Розбираємося у історичних хитросплетіннях нинішніх футбольних пар на Євро-2020(1).

Вельс-Данія – згадуємо битву під Баттінгтоні (893), коли данські вікінги під проводом такого Гастінга понаїхали на Острів і лупашили там англосаксів та валлійців, аж поки ті не об’єдналися і не ввалили рогатим по перше число.

Італія-Австрія – тут все ясно, як Божий день: Feuernacht, вона Notte dei fuochi. “Вогненна ніч”, коли “Комітет звільнення Південного Тироля” підірвав (1961 року, а не колись там у сиву давнину) 34 опори ЛЕП (див. фото) – давши таким чином відмашку серйозній, нехай і без жертв, боротьбі за права німецькомовних жителів північної частини Італії (яка була анексована на користь макаронних “іхтамєстів” спочатку Наполеоном, а потім після Першої світової).

Нідерланди-Чехія – були такі Алдрінгени, багатий нідерландський рід, який поріднився із іншим родом (з Тіроля), Кларі, і такими об’єднаними зусиллями підгріб під себе немаленьку частину Богемії, зокрема, в Судетах. Тепліцький замок – це тільки вершина айсберга володінь сімейства Кларі-Алдрінгерів.

Бельгія-Португалія – тут були суто колоніальні конфлікти, коли обидві країни мірялися, у кого більше африканських територій, час від часу претендуючи на сусідні землі, зокрема, острови на річці Конго. Ну, і взагалі між португальською Анголою та бельгійським Конго.

Хорватія-Іспанія – а ви знали, що такий хорват Йосіп Броз воював у Іспанії на борці ліво республіканської влади? Ну от я вам розказую. І взагалі тема тієї війни у Хорватії була дуже популярною – тільки от висвітлення її було різне. Католицькі газети підтримували франкістів, комуністичні – республіканців-комуністів-анархістів. Найвеселіше було з усташами – ті з одного боку боролися за незалежність Хорватії від сербів, а з іншого закривало очі на таку саму боротьбу каталонців чи басків проти Іспанії.

Франція-Швейцарія – ооо, тут є про що згадати і розказати. Не будемо заглиблюватися, згадаємо просто один напис на одній медалі – primus domitor Helvetorum. “Перший приборкувач швейцарців”. Це про Франциска І, який у битві при Мариньяно 1515 року переміг швейцарських найманців міланського герцога Массіміліано Сфорца і захопив Мілан. За рік у Фрібурзі Франція та швейцарські кантони підписали вічний мир, що, зокрема, спричинило появу швейцарських найманців уже на службі у французької корони. Ну, і взагалі – вважається, що саме тоді Швейцарія переорієнтувалася на Францію.

Англія-Німеччина – тут ще більше різноманітних історичних ремінісценцій. Згадаю лише дві. Перша, яка так ніколи і не сталася – це операція Seelöwe, “Морський лев”. 16 липня 1940 року Німеччина вирішила висадити десант на Острів, але уже 9 січня наступного року, після поразки у масштабній авіаційній війні (про яку у нас дуже мало відомо, бо ж “війну виграв Радянський Союз і особисто товариш Сталін”), цей план був скасований. Друга подія – це друга битва за Ель-Аламейн, яка мала місце у жовтні-листопаді 1942-го. Там британці (і союзники) так вломили Рейху, що стало зрозуміло – у Північній Африці німцям нічого не світить.

Ну, і Швеція-Україна – ми, звісно ж, згадаємо поразку об’єднаного шведсько-українського війська під Полтавою у битві із московитсько-також-українським військом. Поразку, яка стала фатальною як для Швеції, якій довелося розпрощатися із статусом великої держави, так і для України, якій довелося розпрощатися із хоч і куцою, але все ж автономією. Також була знищена Чортомлицька Січ, а ще до Полтавської битви московити влаштували різанину в Батурині. Тож тут якраз той випадок, коли Україна була на боці Швеції, а от Малоросія з нею воювала (як частина імперії). І, перемігши, все одно програла.