Сьогодні не хочеться писати ніякі гадості – давайте просто прогуляємося засніженим островом на Дніпрі.

Історія про те, як роки ідуть, а міф продовжує жити.

Розкажу вам дві історії про те, який у нас народ широкий і гостинний, і як злочинна влада – Порошенко там, Яценюк, Сін, Свьокла і такі інші нехристі – не дають цьому народу нормально жити.

6 років тому, перед народженням Богдана майбутній його хрещений батько, мій дорогий кум, запропонував таку просту, але цікаву ідею – купити газети в день його народження. Цікаво ж буде через багато років почитати, що відбувалося тоді, коли він з’явився на світ.

У Верховній Раді, глупої ночі, як 19 років тому Конституцію, приймають бюджет України на 2016-й рік. Цитата з фейсбуку Мустафи Найєма:

Отаке сьогодні написалося, за мотивами шпацерування рідним краєм. Вулиця. Темна, нічна, втім, скорше вечірня вулиця на околиці району. Району, який закінчує своїм масивом (яке непідходяще слово для скромних його розмірів) місто. Тобто ця вулиця – це околиця околиці, “дупа світу”, якщо хочте. Темна, тиха і порожня.

З чого все почалося? Та як у сотень, тисяч, мільйонів хлопчаків у тій країні. Хотів грати в футбол, точніше, стати футболістом – в футбол ми й так грали з ранку і до ночі, навіть під світлом ліхтаря на стовпі. Пам’ятаю, як приходили з братом зі стадіону – в пиляці, спітнілі. Випили по чашці какао, і… Read More Моя спортивна журналістика. Історія перворідного гріха