На сцені стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис “Слуга народу”. Трохи нище написано: “Ніщо нікуда не зникає і нізвідкіля не береться”, підпис: Миленко. Ще нижче написана непристойна похабєнь – “95 квартал”. Двері старанно закриті і прикручені дротом, із-за дверей чути приглушені голоси.

Це інтерв’ю ми записували влітку минулого року, а учора у нього був день народження. От під 36-ліття і публікую. Володимир Пояснюк, чудовий журналіст і мій кум – у трисерійній балачці. Дивіться і слухайте! 😉

В світі українського футболу так сумно, шо головними темами стають інстаграми жінок футболістів і срачі між журналістами. Про один із них і піде мова.

Михайло Бойчишин. Це ім’я вже майже нічого не говорить українцям. А колись це був дуже впливовий політик. Сірий кардинал однієї із головних політичних сил епохи – Народного Руху України. Був – і в один момент його не стало. А як і чому – досі не знає ніхто.

Все частіше доводиться чути і читати – люди стомилися від війни, гинуть наші хлопці… А давайте поглянемо на статистику. І розберемося, від чого хто втомився.

Чудова ілюстрація. Показова. Еталонна. Дивіться. Кожного дня. Передивляйтеся. Може, після кількадесяти сеансів перегляду мізки і запрацюють.

Про два майже ідентичних продукти, один з яких – вітчизняного виробництва, а інший – імпорт із Франції.

Не встигла ПЦУ отримати томос, як тут же пильне зрадофільське око помітило першу Зраду. Та ще й яку!

Рік для України починається з видатної події – отримання новоствореною Православною церквою України томосу про автокефалію. Але частина українського суспільства, як воно здавна водиться у ньому, виявляє, м’яко кажучи, неадекватні риси свого характеру у реакції на цю подію.