посаді – мають бути тим фактором, який треба розглядати особливо прискіпливо. Бо коли людина сидить в опозиції – вона може говорити що завгодно, так як за свої слова не несе ніякої відповідальності (принаймні, у нашого невибагливого лохторату). А от коли вона опиняється у владі – отут уже зовсім інша справа, бо тут їй доводиться ДІЯТИ. Чудовий приклад – кредити, про яких Тимошенко виступає зараз, критикуючи чинну владу, і які вона набирала пачками сама. Або продаж сільськогосподарської землі – проти якого вона виступає зараз, граючи роль полум’яної захисниці знедолених хліборобів, і за який вона підписувала відповідні документи, аби мати співпрацю із МВФ. Завтра Тимошенко стає прем’єр-міністром. Де вона візьме гроші? А якщо відкинути фактор Путіна? В МВФ. А там їй нагадають і наголосять. І вона, як миленька, почне зовсім іншу гру з іншою риторикою. А всі її нинішні слова не будуть варті ламаного цента.

Так от – головна критика Тимошенко має спиратися не на якісь там балачки, а на її дії під час двох прем’єрських каденцій. Бо це були її реальні дії, дії як одного з очільників держави. І немає ніяких серйозних підстав думати, що формат її дій зміниться зараз.

ЗІ. Я оце написав такий великий текст, а у підсумку подумав, що все ж до смішного просто – звертати увагу не на слова, а на дії. От і все. Але наскільки ж наші люди тупі, наскільки вони неадекватно оцінюють життя, реальність і політику, що навіть на такі елементарні речі вони не чи майже не здатні. Жах просто…

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s