Для початку – ось вам допис від одного дуже народного обранця.

А тепер слідкуйте уважненько за руками цієї істоти. Бачите, в них чирвового туза? Це Порошенко. А вальта хрестового, даму пік, туза бубнового? Ні? І я не бачу. А це, між іншим – Верховна Рада і Кабінет міністрів. Які за ці два роки зробили як мінімум не більше за “короля”. А, чесно кажучи, навіть менше. Бо те, що вони робили – то було в основному з-під палки. І з таким скрипом, з такими домовленостями-договорняками…

Але в пості цього вельмишановного пана про ВР і КМ – ні слова. Вони тут нібито й ні до чого. Їх нібито корупція і не стосується. Вони нібито з нею боротися і не повинні. Ні реформу судову не повинні проводити, ні кримінальний кодекс змінити, Портновим спаскуджений, ні пропорційну систему виборів в Раду повернути. Не вони. Це все он – Порошенко.

Про те, що Пєця, крім того, що президент, ще й найбільшу фракцію контролює – можете навіть не заїкатися. Вона якраз одна із найправильніше голосуючих. Так, не всі там за потрібні закони голосують. А знаєте, хто у цьому списочку ганьби? А наш вельмишановний пан. І його бородатий колега. І пані Заліщук. Такі всі полум’яні-полум’яні реформатори і європейці. Але як же він про себе візьме і скаже – так, друзі, і наша вина у цьому голосуванні є?

До речі, отака от реакція – є дуже і дуже показовою. Кілька днів тому соцмережі істерикували з приводу 3 здається тисяч долярів порошенківських десь там в офшорах – мовляв, так, це не протизаконно, але з моральної точки зору… А скидати всю провину за два просраних роки на одного нього – це як з моральної точки зору? А так. Оце от – ставлення істоти до своєї відповідальності. Чхати вона хотіла і на відповідальність, і на вас із нами.

Як і всі чи більшість серед його колег. Але тим хоч не вистачає нахабства вийти отак межи люди, пальчика манірно відставити і розказувати, що он хто у всьому винен. І мені абсолютно все одно, що він в його фракції, що субординація і так далі. Не для того його вибирали. А для роботи. Або хоча б для визнання своїх (і своїх в тому числі) помилок.

Розумієте, коли людина навчиться визнавати свої помилки – вона, по-перше, визнає свою відповідальність, а по-друге почне учитися ці помилки виправляти. Просто тому, що це – якраз її відповідальність. За оце от їй відповідати. Перед нами чи перед кимось. І тому краще зробити так, аби цього не було.

А коли “винен хтось, а не я” – не чекайте нічого, крім манірно відставленого пальчика. Людина не відчуває за собою відповідальності. Чи не хоче відчувати. Що іще гірше.