На сцені стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис “Слуга народу”. Трохи нище написано: “Ніщо нікуда не зникає і нізвідкіля не береться”, підпис: Миленко. Ще нижче написана непристойна похабєнь – “95 квартал”. Двері старанно закриті і прикручені дротом, із-за дверей чути приглушені голоси.

…А я зараз почну нудіти – ну я ж попереджа-а-ав. Бо я дійсно – попереджав.

Ще хтозна-коли, коли ні про якого претендента у кандидати в президенти Вови Зеленського ніхто й знать не знав (навіть його бородатий ляльковод), а йшлося всього-на-всього про Вовину істерику щодо заборони в’їзду до України одного московитського кіноватаноїда, Фьодора Дабранравава. Я тоді ще казав – Зеленський це людина, орієнтована на московитський ринок, йому Україна просто зручний майданчик, саме тому він знімав “Сватів” під Києвом (ви не знали?) і в українському Криму – бо дешево, але все це було про Московію. Так, і в Крим, Ялта – це все було про Московію, про московитські реалії. Ось вам приклад – “я обычный депутат городской думы”. Хоча дія фільму відбувається в Криму, на це вказують всі реалії, починаючи з дитячого табору “Артек”. Яка в українській Ялті 2010-го року міська дума? Але Зеленського це не бентежило – його основний споживач, московитський, все це схаває. І схавав. (Погано те, що схавали і ми – а треба було ще тоді дати в рило за цю кіношну анексію. Та хто тоді думав…)

І це те, що було на поверхні, максимум – один раз лопатою копнути. А я говорив ще і ось про що. Ви ніколи не замислювалися над тим, чому Зеленський і його квартал регулярно стібуться над українцями (пам’ятаєте отих двох недолугих “закарпатців”, чи хто вони там були?), але не стібуться над московитами? І навіть над московитомовними малоросами – теж не стібуться. От приклад – стьоб над “новою” поліцією.

Де відбувається дія? На Західній Україні. Не в Сіверськодонецьку чи Павлограді. Якою мовою говорить адекватний поліцейський? Московитською. А “клоуни” (так їх називає позитивний герой) хто? “Петренко і Сидоренко”.

Так от, ви ніколи не замислювалися, чому так? Чому після 2014-го, коли з’явилася просто маса приводів постібатися над тупими кримняшами і “камнями з неба”, над ще більш тупими донбасянами,  над, в кінці кінців, московитами, яким той Крим, як ярмо на шиї – чому цього не було і не буде? (Щоліта особисто я наблюдав по кілька новин із реально смішними випадками “відпочинку” московитів у Криму, уже анексованому. Там навіть додумувати нічого не треба – бери, розписуй в ролях і зажигай.)

Та от тому і не було. І не буде. Що Зеленський – попри те, що фізично він сидить тут, в Києві – це чистої води московитський культурний діяч. І завжди ним був. Саме тому і перед Кадироовим вибачався – бо, якби той захотів, життя і бізнесу Вові в Московії не було. А перед вами, українцями, за Україну-порноакторку, яка приймає з усіх боків – не вибачався. Бо ви йому ніхто. І Україна йому ніщо. А ви просто не хотіли цього помічати – бо ж він так “смішно” жартував, ага.

А тепер раптом, коли виявилося, що у нього там, за порєбріком, три кінокомпанії, які й досі працюють, що він там на федеральному баблі сидить (ви уявляєте, що зробили б із таким московитським самогубцем, який за федеральне бабло стібався б із Московії?) – у вас очі відкрилися.

Ну, добре, хоч так. Бо є й такі, які, упершись рогами в побитий ямами асфальт свого Кривого Рогу чи Мелітополя, будуть мукати – “ну і шо, Порошенку можна, а йому ні?”…