В світі українського футболу так сумно, шо головними темами стають інстаграми жінок футболістів і срачі між журналістами. Про один із них і піде мова.

На сайті “Футбол24” (це той ресурс, звідки пішли головред і журналіст через істерику одного зарозумілого футбольного діяча; ето так, апріорі) з’явився матеріал “Подоланий страх” про футболіста “Атлетіка”. Матеріал з’явився у рубриці “Блог Дмитра Джулая”, тому вважатимемо, шо все, що написане у цьому тексті – це справа його рук, а не редакторів.

Лід у цьому матеріалі такий: “У журналі “Футбол” ви б прочитали тільки гигикання з приводу його імені. Ми ж пропонуємо вам історію Ібаї Гомеса”.

Ця фраза, про журнал “Футбол”, викликала неілюзорний батхьорт у деяких представників роду спортивних журналоїдів – мовляв, це ганебно, і таке інше. Але мене більше зацікавило ось що.

Для початку домовимося, що по суті Джулай не сказав нічого сенсаційного і несподіваного. (З одним важливим уточненням.) Однією з фішок журналу “Футбол” – і ті, хто читали його в 90-2000-х, це чудово знають і підтвердять – були якраз жарти на грані отакого от фолу. І не тільки вони, а й, наприклад, всі ці мавп’ячі псевдоніми. Якщо я не помиляюся, колись навіть в журналі головред Артем Франков написав про принцип існування і функціонування “Футболу”: развлекая – развращать, развращая – просвещать.

Так що, з одного боку, Джулай написав цілком реальну річ. З іншого ж – ви всі пам’ятаєте, що  “Футболі” була купа цікавих аналітичних та історичних статей (написаних в тому числі й ваших покірним слугою; і, до речі, багато чого з “футболівського” контенту є недосяжним і до сьогодні – спробуйте, наприклад, пошукати якісь матеріали, текстові чи відео, про загибель “Пахтакора” над Дніпродзержинськом, а коли знайдете одну лажу і більше нічого, сходіть або в підшивку журналу, або в блог Євгена Панкратова на уа-футбол.ком і почитайте там його шедевральний текст). Тому фраза про те, що над Ібаї Гомесом тільки постібалися б через ім’я – некоректна. Постібалися б (можливо), так. Але і написали б теж.

(Одне важливе уточнення – навряд чи Джулай і зараз читає “Футбол”. А концепція журналу за останні роки могла змінитися. Тому тут варто говорити про “Футбол” золотих часів – друга половина 90-х і 2000-і.)

Та я хотів сказати про інше. От я цікавлюся іспанським футболом. В тому числі й “Атлетіком”. (“Атлетіком”, може, на рівні, більшому, ніж різними “Бетісами”, “Хетафе” та “Вільярреалами”.) Безперечно, Ібаї Гомес потрапляв мені на очі не раз і не два. І, повірте, до моменту, коли я прочитав цей джулаєвський текст – мені навіть на думку не спадало замислитися, що ім’я цього футболіста є співзвучне обсценному дієслову “їбати”. У мене просто ніколи це ім’я і це дієслово не складалися в один пазл – хоч, маю визнати, вони й схожі.

А от у Джулая склалися. Тут є два варіанти. Перший – що Джулай таке страшне матюкло, що тільки обсценною лексикою і думає – ми відкидаємо, бо з його професією хоч-не-хоч, а вибалакаєшся. Та й не зможеш в ефірі втриматися від матюків, якщо ти ними в реальному житті розмовляєш.

Значить, варіант номер два. Джулай під час підготовки матеріалу вирішив зробити красиву підводку і, подумавши, проаналізувавши, на чому може зіграти і хайпанути (бо реально ж вийшов хайп; хтось буде сперечатися, що завдяки наїзду на “Футбол” цю статтю побачило значно більше людей?) – висмикнув схожіть “Ібая” на “їбати”.

То, питаюся я вас – хто ж в цій історії більший нєгодяй? “Футбол”, в стилістиці якого як мінімум золотих часів були такі штучки, і який, МОЖЛИВО, обіграв би цю нецензурну схожіть імені “Ібай” – чи Джулай (або той, хто вписав підводку до текста), який це зробив без “можливо”, а прямо тут і зараз?

І що тут такого – скажете ви? Ну так сам автор же подає це порівняння “Ібаї” з “їбати” як негатив – але при цьому він же сам цей негатив, по суті, вигадав і успішно використав.

То хто тут гірший? Двієчник і хуліган, на якого давно “заліковка працює”, але який нічого не зробив у цій історії – чи відмінник і зразковий учень, який якраз і надзюрив під учительський стіл, заявивши, що “а Тьома б якраз так і зробив”?