Продовжуємо екскурс в історичні взаємини учасників чемпіонату Європи. Огляди 1/8-ї та 1/4-й фіналу дивіться ось туточки і он тамечки.

Італія-Іспанія – головною подією у взаєминах цих двох країн я б назвав іспанську окупацію півдня Італії. Власне, Неаполітанського королівства, а до купи ще і островів. 1442 року Альфонсо V, тоді ще просто король Арагона (Іспанія як об’єднана піренейська країна з’явиться за королювання його небожа Фернандо ІІ), після до-о-овгих розбором остаточно підгріб під себе Неаполітанське королівство. Потім, з 1458 року, був період танців-шманців-зажиманців, коли неаполітанці ще якусь куценьку незалежність зберігали, далі була коротка спроба задружитися із французами… А з 1515-го і аж до 1713-го року – два століття без двох років – увесь південь Італії став банальним віце-королівством Іспанії.

Італія відповіла Іспанії через два століття. Коли на Піренеях розгорілася громадянська війна – тодішній режим дуче Беніто Муссоліні прогнозовано став на бік націоналістичних сил каудільйо Франсіско Франко. І не просто став. Італійська авіація брала активну участь у бойових діях проти законного іспанського уряду та військових сил республіканської Іспанії. Он на фото ви можете легко, за пару секунд, ідентифікувати місто, яке бомблять льотчики Aviazione Legionaria. Уже 18 листопада 1936 року Італія визнала законним іспанським урядом саме хунту (нічого страшного, це звичайне іспанське слово, яке означає “збори”) Франко. Воювали італійські військові і на землі, зокрема, в Кантабрії. Усього на боці франкістів у іспанській Громадянській війні взяло участь близько 150 тисяч італійців.

Англія-Данія – всі ви, звісно ж ,згадаєте давні-предавні часи – і правильно зробите. Тоді, ще з кінця VIII століття, дансько-норвезькі бригади вікінгів регулярно набігали на територію Острова і займалися там аж ніяк не просвітницькою діяльністю. Як сказали б ті люди перед пенсійного віку, які ще пам’ятають олбанцьку мову – “нобігали і грабили коровани”. Причому настільки упевнено нобігали, що он бачите мапу Острова – ото синє називалося The Danelaw. Щось на кшталт “Данське право”, мовляв, отуто діють наші, вікінгівські закони, а ви там у себе вирішуйте, як собі знаєте. Є такий вираз “даньскі гроші” – так оце був податок, який англосакси платили вікінгам. Отак от!  Англосакси, між іншим, намагалися відбиватися – і навіть час від часу заганяли рогатих кудись за Ньюкасл і навіть за Апон-Тайн. Але 1013 року данці зібралися із силами і вломили острів’янами таких люляй, що варіантів не лишилося – король Данії (і Норвегії до купи) Свен Вилобородий (на вила, кажуть, у нього насправді були схожі вуса, але то таке) був проголошений ще і начальником Англії. Втім, у наші часи значно більш відомим є його батько – Гаральд І Синьозубий. До речі, а ви в курсі, чому ж саме, з якої причини?

Як і у випадку із попередньою парою, англійці пізніше (зна-а-ачно пізніше) знайшли привід відігратися. Це був початок ХІХ століття, такий собі Наполеон І збивав континентальну коаліцію проти Англії – і однією із частин цієї гіпотетичної коаліції була Данія. Точніше, унія Данії з Норвегією. (Під керівництвом данців, звісна річ.) Ще 1801 року адмірал Гораціо Нельсон (той самий, що леді Гамільтон, любов-морков і навіть пісня якогось Малініна чи що) напав на Копенгаген і змусив данців публічно зайнятися нейтралітетом. Але до 1807 року уже і Нельсона не було, тож Данія вирішила, що горіла хата, гори й сарай – і приєдналася до континентальної наполеонівської блокади Острова. І отут уже почалася веселуха. Веселуха була в тому, наприклад, що Британія оголосила війну Данії 4 листопада 1807 року, а Копенганен вона захопила, а з ним і увесь данський флот – ще на початку вересня. Це такий привіт тим, хто в Україні плачеться, що ми досі війну Московії не оголосили. Он англійці себе і так непогано почували… Одним словом, війну оголосили – і вели її з перемінним успіхом аж до 1814 року. Там ще й Швеція встигла від англійців перебігти до данців (і французів, які стояли за ними), а потім повернутися назад. До речі, кровопролитна була війна – тільки військовими обидві сторони втратили майже 35 тисяч. Не мільйони, як у світових війнах ХХ століття, але ж і масштаб був не той. А завершилося усе після того, як у Наполеона виявилися лапки (причому далеко, спочатку у Середземному морі, а потім взагалі на півдні Атлантики). Довелося Данії віддати шведам Норвегію, а британцям – острів Гельголанд (який у них фактично був у руках ще з 1807 року; а зараз він є територією Німеччини, хе-хе).

Отакі от історичні ретроспекції. А про війни між якою парою вам би хотілося почитати перед фіналом?