Багато хто з вас читав у дитинстві (або зараз – своїх дітям) цикл казок Олександра Волкова про Чарівну країну. “Чарівник Смарагдового міста”, “Урфін Джюс…” та інші. Але він писав не тільки дитячі книжки…

В мережі є багато різних сайтів, форумів, присвячених творчості Волкова. Автори одного із них 2019 року отримали від онучки письменника (він помер 1977 року) Калерії Вівіанівни можливість відфоткати та оцифрувати щоденники й різні архівні записи її дідуся. Частину цього архіву виклали на форумі.

Щоденники, особливо у закриті радянські часи, це дуже цікава – і певною мірою інформативна річ. Скажімо, у щоденниках Волкова часто згадується тема космосу. Наприклад, він згадує трагедію “Союза-11”.

30 [июня 1971 года], среда.
Сегодня в девять часов утра меня, как громом, поразило сообщение о гибели трех отважных космонавтов, экипажа орбитальной станции «Салют».

Какой жестокий удар нанес людям Космос! Его безжалостная, беспредельная мощь точно захотела сказать человечеству:
– Стой, дальше ни шагу! Здесь запретная черта.

Ну что же, сигнал принят, но человек не остановится на пути к звездам. […]

І далі є багато записів, присвячених космічній тематиці – Волков слідкував за різними запусками, зустрічався із космонавтами.

Ця цікавість вилилася і у написання як мінімум однієї науково-популярної книжки на тему космосу. Називається вона “Земля і небо“. І саме з нею пов’язаний один цікавий епізод із щоденника.

3 [декабря 1971 года], пятница.
Звонила Брусиловская. Оказывается, я рано радовался, что «З. и н.» [книга Волкова «Земля и небо»] кончила мытарства… Далеко еще нет! Цензура снова ставит палки в колеса, требует выбросить американцев на Луне и т.п.

– Зачем вам все это? – спросил цензор. – Дали бы старый вариант!

Вот она наша самая свободная в мире печать!

Цікаво, що 1969 року, коли на Місяць полетів Apollo 11 (перший місячний екіпаж) – радянська преса детально висвітлювала цю подію. Були новини у газетах, привітання американцям, статті навіть великі про цю подію. Ось я колись цю підбірочку викладав. І у мами питав – вона казала, що ніхто нічого не приховував, усі знали про цю подію, прямо тоді, ну, не в онлайні (трансляції примісячення не було, бо це була ніч у Європі, телебачення вночі не працювало у ті часи в СРСР), але в той же день знали про прогулянку Армстронга і Олдріна.

А тут проходить якісь два роки – і з книжки про космос вимагають викинути навіть згадку про проект Apollo! Врешті, дещо там залишили, але дуже мало. Ось усе, що там залишилося:

Ученые США свои главные усилия сосредоточили на организации лунной экспедиции, то есть полета космонавтов на Луну.

Первыми людьми, ступившими на почву Луны, были члены экипажа американского космического корабля «Аполлон-11» Нейл Армстронг и Эдвин Олдрин. Это событие произошло 21 июля 1969 года.

Когда «Аполлон-11» приблизился к Луне, от него отделилась специальная лунная кабина; она-то и доставила космических путешественников на поверхность нашего спутника. В ней же, запустив двигатель, они вернулись на ожидавший их на окололунной орбите основной корабль после того, как ходили по Луне больше двух часов, собрали образцы лунных камней и почвы, оставили на поверхности Луны некоторые приборы для проведения научных экспериментов и сфотографировали пейзажи Моря Спокойствия, где прилунилась кабина. Всего лунная кабина находилась на поверхности нашего спутника 21 час 36 минут.

Полеты на Луну были повторены и другими американскими космическими кораблями «Аполлон».

І це при тому, що про “Луноход” написано в рази більше. Як на мене, то очевидно, що останнє речення – то якраз і було скорочення більшого тексту про проєкт Apollo. А далі в книжці йдуть отакі слова:

Советские ученые пошли по другому пути: они поручили исследование Луны умным автоматам.

Такой путь намного дешевле и не подвергает опасности самое драгоценное — жизнь человека. 

Тепер ми вже знаємо, що це брехня, що питання не в дешевизні і людських життях, а у тому, що СРСР просто програв місячні перегони.

Втім, сам Волков слідкував за цією темою і розумів важливість американського місячного проєкту. Ось ще записи із його щоденників.

13 [декабря 1972 года], среда.
Американцы Сернан и Шмитт с космического корабля «Аполлон-17» второй день ходят и ездят по Луне. Это – величайшее достижение нашего века, и его не замажешь никакими «Луноходами» и лунными автобурами… […]

Бачите, Волков чудово розуміє, що усі ті оди “Луноходу” – пропагандистська байка.

Ось іще один запис, присвячений Apollo 17:

19 [декабря 1972 года], вторник.
В 22:25 по московскому времени американские космонавты приводнились в Тихом океане у островов Самоа – ошибка в расчетах составила всего одну минуту! Жаль мне геолога Шмитта, этого увлекающегося ученого – воспоминание о Луне, куда он
больше никогда уж не попадет, будут жить в его душе незаживающей раной…

І ось такий запис, який цілком тверезо оцінює стан радянської космонавтики.

6 [августа 1973 года], понедельник.
По радио сообщили, что вчера в 2046 запустили межпланетную станцию «Марс-6», она будет действовать координированно с «Марсом-4».

Поставил себе целью дожить до того дня, когда человек впервые вступит на почву «Красной планеты» (!!) Интересно, кто это будет? Боюсь, что американцы. С Луной и орбитальными станциями они оставили нас далеко позади…

Зверніть увагу – американці “оставили” СРСР позаду навіть із орбітальними станціями. Йдеться про станцію Skylab. І це при тому, що перша станція “Салют” була запущена в космос раніше. Але Волков, як людина, яка цікавилася темою (а про американську орбітальну станцію можна було прочитати і в радянській літературі), розумів, що Skylab був крутішим і масштабнішим проєктом.

Ось ще один запис про американську астронавтику (цього разу безпілотну):

5 [декабря 1973 года], среда.
[Газетная вырезка:
ЮПИТЕР ПРОЙДЕН
НЬЮ-ЙОРК, 4 (ТАСС). Сегодня в 0* [неразборчиво] час. 45 мин. по московскому времени американский космический аппарат «Пионер-10», предназначенный для исследования Юпитера с пролетной траектории, совершил пролет этой планеты на
минимальном расстоянии 130 тыс. км.

Аппарат был запущен 3 марта 1972 года. До пролета около Юпитера он покрыл расстяние около 1 млрд. км.

С помощью установленного на «Пионере-10» фотополяриметра удалось снять как планету, так и четыре ее спутника.]

Грандиознейшее событие в истории космонавтики, и такое скудное, сухое сообщение… Тут даже нет тех подробностей, что передавались по радио – о полосах и пятнах на Юпитере и т.д.

А если бы это был наш космический снаряд, тут и целой полосы не хватило бы. О зависть, зависть!..

Чем больше я об этом думаю, тем больше возмущаюсь. Снаряд летел 21 месяц (!), все время сохраняя заданное направление, миновал пояс астероидов с его миллионами осколков, прошел около миллиарда километров, и все время поддерживалась
радиосвязь, переданы цветные фотографии Юпитера, сообщение шло 46 минут (!)
И эти скупые строчки… свинство!!

Справедливе обурення. І справедливі слова про заздрість – бо радянські космічні апарати, як відомо, далі Марса не літали.

А ось як він оцінює радянську космонавтику.

28 [февраля 1972 года], понедельник.
[…] Космическая ракета «Луна-20» возвратилась с образцами лунного грунта. Безумных денег стоят такие операции.

Як бачимо, ніякого захоплення – після пілотованих польотів американців – у нього немає від автоматичних місячних станцій.

І ще один запис, дуже красномовний:

6 [июля 1976 года], вторник.
Сегодня запущен космический корабль «Союз-21» с летчиками-космонавтами полковником Волыновым и борт-инженером подполковником Жолобовым. Они, очевидно, перейдут на станцию «Салют-5», запущенную 22 июня, и будут делать там опыты.

Космический корабль, космонавты… Уж если по правде говорить, всё это громкие слова, и к космосу никакого отношения не имеют.

Люди летают в земной атмосфере на высоте 200-300 км, так при чем тут космос? Просто летчики-реактивщики летают на реактивных кораблях. Настоящие космические полеты – это на Луну, где американцы нас опередили, преодолев свое большое
отставание. Это полеты спутников к Венере, Марсу, Юпитеру и дальше. Вот это полеты в Космос, да и Космос пока еще «домашний», в пределах Солнечной системы. А вырвутся ли люди за нее, неизвестно…

Але, звісно, ніде у відкритих джерелах таке написати не можна було.

Втім, якщо ви думаєте, що Олександр Волков був таким собі антирадянщиком – то я вас розчарую. У наступних статтях я вам покажу інші цитати із його щоденників, де буде видно його позицію з тих чи інших світових політичних подій.