Мессі тепер як Пеле

Ну що ж, “Франс Футбол” оголосив свої результати. Про них ми і поговоримо.

Для початку – ось таке ретроспективне зауваження. Якщо хто не знав чи забув, нагадаю – 2009 року “Франс Футбол” востаннє самостійно вручив “Золотий м’яч” у старому форматі і передав право на спільне вручення ФІФА. Трофей шість років (2010-2015) так і називався “Золотий м’яч ФІФА”. Голосували за нього, як то водиться у ФІФА, не тільки журналісти, а і футболісти-тренери, причому по усьому світу.

Так от, 2010 і 2012 року в Україні (може, десь іще, не знаю, не цікавився) вили-завивали, що, мовляв, якісь там дикі папуановігвінейці, нікарагуанці чи гвіанці йобані знову проголосували за Мессі, бо вони більше нікого не знають. Трохи просунутіші плакальщики заявляли, що “ну і шо, шо він там більше за усіх забив, он там Шаві, Іньєста, Касільяс (та інші) виграли ЧС/ЧЄ, вам шо, повилазило?” І додавали ностальгійне – “а от при старому режимі, коли тільки журналісти з Європи голосували – отакого б не було!”

Пройшли роки. “Франс Футбол” повернув собі свій трофей. І от 2021-й рік. Футболіст, який забив найбільшу кількість голів – програє боротьбу за “Золотий м’яч” тому, хто виграв зі своєю збірною чемпіонат континенту (ставши найкращим бомбардиром, асистентом і гравцем турніру) – уперше в кар’єрі, уперше за 100500 років для збірної. І що ж ми чуємо із наших боліт? А ми знову чуємо виття. Знову нашим великим знавцям усе не так. Знову “ганьба”, “не того обрали”. Від деяких – не журналістів, зазначу, а простих “любителів футболу” – залунало навіть, “ну ясно, всякі там журналісти з Нікарагуа та Чилі тільки Мессі і знають”.

І отут виникає питання. Аж цілих два. Перше – до “любителів футболу”. А що ви знаєте про, скажімо, чилійську журналістику? (Припустимо, що представники оної дійсно голосують за “Золотий м’яч” від “Франс Футболу”. Я не знаю, я просто припускаю для зручності.) Що? Ви хоч раз в руках тримали тамтешню спортивну/футбольну газету? Ви хоч раз заходили на чилійський футбольний сайт? Я, наприклад, нічого не знаю. По бразильських сайтах активно лазив, по аргентинських іноді. На чилійські якось не доводилося ходити. Тому ніякої думки і не маю. А от товаріщі балєльщікі мають.

Друге питання – до журналістів. А ви всерйоз вважаєте себе, представників, м’яко кажучи, не дуже футбольної країни, де немає ЖОДНОЇ загальнонаціональної спортивної газети, де єдине футбольне видання давно зійшло на пси і просто існує, щоб людям було де писати свої псевдосмішні політичні сентенції і заробляти на цьому гроші, ви, ті, хто всерйоз вважаєте досягненням інтерв’ю із бидланом з автоматом – ви всерйоз вважаєте, що можете робити такі заявки на адресу колег із значно серйозніших країн і видань? Ви що, справді вважаєте себе пупами футбольної землі, щоб давати таку безапеляційну оцінку зі своїх пошарпаних стадіонів та студій із буряками та іншими “експертами” в етері?

Ну-ну.

А тепер – по ділу. Мені тут нагадали, що я таки помилився. Так, визнаю, було діло. Я думав, що битва великих завершиться на результаті 5:5, але, як бачимо, учора рахунок став 7:5 на користь таланта. Можливо, в цьому і є щось філософськи правильне. (Хоча мені, чесно кажучи, більше подобається, коли нинішні юні футболісти беруть приклад не з Мессі, а з Роналду. Бо як брати приклад з Лео? Він же самородок, унікум. А Кріштіану – це могутній, фантастичний пахарь. І от якщо діти будуть брати приклад з нього, всотуючи, між іншим, і цю його неймовірну працелюбність – я буду тільки радий. Власне, ті, хто зі мною близько спілкуються, цю мою позицію добре знають.) А, може, і ні. 

Оскільки я помилився з прогнозом – то більше оних давати не буду, я ж все-таки не Пеле, щоб стільки разів помилятися. (Ні, Пеле в заголовку не до цієї думки, не переживайте, я ще згадаю про нього.) Тому я просто скажу, чому мені здається, що на 7:5 усе завершиться. Про вік казати не буду – банально, тому нецікаво. А от те, що Мессі потрапив у команду, де він не є царем гори – це факт. І як мінімум до літа не буде. Поки не піде Мбаппе. А, може, і далі не буде – бо Неймар молодший. У Роналду інша ситуація – криза в його старому-новому клубі. 

Звісно, “ЗМ”-2022 буде вручатися із серйозною такою оглядкою на катарський мундіаль. Але чемпіонат світу – це не чемпіонат Європи. Це в Європі турнір можуть двічі підряд виграти ті, хто, м’яко кажучи, не був у фаворитах. А з ЧС так не буває. Ну, якось так складається. Я пам’ятаю мундіалі з 1994-го року (1990-й ще поганенько.) І в жодному – навіть 2006-го, як би я не ставився до Скуадри Адзурри – я не можу сказати, що переміг не той, хто реально на це заслуговував. Бразилія 94 і 02, Франція 98 і 18, Іспанія 10, Німеччина 14. Підіть, спробуйте до них присікатися. З Данію 92 і Грецією 04 їх навіть смішно порівнювати.

(Тобто – я спеціально уточню, аби не виникало непорозумінь – заслуговують усі переможці, навіть “Челсі” 12 і 21. Але це перемоги вискочок, перемоги, які не прораховуються логікою і об’єктивною розстановкою. На відміну від.)

Так от, ні Аргентина-22 мені не здається таким фаворитом (навіть не те що першим номером, а й другим-третім я її не бачу), ні тим паче Португалія. А без тріумфу на ЧС – треба бути ну просто на дві голови вищим за усіх інших. Як Роналду 14-го чи Мессі 10-го. Або щоб мундіаль був ну зовсім без очевидних топів.

Саме тому мені і здається, що цей “Золотий м’яч” стане останнім в кар’єрі Ліонеля Мессі. В унікальному для історії світового футболу домінуванні двох великих, можливо, найвеличніших футболістів. Таких, яких можна поставити на один щабель із вічним королем футболу, єдиним триразовим чемпіоном світу (чомусь я думаю, що цей показник – як і сім “Золотих м’ячів” Мессі – навряд чи буде побитий за мого життя, а померти я збираюся у віці далеко за 80).

Так от, про Пеле. Як ви знаєте, до 1995 року “Золотий м’яч” не могли виграти футболісти не-європейських збірних. Навіть якщо вони грали у Європі. (Зараз, можливо, навіть тим, хто і не грає у Європі, можуть вручити – інше питання, що кому, якщо усі топ-футболісти в УЄФА зібрані, останнім таким був, певно, Неймар у “Сантосі”.) І, звісно ж, питання щодо “А як би було, якби” – виникали завжди. Скажімо, щодо “Золотого м’яча” Ігоря Беланова – Дієго Марадона, який тоді був справді суперпуперзіркою, уже ж грав у Європі. Але це було за 9 років до тріумфу Джорджа Веа, першопрохідця із “понаїхавших”.

Тож 2016 року, до 60-ї річниці першого вручення, організатори, “Франс Футбол”, вирішили перерахувати попередні роки – включивши до списку і гравців не-європейських збірних. Перерахували – і виявили, що, якби за нинішніми правилами “Золотий м’яч” вручали від самого початку, то 12 трофеїв потрапили б не у ті руки, у які потрапили. (Втім, із “тих” рук ніхто нічого не відбирав, якщо ви хвилювалися за Беланова.)

Звісно ж, 1986-го “ЗМ” отримав би Марадона. Та і 1990-го теж він. А от найбільше б “Золотих м’ячів” зібрав би, звісна річ, Едсон Арантес до Насіменто. Порахуйте самі, скільки:

цкамапппр 

Порахували? А тепер порівняйте результат, який у вас вийшов, із показником цьогорічного тріумфатора 😉

Ну, а те, що у Мессі жодного виграного мундіаля немає… Так Пеле, скажімо, у фіналі Копа Америка тільки раз грав, і то програвши (формально навіть не у фіналі і не програв – бо то був груповий турнір, але матч із Аргентиною, який завершився унічию на користь клятих альбі-селесте, був останнім в календарі турніру). І Копа Лібертадорес у нього усього двоє виграних, проти чотирьох ЛЧ у Лео. Одним словом, порівнювати тут – не напорівнюватися. А “Золотих м’ячів” – реальних і уявних, “вручених постфактум” – порівну.

Можливо, це і є та точка балансу між двома великими футбольними націями Латинської Америки. Та рівність у безкінечній битві жовто-зеленої та біло-блакитної стихій. Битві, у якій не буде остаточного переможця. Принаймні, допоки існують самі ці країни.

Viva Messi! Viva Pele! Viva football!

P.S. А тим, хто уболівав за Левандовскі – можу сказати лише одне. Ви на рік запізнилися із своїми наріканнями. Треба було шпиняти “Франс Футбол” за ідіотське рішення не давати “Золотий м’яч” 2020-го. Он у так нелюбимій вами (і мною, хе-хе) ФІФА не вийожувалися, мовляв, “карантин-шмарантин”, а дали – і цілком заслужено Роберт отримав той свій трофей. А французи незрозуміло навіщо стали в позу. Я, чесно кажучи, побоювався, що цього року вони зіграють у гру “А дамо ми “ЗМ” Левандовскі за просраний (нами!) його суперрік 2020″. Коли ні, аж до такого не докотилися.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s