Історія із монастирем ПЦУ в Києво-Печерській лаврі вийшла короткою, але яскравою. І показовою.

Уся ця історія зайняла близько доби. Нагадаємо, як усе було.

Спочатку в ЗМІ та соцмережах з’явилася інформація – я так розумію, від Євстратія (Зорі) – про реєстрацію Свято-Успенської Києво-Печерської лаври як монастиря у складі ПЦУ. До речі, в самому повідомленні архієрея української православної церкви (не плутайте з т.зв. Українською Православною Церквою) усе викладене у досить коректній і правильній формі. За винятком однієї маленької деталі.

Деталь ця полягає в тому, що владика Євстратій не знає про існування Першого правила Володимира Миленка. Ну, або знає, але йому його релігійна заангажованість заважає застосовувати це правило на практиці.

Одним словом, як би там не було, а архієпископ Чернігівський і Ніжинський написав про реєстрацію монастиря ПЦУ в КПЛ так, як було цілком зрозуміло йому і людям, які хоч трохи розбираються в темі. Втім, таких людей, як показала практика (точніше, як показує практика) – дуже небагато. І понеслася…

Буквально за кілька годин український Фейсбук горів-палав так, що часом було схоже на австралійські пожежі. Народ веселився, радів, святкував спонтанне свято “Лавра наша” з таким розмахом, що ще трохи – і першість автокефалії ПЦУ похитнулася.

Втім, досить швидко у частини святкувальників наступив прогнозований бодун. Так завжди буває, і в реальному житті, і в його інформаційному дзеркалі. Почалися сумніви – мовляв, а як же це так сталося, аж не віриться, блаблабла.

Завершилося усе прогнозованим поясненням від чомусь міністерства культури та інформаційної політики (згоден, в умовах нинішньої влади говорити про “чомусь” не випадає, а я все з дозеленськими лекалами до влади підходжу; перепрошую, надалі буду уважнішим). Свято закінчилося.

Закінчилося, розпочавшись на рівному, рівнісінькому, як стіл, місці. Бо якби люди хоч трошечки доклали зусиль і подумали – хоча б на один крок уперед – то ніякої б цієї святкової істерії, а за нею і важкого інформаційного бодуна не було б. І дійсно, це ж було ну дуже нескладно – просто подумати, що не може Києво-Печерська лавра, цей величезний механізм, з купою людей (так, ФСБшників у рясах, але менше з тим) – прямо отак за один день, одним порухом кулькової ручки чи чим там пишуться ті розпорядження, відразу перейти у власність ПЦУ. Це просто нереально з будь-яких точок зору. А, значить, треба розібратися – що ж там таке сталося. Можна було навіть уточнити у владики Євстратія, він досить активний в Фейсбук, думаю, він би не полінувався пояснити.

Та не такі українців. Вони відразу і заздалегідь усе знають, усе розуміють і у всьому впевнені. У них відразу на усе є свої відповіді, які дуже часто не ґрунтуються ні на чому, тобто взагалі. Маленький пріклад, як той казав – у франківських групах натрапляю на пости/коментарі в стилі “Чогось я НЕ ВІРЮ в те, що так мало електроенергії виробляється в Україні” (це до відключення світла). Розумієте – цілком собі реальне, суто технологічне питання виробництва (і транспортування) електроенергії у людей перетікає у питання віри. 

І тут я згадав, що три роки тому уся країна уже пережила таке свято (із бодуном, який, втім, далеко не усі помітили досі) – вибори президента. Точно так же люди, не вчитавшись у Зеленського, створили собі свято – перемоги над клятим баригою Порошенком, приходу нових облич, швидкого закінчення війни (а дехто навіть халявного хліба і газу) – і відправилися його святкувати. І частина зі святкувальників не відійшли від бодуна і досі, не помітивши, що саме при тому, хто обіцяв завершити війну, бо це ж так просто, треба просто перестати наживатися на ній, саме при цьому персонажі війна переросла із “наживацької” у повномасштабну. Яка іронія долі, до речі. Втім, каденція Володимира Зеленського взагалі відбувається під цим гаслом – “Іронія долі”, про що я вже писав раніше (клікайте і читайте тут).

Так само, як із “Києво-Печерською лаврою ПЦУ”, українці увірували у “президента Зеленського”. Так само насвяткувалися до жорстокого облому (правда, облом зрозуміли далеко не усі, бо для цього треба було теж докласти зусиль – як мінімум, щоб відлипнути від телевізора). І так само нічого не зрозуміли.

Цікаво, що свідки “президента Зеленського” і “Києво-Печерської лаври ПЦУ” – це, в принципі, множини, які не дуже перетинаються. Що має означати одну просту річ. 24% від 73% відрізняються, але не настільки, наскільки вони самі собі надумали. Тобто патріотичної складової у них, звісна річ, більше – але це, говорячи математичними термінами, необхідна, але не достатня умова.

Тож, як сказав класик – “учітесь, думайте, читайте”. І перепитуйте, уточнюйте – додам я. Щоб більше не потрапляти у такі історії, як із цією лаврою.

P.S. До речі, є у цій історії і один цілком очевидний плюс. Люди, які ведуть Telegram-канал нардепа-утікача Іллі Киви, побігли поперед батька Гундяя у пекло і почали лякати люд православний тим, що з Києво-Печерської лаври (вона ж уже захоплена ПЦУ, не забудьте!) почали вивозити мощі святих до Польщі. Чому до Польщі, не питайте – очевидно, нічого розумнішого, ніж реінкарнацію протистояння часів Речі Посполитої між католиками і православними, автори цього каналу придумати не змогли.

А плюс полягає у тому, що автори підставилися – і відверто налажали. Тож якщо вам треба для фанатів Киви аргумент у дискусіях щодо його психічної неадекватності – люди, які ведуть його канал (ні, я не думаю, що він це робить сам; писати в Telegram – це все-таки не дрочити у Верховній Раді), його непогано підставили.