Давно хотів почути тверезий голос з-за поребрика – навіщо ж їм потрібні усі ці війна, анексія, взагалі Україна. І ось почув. Точніше, прочитав.

Ці коментарі були написані під постом одного мого френда. Написані ось цією людиною – лінк тут, можете подивитися, що це за особа.

А тепер читаємо коментарі. Читаємо зліва направо, згори донизу.

Відразу скажу – я не з усім згоден. Скажімо, з тим, що “собственно, на Западе так же”. Сполучені Штати навіть економічними важелями діють все одно не під такими геополітичними “вєщєствамі”, як Московія. Все-таки на Заході дещо інші, якщо хочте, “геополітичні паттерни”.

Але в цілому пояснення пана Лєбєдєва, на мою думку, є досить логічними. Велика дика країна, яка так і не виросла до цивілізації – живе лише ідеєю власної величі. А власна велич може набуватися, підтримуватися і збільшуватися тільки одним-єдиним засобом – територіальною експансією. Такою, як у Придністров’ї чи Абхазії, “Південній Осетії” чи “ЛДНР”. Такою, як в Криму, врешті-решт.

Такою, як в Білорусі. І такою, як вони хочуть в Україні.

Можна сперечатися з паном Лєбєдєвим про деталі. Про реалістичність його версії взагалі. Але для мене очевидним і головним є от що.

В Україні досі не є пануючою ідея роздроблення Московської імперії на низку регіональних держав. Ба більше, навіть такі авторитети та лідери суспільних думок, як Віталій Портников (а він, як показує соціологія, є популярним не тільки у рафінованої верстви суспільства), прямо говорять про те, що роздроблення Московії на запчастини Україні невигідно з кількох причин – вогнища нестабільності, біженці і т. ін. Це все може бути, так. Але, як ми бачимо із логіки та умовиводів пана Лєбєдєва (і, дуже імовірно, керуючої московитської еліти), усі ці мінуси перекреслює один жирнючий плюс.

Який полягає у тому, що тільки роздроблена і фактично знищена імперія – втратить геополітичну вавку в голові. Вавку, яку вона – і це прямо говорить той же пан Лєбєдєв – може вгамовувати тільки територіальною експансією, тобто розширенням своєї (точніше, “своєї”, але то деталі) території.

Причому світ уже це проходив – скажімо, у випадку із Швецією, яка після поразок від тієї ж Московії, втрати Фінляндії (я вже не кажу про завершення південних – польсько-українських – експансіоністських планів), перестала бути суб’єктом геополітики, перестала бути “країною першого ряду”. І, заспокоївшись, почала займатися облаштуванням власної території. Ставши таким чином однією із найкращих, найкомфортніших країн для життя.

Ну, про “найкращу” та “найкомфортнішу” – це не про Московію навіть після роздроблення. У них он є така “держава у державі” – Москва – і що? І нічого, тільки й того, що бабла там дофіга, а життя все одно гидотне. Але то уже їх внутрішні проблеми. А от те, що зникнення з політичної мапи світу країни під назвою “Российская Федерация” і поява на її місці десятка нових країн (насправді більше, думаю, Поволжя і Північний Кавказ розділяться на шматки, а не стануть такими мініфедераціями, як дехто вважає), особливо втрата Уралу і Сибіру, не кажучи вже про Далекий Схід, знищить усі геополітичні мрії – це факт. Просто не буде чим і куди мріяти.

Тут вони романівську імперію намагаються відновити, і то не виходить (і не вийде, бо як мінімум п’ять країн з цієї імперії є членами ЄС і чотири – членами НАТО). А після того, як власне Московія скоротиться до території від Смоленська до Оренбурга, ось так, як на мапі нижче – це відновлення стане просто неможливим.

Хоча б тому, що для цього треба буде зібрати хоча б територію нинішньої РФ. А це стане неможливим в принципі. Бо ресурсів у такої Московії, як на мапі, для цього не буде. А не буде, бо Урал і особливо Сибір контролюватимуть уже не із Кремля. (Звідки – то інше питання. Перше, що спадає на думку – Пекін, але, думаю, будуть й інші варіанти, зараз не дуже очевидні.)

Тож виходить, що московити самі підказуть нам шлях завершення війни. І шлях цей полягає у розпилюванні “Российской Федерации” на невеличкі країни, які будуть не більш ніж регіональними гравцями. Подекуди впливовими, та все одно на регіональному рівні.

Звісно, ніхто не говорить, що це буде легко. І через наявність на території нинішньої Московії ядерної зброї, так. Але куди ж діватися. Все одно ніякого іншого виходу не існує.

І ще одне. Цю думку дуже важливо донести до Заходу. Як показує практика – це можливо. Зараз ми бачимо, як країнам Заходу починає доходити, що Московія – це таки небезпечний персонаж на політичній мапі світу. І що ніякі гуманітарні допомоги 90-х та улещування 2000-х – не допомогли. Тож рано чи пізно їм може дійти і те, що ніякої “Российской Федерации” просто не повинно бути – і тоді зникне велика частина світових проблем.

Звісно, проти буде і Китай. Бо після оголошення незалежності Сибіру, Уралу, кавказських та поволзьких країн – звісно ж, на порядок денний воленс-ноленс вигулькне питання “А чому тоді не мають незалежності Тібер та Східний Туркестан? Тим паче, китайці там розвели абсолютну тоталітарщину”. Ну та проблему Китаю все одно доведеться вирішувати – як показують останні роки, про демократизацію а-ля Ден Сяопін там забули остаточно.

Так що, друзі – гріх не послухати підказок самих московитів. А вони прямо підказують, що усі проблеми, пов’язані із їхньою країною, зникнуть разом із цією країною.