Никифоров і “Мівіна”. Найпідліше у всій цій історії

Ви, безперечно, уже наговорилися і намемасилися на тему того, як на Банковій у перші дні харчувалися недорозвареною “Мівіною”.

А тепер я поясню вам, звідки на Білорусь готувався напад що у всій цій драматичній історії є найпідлішим.

мем мівінаДля початку давайте домовимося – уся ця мівіноісторія виглядає, скажем так, дуже непереконливою. Це я щоб не написати, що речник президента України тупо збрехав. Ну, подумайте самі – головна точка опору країни, офіс глави держави, який безперечно знав про майбутню війну, не підготовила елементарні побутові речі. Тут прямо виникає питання щодо адекватності того самого офісу – ви як до війни готувалися, що навіть їжі не припасли нормальної. У вас що там, приготувати немає кому (чи замовити ніде)?

Уже “Євросолідарність” акуратно, в своєму стилі, висміяла ті слова Никифорова – мовляв, ми у перші дні війни в Києві готували для тероборони гарячу їжу, маякнули б, ми і вам би привезли, не діло ж, коли Верховний Головнокомандувач, як якийсь запорізький студент у офісі кур’єрської служби, “Мівіну” гризе. Воювати з гастритом чи взагалі виразкою – то не можна, “начальник буде пиздіть”. (Що значить, який начальник. Той самий, який і призначив Зеленського на посаду. Український народ!)

Тож, не знаю, як ви – а я практично упевнений, що усе це, про “Мівіну” зокрема, лише вологі і теплі (не гарячі) фантазії самого прессекретаря Сергія Никифорова. Тому тут обговорювати, в принципі, нічого.

А от що варто обговорити – це те, що ця історія є досить підлою. Чому? Та тому, що вона б’є по емоціях тих незрілих українців, які досить думають не головою, а серцем. Якщо ви думаєте, що таких мало – вийдіть зі своєї бульки (фейсбучної чи навіть офлайнової) у реальний світ. На вас чекає дуже неприємний сюрприз.

Так от. Саме те, що речник президента тисне на емоційну складову, щоб формально його, а фактично президента пожаліли – це і є найбільшою підлістю. Українські виборці, як я вже сказав, у великій кількості досі не навчилися думати головою. І будь-яка українська влада повинна перш за все навчити їх думати. Інакше ми і надалі будемо жити так, як жили до цього 30 років – голосувати за “красівую женщіну, яка спить на розкладачці у кабінеті”, “свого донєцкого пацана”, людей, які уміють красиво говорити і т. ін. Чим обернулися для України такі голосування – ви самі чудово можете бачити самі.

Повторюся, що останню розвилку, яка і повела уже практично прямою дорогою до війни, українці пройшли на президентських виборах 2010 року. Тоді, нагадаю, у помаранчевої частини суспільства був шанс або переобрати чинного президента Віктора Ющенка, або обрати молодшу і сучаснішу його версію (не копію, бо він, звісно ж, дещо відрізнявся, але в цілому це був той же типах проукраїнського, проєвропейського політика, наскільки такий можливий був в Україні нульових) Арсенія Яценюка. А що зробила ця частина суспільства? Правильно, проковтнула усі соплі і сльози Юлії Тимошенко і обрала її у другий, прогнозовано програшний Януковичу тур виборів. Далі все пішло, як по маслу…

(Можна згадати ще вибори-2006, коли помаранчева частина суспільства купилася на ту саму пресконференцію Зінченка, на “любих друзів”, на змову проти “народної прем’єрки”. Але навіть після цього у України був шанс. Після виборів-2010 шансів уникнути війни уже не було. Варіант із збожеволінням Януковича і підписанням ним Асоціації ми не розглядаємо через те, що це, синку, фантастика.) 

Так от, найважливішим завданням будь-якої української влади, на мою скромну думку, є примушення українського суспільства до розумової діяльності. До того, щоб люди навчилися думати, аналізувати, робити висновки. Коротше кажучи, до критичного мислення.

До речі, якщо вам захочеться мені щось закинути – а ти, мовляв, сам-то – я нагадаю, що я якраз чітко, без емоцій, з прагматичних позицій пояснив, чому я проти того, аби Зеленський продовжував бути президентом після наступних виборів. Якщо ви не читали – вам за цим лінком.

А тут людина, яку безперечно передрукують усі ЗМІ країни – бере і абсолютно в стилі Юлії Тимошенко (так, це уже значно гірша копія, зважаючи і на те, що люди все-таки трошечки навчилися думати) використовує наймерзенніші політичні прийоми. Згадайте історію, як ЮВТ перед своїми першими виборами влаштувала шоу із вимиканням/вмиканням світла. Але то було в 90-х, у Богом забутому селищі на Кіровоградщині. А ми в 2022 році, в час всезагальних соцмереж, де не сховаєшся і не надуриш, як би не хотілося.

А хочеться. І не можеться нічого розумнішого за “ой, дивіться, як ми, бідненькі, страждали”. А на фронті військові страждають іще більше. Уявіть собі, що буде, якщо зараз ЗМІ засиплять подібними інтерв’ю про “голих-босих хлопчиків”. Це почнеться істерика всеукраїнського масштабу. (Насправді, ні – бо не засиплять. Команди телеканалам та іншим прикормленим сайтам не дали. От якби дали – тоді да, тоді б засипали. А так ні.)

Звісно, я нічого особливого від Сергія Никифорова не чекав. Не ляпає відверті дурниці в стилі своєї попередниці – уже добре. Але грати на емоціях недозрілого українського суспільства замість того, аби, маючи в руках які-не-які важелі впливу, виховувати його – це справді підло.

Бо це цілком очевидна спроба повернути колесо історії назад. У якийсь 2005-й чи навіть 1998-й рік.

А воно нам треба? Нам – точно ні. На відміну від деяких персонажів із недорозвареною “Мівіною”.

Реклама

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s