Перша частина моєї майбутньої книжки про протистояння двох великих автогонщиків – Алена Проста і Айртона Сенни.

Осінь у автогонках – найгарячіша пора, бо саме тоді завершуються чемпіонати. Саме восени у переважній більшості випадків вирішується доля чемпіонських титулів, а іноді й доля пілотів. Часто невдачі чи, навпаки, успішні виступи гонщиків змінюють їхні гоночні кар’єри. Змінюють самі гонки.

Так було і 1983 року, коли в жовтні вирішилася доля не тільки титулів у двох гоночних серіях, а і, як виявилося пізніше – доля самого автоспорту. 15 жовтня на трасі в К’яламі завершувався сезон у головній автогоночній серії, «Формулі-1». Французький пілот французького ж «Рено» Ален Прост (який пізніше отримає почесне і дуже точне прізвисько «Професор») лідирував у чемпіонаті, випереджаючи головного конкурента, чемпіона світу 1981 року Нельсона Піке на «Бребем-БМВ» на два очки. А ще за три етапи до кінця Піке був аж третім, відстаючи від Проста на 14 очок (за перемогу тоді давали 9). Між ними зумів улізти ще один француз, із «Феррарі», Рене Арну.

Арну також мав шанси на титул, але, прямо скажемо, дуже скромні. 8 очок відставання від лідера – це означало, що той має фінішувати не вище шостого місця при перемозі самого Рене. І ще й Піке із шестиочковою перемогою над  пілотом на «Червоному жеребці». Втім, усі ці підрахунки були пса варті – Арну зійшов уже на дев’ятому колі, підвів двигун. Прост з п’ятого місця зумів піднятися на третю, ще недостатню для чемпіонства позицію – бо лідирував саме Піке. Але на 24-му колі на машині «Рено» зламалася турбіна (то була ера турбодвигунів, неймовірно потужних, але дуже нестабільних). Алену залишалося чекати на проблеми у конкурента.

Але Нельсон доїхав на комфортному третьому місці – і удруге став чемпіоном світу. «Бребем» обмивав шампанським свою – як виявиться згодом, останню – корону в Королівських гонках, а в «Рено» сталася справжня драма. Пілот і команда звинувачували у проваленому сезоні одне одного, врешті «Рено» вирішило, що такий пілот, як Прост, їй не потрібен – і розірвало контракт. Ален повернувся до «Макларена», в якому і починав кар’єру у «Формулі-1» 1980 року.

(Існує ще версія, що Ален, як «справжній француз», спокусив дружину спортивного директора «Рено» Жерара Лярусса – і був, так би мовити, спійманий на гарячому.)

Проста ж французька стайня вирішила замінити Дереком Воріком, який ганявся за скромний «Тоулмен», але в останніх чотирьох гонках того сезону стабільно приїжджав у очках. Час показав, що те рішення було провальним – команда із Вірі-Шатійон упала з другого місця у Кубку конструкторів аж на п’яте (у чемпіонаті пілотів Ворік фінішував сьомим), а за рік взагалі залишила Великий цирк. Чемпіонство ж «Рено» здобули уже в іншу історичну епоху, у ХХІ столітті (2005 року із іспанцем Фернандо Алонсо).

Партнером Алена Проста у «Макларені» став дворазовий чемпіон світу Нікі Лауда. За два сезони у Вокінгу (база «Макларен»)  Лауда виграв лише три гонки, усі у сезоні-82. 1983-й став для нього і команди провальним, але перспективи у колектива Рона Денніса вимальовувалися непогані. Воин ще під час сезону-1983 поміняли двигун, перейшовши з класичного «Косворта» від «Форда» на мотори від люксембурзької компанії ТАГ (вони створили для «Макларенів» турбоваріант двигуна від «Порше»). Движки від ТАГ не були найпотужнішими у пелотоні-84, але шассі та майстерність пілотів обіцяли компенсувати цей недолік.

Через тиждень після драматичної розв’язки у головній «Формулі» прийшов час британської «Формули-3». «Ф-3» в цілому була умовно третьою гоночною серією у світі автогонок на машинах із відкритими колесами. А от у «Формулі-3» найкрутішими вважалися саме британці. І там 1983 року точилася боротьба не на життя, а на смерть. Легендарний у майбутньому бос команди «Формули-1» ірландець Едді Джордан перед початком сезону запросив на тести у свою команду (вона так і називалася – «Едді Джордан Рейсінг») молодого бразильського таланта Айртона Сенну. Той прийняв пропозицію потестити болід, але в чемпіонаті ганятися за «Джордан» відмовився і заявився у британську «трійку» в складі «Вест Саррі Рейсінг».

Джордан ще підписав на сезон-1983  Мартіна Брандла із «Девід Прайс Рейсінг» – дві перемоги, сім подіум, 4 місце в британській «Формулі-3». Сам Едді заявляв пізніше, що Мартін нічим не поступався Айртону і міг виграти той чемпіонат. Втім, після дев’яти перших етапів, у яких переміг Сенна, в це вірилося не дуже. Але – Брандл у восьми із дев’яти гонок фінішував другим! А потім він виграв на легендарній трасі у Сільверстоуні, а потім іще, іще… Сенна ж почав сходити – і інтрига закрутилася у чемпіонаті, який, здавалося на початку, буде виграний бразильцем задовго до фіналу.

Втім, у Тракстоні, на останньому етапі сезону, Сенна повернув собі упевненість (після трьох невдалих етапів, на двох із яких він взагалі не фінішував!) – і виграв гонку. А Брандл, який до старту останньої гонки мав однакову кількість очок, фінішував третім, що не дало йому взагалі нічого. (Причому у прямому смислі, бо у тому сезоні пілотам зараховувалися у особистий залік 17 найкращих із 20 усього результатів, а третє місце було уже поза заліковим.)

Сенна здобув титул, повторивши досягнення свого великого співвітчизника Піке (той переміг у британській «трійці» 1978-го) – і прогнозовано відправився до головної «Формули». Власне, протягом 1983 року він тестував боліди чотирьох стаєнь Королівських гонок (серед них і «Макларен»). Але врешті Айстон обрав скромний «Тоулмен», замінивши Дерека Воріка. В пару до нього керівництво команди підписало венесуельця Джонні Чекотто із скромної гонконзької команди «Теодор», яка саме припинила свої виступи у «Формулі-1» (а Чекотто приніс «Теодору» 1983-го одне-єдине очко в чемпіонаті).

Тоді, на початку 1984 року, ще ніхто у світі не знав, що саме так у Королівських гонках розпочинається епоха, яку пізніше назвуть Великим десятиліттям. Звісна річ, учасників і навіть героїв там було більше ніж двоє – це і Піке, який виграв свій третій титул, і вусатий британець Найджел Менселл, який так довго і так драматично ішов до свого чемпіонства. Але головними дійовими особами Великого десятиліття, безперечно, є Ален Прост і Айртон Сенна. Айртон Сенна і Ален Прост. Я не знаю, кого із них поставити першим, а кого другим. Формально у «Професора» на один чемпіонський титул більше, ніж у «Людини дощу». Але 2009-го британський тижневик Autosport, опитавши пілотів «Формули-1» (за усі часи), назвав найкращим із найкращих саме Сенну.

Вони були зовсім різні – класичний приклад води і вогню, льоду і полум’я. Стосунки між ними, які рано чи пізно з’явилися, не можна бути назвати дружбою. Втім, і війною теж назвати було важко. Вони були протилежностями, які притягували одне одного і в той же час відштовхували. Вони ненавиділи одне одного на трасі – і разом з тим не могли жити без «друга-ворога» у гонках. Мабуть, невипадково Сенна провів у «Формулі-1» після остаточного завершення кар’єри Проста усього три гонки. Третя з яких, відібравши у Айртона життя – стала водночас і фіналом тієї старої «Формули-1», того Великого десятиліття, за яке ми і любимо Королівські перегони.

Прост і Сенна давно не лідери за кількістю перемог, поулів (а за кількістю чемпіонств вони так і не наздогнали аргентинську легенду 50-х Хуана Мануеля Фанхіо). Але для тих, хто бачив їх у гонках – кращих немає і не буде. З цим важко сперечатися, все ж Великий цирк народив з того часу Шумахера і Хаккінена, Алонсо і Райкконена, Хемілтона і Феттеля, Макса Ферстаппена, врешті-решт. Втім, чи ж варто сперечатися про смаки? І – чи варто порівнювати зовсім різні змагання. Все-таки «Формула-1» другої половини 80-х і нинішня – дуже серйозно відрізняються, щоб можна було всерйоз проводити якісь паралелі між пілотами, їхніми досягненнями…

Втім, змінюються лише обставини. А люди завжди залишаються людьми. З тими самими емоціями, амбіціями, прагненнями. Саме про цих людей – крізь призму їхніх спільних гонок (а таких у «Формулі-1» назбиралося …) – і розкаже вам ця книжка. Про гонки, які замінили їм життя. А у одного із двох Великих життя і гоночна кар’єра завершилися в один і той же момент.

Частина 1. Сезон-1984

Сенна і «Тоулмен» – цей дует міг скластися ще 1982-го. Тоді скромна британська команда пропонувала чемпіону «Формули Форд 2000» оплатити йому сезон у британській «Формулі 3». Айртон відмовився, він хотів – як і пояснив керівнику команди Алексу Гоукріджу – самостійно обирати, у боліді якої команди йому дебютувати у Королівських гонках. (В тому, що це ось-ось станеться, сумнівів не було ні в кого.) А «Тоулмен» пропонував гроші на «трійку» не просто так, а під обов’язкове місце у команді на 1984-й.

Втім, за рік шляхи бразильця і британської стайні знову зійшлися. Але – їх мало не перейшов Мартін Брандл! Гоукрідж згадував потім, що вибір між чемпіоном та віцечемпіоном британської «Формули-3» був дуже непростим. З іншого боку, завжди був запасний варіант – якщо один не відмовиться, можна було взяти іншого.

Брандл, до речі, теж дебютував у «Формулі-1» 1984 року. Але кар’єра у нього відразу не склалася – «Тіррелл», до якого він перейшов, спочатку висміювали за небажання переходити на турбодвигуни, а потім дискваліфікували за махінаціями з вагою машин. Брандл змінив вісім команд за 13 років, але вище другого місця у Монці-1992 та Монако-1994 так і не піднявся.

Крім «Тоулмена», Сенна, як вже було сказано, брав участь у тестах в складі інших команд – зокрема, і «Макларена». Але там – і бразилець це чудово розумів – йому нічого не світило. Дворазовий чемпіон світу Лауда і дворазовий віцечемпіон (причому у двох попередніх сезонах!) Прост. Хто б відмовився від таких пілотів, навіть заради талановитого новачка. Звісно, найкращі часи Нікі Лауди були начебто далеко позаду – і він справді завершить кар’єру за два роки, – але, але…

А цікаво було б, якби Сенна і Прост зійшлися у «Макларені» ще на початку 1984-го. Втім, тоді уся історія «Формули-1» пішла б іншим шляхом – і ми, скоріш за все, не побачили б легендарної «професорської» перемоги Проста у сезоні-86. Багато б чого не побачили. А, можливо, побачили б набагато більше. Про це зараз можна лише теоретизувати. Бо сталося так, як сталося. На перший етап Прост приїхав пілотом досить непоганого «Макларена», а Сенна – скромного «Тоулмена».

І треба ж бути такому статися, що перший же етап для бразильця став домашнім! «Формула-1» удруге підряд стартувала з етапу у найбільшій країні Південної Америки. На трасі «Жакарепагуа» у Ріо-де-Жанейро. Через роки вона отримає нове ім’я, на честь бразильського триразового чемпіона світу. Ні, не Сенни – Нельсона Піке.

День 1. Жакарепагуа, 25 березня

Цікавий факт – Айртон до старту у «Формулі-1» ніколи не ганявся на цій трасі. Ален, звісна річ, їздив, але не перемагав. (Тобто не перемагав на трасі – 1982-го він отримав перше місце після того, як Піке і Кеке Росберг, які фінішували на чолі пелотону, були дискваліфіковані.)  Ніщо особливо не передбачало і перемогу на цьому етапі. Принаймні, у кваліфікації «Макларени» програли аж трьом командам – «Лотус-Рено» (Еліо де Анжеліс, поул), «Феррарі» (Мікеле Альборето) і «Рено» (Дерек Ворік). Уявляєте, як було Просту стояти на четвертому місці стартового поля, знаючи, що той, ким його замінили у Вірі-Шатійон, стартує третім?

Більш того, Ален ще й провалив старт, відкотившись аж на 10-е місце. (Другий старт, бо перший довелося зупинити перед самим зеленим сигналом світлофора: Андреа де Чезаріс відчайдушно замахав руками, сигналізуючи про проблеми – як виявилося, із коробкою передач.) Не можна сказати, що це був його фірмовий стиль початку гонки, але подібні речі із майбутнім «Професором» траплялися частенько. Втім, це ще нічого не означало. Хоча, звісно, було неприємно – особливо коли іменитий партнер по команді з шостого стартового місця піднявся на четверте.

Сенна фінішував у кваліфікації 17-м (стартував на одне місце вище, через дискваліфікацію Манфреда Вінкельхока). Із 26 пілотів. Прямо скажемо, скромно – але разом з тим, це був найвищий результат серед новачків. «Тіррелл» Брандла стояв відразу за ним. А партнер по команді, Чекотто, поруч, зайнявши 17-е місце на стартовому полі.

Айртон, на відміну від Алена, стартував непогано, піднявшись за підсумками першого кола на 13 місце. Між двома героями нашої книжки опинилися Тео Фабі («Бребем-БМВ») і Ріккардо Патрезе («Альфа Ромео»). Втім, Прост тут же розпочав боротьбу за очки, а Сенні не вистачало потужності – їхні шляхи розійшлися у діаметрально протилежних напрямках. Більш того, уже на 9-му колі свого першого – ще й домашнього! – Гран-прі Сенна зійшов. Турбокомпресор підвів. Бразилець став першим, хто достроково завершив гонку у формулічному сезоні-1984. Не найприємніша «першість». Хоча ще перед гонкою дебютант був сповнений оптимізму і у одному із інтерв’ю (до нього, звісна річ, була прикута увага місцевих ЗМІ – і тому, що талант, і тому, що свій) говорив про непогані шанси поборотися за високі місця.

Сенна припинив гонку, Прост же разом із Лаудою боровся за місця на подіумі. Спочатку це краще виходило у досвідченого австрійця, на 12-му колі він вийшов у лідери – і не збирався віддавати перше місце нікому. Але на 38-му колі його підвела електрика. А Проста, який заїхав у бокси відразу за партнером, мало не підвела команда, затримавшись на пітстопі Лауди. І у лідери ж, використавши незграбність механіків «Макларена» вийшов той самий Ворік, який постійно нагадував Алену про драму-1983.

Прост повернувся на трасу другим – і помчав наздоганяти свого наступника у «Рено». І, мабуть, наздогнав би його, але Дерек здався сам. Точніше, йому вийшло боком зіткнення із «Маклареном» Лауди ще на перших колах гонки. Переднє ліве колесо не витримало, Ворік зійшов, Прост отримав свій шанс – і фінішував першим.

Прост: 1 місце

Сенна: зійшов

Ален стояв на вершині подіуму, Айртон же замикав список учасників гонки. Його час на домашньому Гран-прі прийде значно пізніше, уже в наступному десятилітті. Поки що ж команди з півдня Америки переїхали на південь Африканського континенту і продовжили.

День 2. К’яламі, 7 квітня

Траса з Південної Африки давно не бере участь у Королівських перегонах (неймовірно, але факт – вона пішла із «Формули-1» разом із Простом і Сенною, остання гонка відбулася 1993 року; але, звісно, причини були не пов’язані із головними героями цієї книжки), та це було одне із непростих Гран-прі чемпіонату. Скажімо, висота, на якій розташована траса (близько 1700 м над рівнем моря), створювала гонщикам певні проблеми. Так, «Макларени» під час тренувань скаржилися на проблеми із системою впорскування від Bosch.

Мало того, у Проста в руках поламалася єдина запасна машина, яку команда привезла на гонку. Заїла коробка передач. Ален пересів на свій звичний болід, на ньому відкатав кваліфікацію і планував взяти старт у гонці. Але не так сталося, як гадалося.

На кваліфікації, до речі, «Макларени» знову виступили посередньо, навіть не приміряючись до поулу (який виграв чинний чемпіон світу на потужному двигуні БМВ). Прост фінішував п’ятим, а Лауда взагалі на восьмій позиції.

Сенна на «Тоулмені» кілька разів демонстрував дуже непогані результати на практиці, і кваліфікацію завершив на пристойному для його боліда 13-му місці. Чекотто програв партнеру по команді шість місць і майже півтори секунди. А Брандл, недавній суперник Айртона по британській «Трійці», стояв на останній, тринадцятій лінії стартового поля. (А мав стояти на передостанній – хоч і все одно тринадцятій. Справа в тому, що пілот «Оселли» П’єркарло Гінцані на недільному тренуванні так роз гепав свій болід у третьому повороті, що усі раділи уже тому, що італієць вижив і обмежився лише легкими опіками на руках. Про старт Гінцані в гонці не йшлося. «Формула-1» вісімдесятих – це спорт із значно вищим, ніж зараз, рівнем ризику… Так Брандл став 25-м із 26-ти, а не 26-м із 27-ми.)

Старт гонки зірвав Прост. Його «Макларен» помер прямо на стартовому полі, тож болід відкотили на узбіччя, а Ален притьмом помчав на пітлейн – пересідати у відремонтовану запасну машину. Француз ще міг встигнути зайняти своє місце в пелотоні, але старт відклали, а його так і залишили на пітлейн. Стартувати він мав позаду усіх.

А це означало, що лідеру чемпіонату доведеться пробиватися до подіуму через пелотон. Не найприємніше заняття, прямо скажемо. І часу усі ці обгони відбирають немало. Хоча уже після першого кола Прост піднявся на 19-е місце. Але Лауда був уже четвертий! Сенна довгий час тримався на 15-й позиції, де його і обігнав на шостому колі майбутній головний суперник усіх часів.

Цей обгін, який, звісна річ, не потрапив у об’єктив камери – кому були цікаві розбірки за 15-е місце, коли Лауда гнався за двома «Бребемами»! – став першою зустріччю на трасі Сенни і Проста у бойових умовах. Ален без особливих проблем пройшов Айртона. Той скаржився після гонки, що керувати болідом було дуже важко, особливо у першій частині перегонів. Кермо було настільки важке, що після гонки Сенна втратив свідомість. Його довелося відправити до лікарні, де пілоту наділи на шию бандаж, а плече просто відпадало після майже двох годин боротьби з непокірним «Тоулменом».

Прост тим часом поступово піднімався до вершини, яку на 21-му колі захопив його партнер по команді. Піке, розуміючи, що в гонці потужність мотора БМВ не дає переваги над ТАГом, врешті заїхав на пітстоп, віддавши лідерство австрійцю. Той його більше і не випустив з рук.

Нікі упевнено їхав до першої з Британії-82 перемоги, Ален же за допомогою обгонів та сходів конкурентів зумів піднятися на максимально можливе друге місце. Від Лауди на фініші його відділяло більше хвилини.

Айртон же, втримавши свій «Тоулмен» на трасі до самого фінішу (хоч і відставши від переможця на кошмарні три кола), завоював своє перше залікове очко у Королівських перегонах. Хоча йому після гонки сказали, що він фінішував сьомим, тобто відразу за очковою зоною!

У двох попередніх сезонах команді з Вітні такий початок чемпіонату міг лише снитися. А Сенна почав підтверджувати видані йому перед стартом сезону аванси. І уже привернув до себе увагу команд першого ешелону.

Прост: 2 місце

Сенна: 6 місце

«Макларени», яких ніхто особливо не вважав фаворитами чемпіонату, після двох південних етапів упевнено захопили лідерство. Ален Прост уже після двох етапів випереджав першого із чужих гонщиків (Кеке Росберга) на 9 очок, рівно на перемогу. Команда ж в цілому мала аж 18-очкову перевагу над найближчими переслідувачами, «Вільямсом» та несподіваною «Альфа-Ромео».

Втім, після К’яламі Великий цирк повертався до Європи, де і мав по суті розпочатися повноцінний чемпіонат. Причому відразу у Бельгії, на трасі в Зольдері, яка повернулася до календаря чемпіонату після річної перерви. (1982-го тут під час кваліфікації загинув Жиль Вільньов, з яким пізніше порівнювали Айртона Сенну – і за відчайдушністю на трасі, і за популярністю за її межами. 1983-го бельгійське Гран-прі приймало кільце в Спа-Франкоршамп.)

День 3. Зольдер, 29 квітня

Власне, то був останній етап «Формули-1» на не дуже популярній у пілотів трасі. З 1985-го і до сьогодні бельгійське Гран-прі проводитиметься у Спа-Франкоршампі. А цей, останній формулічний вікенд на Зольдері не приніс нашим героям жодних плюсів. Принаймні, так здавалося на момент завершення гонки.

«Макларени» страждали через проблеми з двигунами. Власне, хто тільки не страждав у ті три дні через мотори – певно, усі, крім «Феррарі» (які й зробили тоді дубль, а Альборето взагалі переміг) та «Рено» (друге місце Воріка). Усі інші фаворити чемпіонату боролися із хворобами двигунів, як могли. Команді із Вокінга це допомагало мало – на боліді Лауди мотор загорівся ще у п’ятницю, втім, машину вдалося відремонтувати до суботньої кваліфікації.

Ці негаразди, плюс не найкраща гума від «Мішлен» знову не дозволили лідерам чемпіонату кваліфікуватися на високих місцях. До речі, тоді, на відміну від нинішній часів, питання гуми не було монопольним, пелотон взували три виробники – і шість із семи перших місць у суботу зайняли клієнти «Гудьїр».

Восьме місце Проста, 14-е Лауди – аж ніяк не чемпіонський показник. Залишалося сподіватися, що в гонці двигуни і аеродинаміка дозволять переграти потужніших конкурентів. Але – не судилося. Уже на п’ятому колі лідер чемпіонату зупинився обабіч траси. Підвела електроніка, а потім ще й розпочалася мініпожежа, коли олива потрапила на розпечену вихлопну систему і загорілася. Для Алена усе обійшлося, та гонка була завершена.

Саме в цей момент його уперше в кар’єрі обігнав (якщо так можна сказати про проїзд повз нерухомий болід) Айртон. Сенна на «Тоулмені» стартував аж 19-м – цей показник назавжди залишиться найгіршим для нього в історії виступів у Королевських гонках. Втім, двигун «Харт», який теж поводився нестабільно, цього разу не підвів бразильця. Колекціонуючи сходи суперників із обгонами конкурентів, Сенна поступово піднімався до вершини, майже усю гонку просидівши за заднім антикрилом «Рено» Патріка Тамбе.

Аж поки на 59-му колі «Тоулмен» все-таки обігнав набридливий «жовтий чайник» (так називали ті французькі боліди; певна схожість із предметом побуту дійсно була). Втім, увага глядачів і телевізійників була прикута до значно важливішої дуелі – саме в цей момент Рене Арну на «Феррарі» намагався обійти «Бребем» Піке. Йому це вдалося на коло пізніше, а потім чинний чемпіон світу взагалі зупинився – двигун…

Так Сенна поступово покращував свій результат, покращував – і опинився аж на сьомому місці. Міг би бути й шостим, але Кеке Росберг, у якого на останньому колі закінчилося пальне, уже обганяв Айртона на коло – тож фін залишився на своїй четвертій позиції.

Втім, «Тоулмен» згодом отримав своє одне очко – бо шостим фінішував «Тіррелл» Штефана Беллофа, пізніше дискваліфікований.

Сенна: 6 місце

Прост: зійшов

Отже, уже в третій гонці Айртон продемонстрував умовно кращий результат, ніж у Алена. «Умовно», бо його майбутній заклятий друг-суперник не доїхав до фінішу – і порівняти їхню силу в реальних умовах було неможливо.

Як і на наступному етапі чемпіонату. Але тут уже невдахою із невдах виявився Сенна.

День 4. Імола, 6 травня

Причому звинувачувати самого Айртона у цій невдачі важко. Бо, скажімо, у першій кваліфікації, в п’ятницю, ні він, ні його партнер Чекотто просто не виїздили на трасу. Керівництво «Тоулмена»  вело якісь малозрозумілі перемовини із «Піреллі». Причому це були переговори не на трасі – команда на автодромі отримала телекс (такий варіант телефону, пристосованого для прийому і передачі текстових повідомлень; попередник факсу) із штаб-квартири – і завмерла на пітлейні.

До суботи британська стайня та італійські виробники гуми домовилися, Сенна і Чекотто нарешті змогли виїхати на трасу. Та якщо колумбієць продемонстрував досить непоганий результат, кваліфікувавшись 19-м, то бразильський пілот із результатом, на 13 секунд гіршим за поул, уперше – і, забігаючи наперед, востаннє не пройшов кваліфікацію.

А на поулі стояв, звісна річ, інший бразилець – Нельсон Піке. От тільки Ален Прост уже дихав йому у спину (точніше, якщо згадати розташування болідів на стартовій прямій, у бік) – бо француз нарешті зумів продемонструвати на норовливому «Макларені» аж другий результат, відставши від «Бребема» чинного чемпіона усього на 0,111. Підтягнувся і Лауда, завершивши кваліфікацію на п’ятому місці.

А в гонці Ален, ще до першого кола вийшовши у лідери, так і утримав своє перше місце, не поступившись ним навіть під час перевзування.

Прост: 1 місце

Сенна: не кваліфікувався

Француз гросмейстерськи закріпився на першому місці у чемпіонаті. Удар же по самолюбству амбіційного бразильця був більш ніж дошкульний – попри усю скромність «Тоулмена», не пройти кваліфікацію було справжнім провалом. Тож на наступному етапі Айртон намагався відігратися за невдачу на трасі, яка рівно через 20 років стане для нього останньою у житті.

Але перед тим у Німеччині сталася подія, з якої, власне, і починається спільна історія двох великих гонщиків. 12 травня на Нюрнбурингу відкривалася нова траса (на зміну «Зеленому пеклу» прийшла добре відома нинішнім уболівальникам конфігурація). Концерн «Мерседес» вирішив провести на новому треку Гонку чемпіонів, куди зібрав 20 топ-гонщиків – зокрема, чемпіонів світу у «Формулі-1» (чи таких легенд Королівських перегонів, як Стірлінг Мосс, якому на момент гонки було 52 роки; і дідусь, між іншим, виступив не гірше своїх молодших колег!). До списку потрапив і Сенна.

Прилетів він у Франкфурт, а там його чекав… Прост. Справа в тому, що рейс Алена прибував на 15 хвилин раніше, а ще він мав автомобіль – тому представники «Мерседес» попросили француза підхопити молодого талановитого бразильця. Так вони уперше опинилися удвох. Зовсім удвох – на майже три години дороги до Нюрнбуринга. Прост пізніше згадував, що Сенна дивувався, як Ален швидко їде німецьким автобаном.

«Він не дуже багато говорив, – розповідав згодом француз, – але, оскільки Айртон не знав там (у Німеччині – авт.) нікого, то постійно перебував поруч зі мною». Прост відзначив, що Сенна виявився «дуже особливою людиною», а яскравим штрихом до цієї особливості стала реакція Айртона на кваліфікацію Гонки чемпіонів. Її виграв саме Прост, Сенна ж став третім, пропустивши ще й віцечемпіона світу 1981 року Карлоса Ройтермана.

«І після цього він перестав зі мною розмовляти!» – згадував вражений француз. Наступного ж дня Сенна вийшов у лідери уже до середини першого кола (усього гонщики проїхали на трохи модифікованих «Мерседес» Е-190 12 кіл) – і нікому не дозволив себе обігнати. «А після цього він знову спілкувався зі мною так, ніби нічого не сталося», – у одному із численних інтерв’ю зізнавався Прост.

Так двоє великих, двоє непростих людей познайомилися. А уже за тиждень вони знову зустрілися на трасі, тепер уже під час регулярного сезону. На французькій, рідній – а тому і особливій – для Алена трасі.

Втім, у пелотоні було цілих три команди, які могли сказати про гонку в Діжоні те саме. І якщо «Ліж’є» на двигунах «Рено» на високі результати не претендували, то «Лотус» і власне заводська команда із Вірі-Шатійон – це була зовсім інша справа. До того ж, після скандального минулорічного звільнення із «Рено» Прост просто палав бажанням поставити «Жовті чайники» (так називали автівки «Рено» за колір і конфігурацію) на місце удома, перед очима тисяч французьких глядачів.

День 5. Діжон, 20 травня

Власне, саме між цими командами і точилася боротьба під час гонки у французькому Діжоні. Закоротка траса, забагато кіл (аж 79! Що дозволено Монако, те не дуже вітається на інших трасах…), забагато колових – «Діжон-Пренуар» востаннє приймав Королівські перегони, тож за рік «Формула-1» мала повернутися на зручніший «Поль Рікар». Поки що ж «Макларени» знову невдало провели п’ятничну кваліфікаційню серію – Прост став п’ятим (знаючи його уміння невдало стартувати, це обіцяло ще мінус 2-3 місця після першого кола), Лауда взагалі дев’ятим.

Сенна ж, який обіцяв здивувати суперників і глядачів, зайняв після п’ятниці високе (як для «Тоулмена»; до речі, вони саме змінили шини «Піреллі» на «Мішлен», які використовували «Макларен» з «Рено») 13-е місце, обійшовши, зокрема, обидві «Альфа-Ромео». На старті ж бразилець піднявся на 11-у позицію, а потім практично усю свою гонку намагався упоратися із другим номером «Бребема» Тео Фабі, якого упевнено обіграв у кваліфікації.

Прост же після традиційної невдачі на старті почав наздоганяти четвірку від «Рено» (пара заводських пілотів і гонщики «Лотус-Рено»), яка захопила лідерство у пелотоні. Піке, Ворік, Менселл, де Анжеліс – усі ці пілоти не встояли перед майстерністю «Професора» та потужністю двигуна ТАГ. На 18-му колі Ален став другим, попереду був лише «жовтий чайник» Патріка Тамбе – і, як показувала динаміка, ненадовго. Але…

Але у Проста почалися проблеми із лівим переднім колесом. Гальмівний супорт, який довелося терміново ремонтувати під час пітстопу на 29-му колі, відкинув Алена на 11-у позицію. Знову шлях нагору, під час якого на 34-му колі Прост зустрівся на трасі із Сенною. На жаль, їхня дуель – коротку, оскільки «Тоулмен» не був суперником «Макларену», принаймні, у тій гонці – в кадр не потрапила, оскільки саме в цей момент інший пілот Рона Денніса, Нікі Лауда, наздоганяв Тамбе.

Прост обійшов Сенну (бразилець через кілька кіл зійшов через проблеми із турбонаддувом), обігнав майже увесь пелотон – і ненависне «Рено» Воріка, – піднявшись до четвертої позиції. Але супорт на лівому передньому колесі знову дався взнаки. Третя спроба прорватися на подіум не увінчалася успіхом – Ален фінішував сьомим.

Прост: 7 місце

Сенна: зійшов

Виграв же гонку Лауда. Що підтвердило відразу дві гіпотези. Перша – «Макларени», попри відсутність швидкості у кваліфікації, є досить успішними в умовах гонки. Друга – за чемпіонство, скоріш за все, будуть боротися між собою пілоти з Вокінга. Забігаючи наперед, скажемо, що саме так і сталося – але на наступному етапі головним героєм став не пілот «Макларен», який виграв легендарну гонку у Монте-Карло, а гонщик за кермом скромного «Тоулмена».

Не буде перебільшенням навіть сказати, що саме на мокрих вулицях Монако і народилася по-справжньому легенда на ім’я «Айртон Сенна».

День 6. Монте-Карло, 3 червня

Втім, у четвер і суботу головними героями у середземноморському князівстві були інші. Зокрема, Прост. Ален відкатав першу кваліфікацію на третьому місці, поступившись «Феррарі» (Мікеле Альборето) та «Рено» (Дерек Ворік). У другій лідери змінилися – найкраще проїхали коло вулицями Монако Прост і упертий британець Найджел Менселл на «Лотусі». Різниця між ними склала 0,091 – на користь боліда «Макларен».

Айртон знову продемонстрував непогану швидкість, кваліфікувавшись тринадцятим. Але це було не головне. Головне відбувалося у неділю зранку – пішов дощ. Через погодні умови гонку навіть довелося відкласти на 45 хвилин. Ні, не для того, щоб дочекатися сонечка (дощ продовжував лити до кінця гонки) і сухої траси – а навпаки, намочити ту ділянку кола, яка проходила в тунелі. Команди попросили директора гонки вирівняти якість покриття на усій трасі, щоб мокра гума не горіла на сухому асфальті.

Зі старту з боротьби вибули обидві «Рено» – у Сен-Девот, першому ж повороті, зіткнулися Тамбе і Ворік. Патріка довелося навіть на руках виносити, лікарі потім діагностували у француза перелом гомілки. Вилетів ще один болід з двигуном «Рено» – де Чезаріс на «Ліж’є». А Прост тим часом почав нарощувати відрив від переслідувачів.

Втім, через кілька кіл виявилося, що Менселл їде з непоганим темпом, ба більше, наздоганяє лідера гонки. А тим часом рвався до вершини Сенна. Тоді він ще не був «Людиною дощу», це прізвисько Айртон отримав пізніше – зокрема, і за свою феноменальну гонку в Монте-Карло. До речі, деякі джерела стверджують, що неймовірна швидкість скромного «Тоулмена» була пов’язана із однією хитрістю. Команда, логічно вирішивши, що гонка не буде тривати усю заплановану дистанцію, а завершиться раніше (наприклад, після досягнення двогодинного ліміту, відведеного на проведення перегонів) – залили у болід бразильця лише дві третини від необхідного на гонку бензину.

На сьомому колі Сенна опинився позаду чемпіона світу-1982, Росберга – і почав пресингувати його «Вільямс». Одного разу у шикані на виїзді із тунелю Айртон наїхав на бордюр – і як стало відомо пізніше, пошкодив на своєму «Тоулмені» підвіску. Ми ніколи не дізнаємося, чим би обернувся для бразильця цей епізод – але тоді ні він, ні команда не звернули увагу на нього. І уже на наступному колі Сенна знову догнав Росберга, а на 12-му – обійшов фіна.

У пелотона на той момент був уже інший лідер. «Лотус» Менселла летів по мокрій трасі, наче по сухій – і на 11-му колі обійшов «Макларен» Проста. Біг Найдж тут же помчав у відрив, але пробув на вершині лише чотири кола. 16 коло – британець на підйомі, у повороті Бо Ріваж, влітає правим боком у стіну, ламає заднє антикрило і в Мірабо, перед самим «поворотом на пальмі» пропускає француза.

В цей момент Сенна стає уже третім! Між ним і Простом – лише Нікі Лауда. Три кола пішло у бразильця на те, щоб наздогнати і підготувати атаку на дворазового чемпіона світу. А потім (19 коло гонки) на виході із прямої «старт-фініш» у Сен-Девот бразилець по зовнішньому радіусу обійшов австрійського ветерана. І погнався за лідером.

Звісно, «погнався» звучить у контексті цієї гонки трохи іронічно. Сенна, який показав того дня найшвидше коло – зробив це із результатом 1:54.334. Для порівняння – найшвидше коло на Гран-прі Монако у найпершому чемпіонаті світу, 1950 року, склало 1:51.0. Пілоти їхали, як легендарний Хуан-Мануель Фанхіо, який і встановив тоді перший рекорд траси в Королівських перегонах…

Тим часом Айртон скорочував відстань від «Макларена», за кермом якого був Ален, просто феноменальними темпами. Одне із кіл Сенна пройшов на чотири секунди швидше за суперника! А позаду відбувалося ще неймовірніше – Штефан Беллоф на єдиному у пелотоні атмосферному двигуні (легендарному «Косворт» DFV) обганяв турбонаддувних суперників, як стоячих.

Тож лідерство Проста було під загрозою – і, можливо, саме через це Ален уже на 29-му колі почав сигналізувати маршалам, що гонку треба зупиняти (хоч дощ на той момент нібито починав стихати). Директор гонки, легендарний бельгійський гонщик Жакі Ікс, на 32-му колі вирішив – пора. І після того, як червоно-білий «Макларен» під номером 7 перетнув лінію старту – над трасою з’явилися одночасно і червоний, і картатий прапори.

Втім, не усі це помітили. Так, Сенна, який уже практично наздогнав лідера – помчав далі (Прост тут же зупинився), радіючи своєму першому місцю. Пізніше він стверджував у інтерв’ю, що знав – гонку зупинили остаточно, рестарту не буде, тож він лише другий. Але, розповідав бразилець, «я змахнув рукою, як переможець», аби продемонструвати свою моральну перемогу.

В боксах тим часом був справжній хаос. Представники команди намагалися розібратися – коли ж відбудеться повторний старт. Аж тут на нагородження вийшли три пілоти. Спокійний Прост, незадоволений Сенна і щасливий Беллоф – якого через місяць дискваліфікують з усіх гонок сезону. Пілоти отримали свої трофеї, Айртон із кам’яним лицем спустився з подіуму – і тільки тоді посміхнувся, знову змахнувши рукою.

Так, ніби він переміг у цій гонці. Гонці, де він уперше боровся із своїм майбутнім головним суперником за лідерство. Де він уперше (із … випадків) стояв разом із ним на подіумі. Тоді ще ніхто у світі автоспорту не знав, що до завершення великої епохи, їхньої епохи – на найважчому етапі чемпіонату «Формули-1» незмінно перемагатимуть лише вони, французький лід та бразильське полум’я.

Прост: 1 місце

Сенна: 2 місце

«Тоулмен» і особисто Сенна обурилися на директора гонки, Жакі Ікса, за його рішення зупинити перегони. (Втім, і це друге місце стало для команди з Вітні найкращим результатом в історії.) Була навіть гіпотеза, що Ікс, який має відношення до «Порше» (він, зокрема, ганявся за цю команду на 24-годинній гонці в Ле-Мані), таким чином допоміг команді, що використовує двигуни цієї компанії. До речі, цікаво, що у іншій дощовій – і також зупиненій достроково – гонці в Монте-Карло, 1972 року, на місці Сенни, другим, фінішував пілот команди «Феррарі», якого звали – Жакі Ікс.

Отже, Прост виграв – але пізніше, у кінці сезону, він поплатився за своє бажання завершити гонку достроково. Втім, це було аж у кінці жовтня – а поки що, на 10,5 очок випереджаючи найближчого переслідувача (Лауду, звісна річ), відправився разом із усім Великим цирком за океан. Там на пелотон чекала швидка траса автодрому «Жиль Вільньов».

День 7. Монреаль, 17 червня

А на Айртона Сенну чекав іще візит до факультету фізичного виховання університету Макгілла. Тож бразилець прилетів у Монреаль на тиждень раніше за усіх інших. Гонщик виступив на семінарі, розповівши про серію вправ, які він виконував щодня для підтримання необхідної для пілота «Формули-1» фізичної форми. Потім Айртон ще й пройшов обстеження – яке підтвердило його відмінний фізичний та психологічний стан.

З психологією усе й справді було добре – після Монако, попри усю контроверсійність рішення Ікса, Сенна і «Тоулмен» почали сприйматися як серйозні учасники чемпіонату і конкуренти сильним світу того. Тож нікого не здивувало, що Айртон на кваліфікації Гран-прі Канади встановив свій новий рекорд – дев’яте місце! Цього разу він випередив ще й обидва «Вільямси». А «Макларену» Лауди бразилець програв трохи більше 0,05 секунди.

Ален Прост же боровся за поул. Але цього разу не з клієнтами «Рено». Траса в Монреалі, попри усю складність, була і залишається однією із найшвидших в календарі Великого цирку – тож нарешті отримав шанс проявити себе у новому сезоні чинний чемпіон світу, Нельсон Піке на «Бребем». Двигун БВМ був одним із найпотужніших, але дуже ненадійним – тому команда розпочала американське турне із повним нулем в таблиці. Але на автодромі імені Жиля Вільньова у Піке все йшло як по маслу. Точніше, майже усе – і причиною цього було якраз масло.

Але про проблеми дворазового чемпіона світу згодом. Поки що ж зазначимо, що Ален, який стартував на першій лінії разом із переможцем кваліфікації, програв Нельсону аж 0,7 секунди. Та – справжня несподіванка – старт виграв саме Прост! Втім, баварський двигун дозволив Піке повернутися на вершину уже до середини першого ж кола. І на цьому питання переможця гонки фактично було закрите, а формально залежало лише від надійності мотору на боліді «Бребем». Він не підвів, тому Нельсон нарешті набрав перші очки у постчемпіонському сезоні (і, оскільки Прост не пролідирував до початку другого кола, зробив третій, останній у своїй кар’єрі «Великий шолом»).

Ален намагався зачепитися за першу позицію, але врешті зосередився на боротьбі із партнером по команді – і програв цю боротьбу на 44-му колі. Лауда їхав однозначно швидше, але уже на наступному колі мало не завершив гонку достроково. Це коловий Еліо де Анжеліс так «вдало» зрізав шикану, що під час повернення на трасу мало не виніс австрійця. Принаймні, по обочині Лауда пропилюжив ефектно. Але – обійшлося, тож відстань між двома «Макларенами» у чемпіонаті скоротилася до 8,5 очок.

Гонку ж, як було сказано вище, виграв Піке. Після останнього кола усі побачили якою ціною. Нельсон зупинив болід, вискочив і похапцем стягнув з правої ноги кросівок. На нозі був немаленький опік. Справа в тому, що конструктор «Бребема» Гордон Маррі вирішив проблему перегрівання двигуна БМВ встановленням на носі боліда нового масляного радіатора. Саме біля правої ноги пілота. І усю другу половину дистанції Піке буквально кричав від болю. А на подіумі бразилець так і стояв – у одному кросівку, демонструючи колегам з «Макларена» свою героїчну травму.

Траса в Монреалі виявилася важкою і для іншого бразильця, героя нашої книжки. Сенна непогано провів гонку, хоч і не зумів пробитися в очки – але, принаймні, «Тоулмен» не підвів свого пілота і доїхав до фінішу. Та ціною цього фінішу стало таке зневоднення організму, що Айртон ще кілька годин перебував у госпіталі під наглядом лікарів.

Прост: 3 місце

Сенна: 7 місце

Великий цирк залишився на Американському континенті, переїхавши з Канади у Сполучені Штати. Перша з двох гонок була запланована у Детройті. Американські міські траси ніколи не були улюбленими у пелотоні, от і цього разу не обійшлося без неприємностей. Активним учасником яких став один із наших героїв.

День 8. Детройт, 24 червня

Неприємності розпочалися уже в п’ятницю. Кількість і якість аварій на нерівному та брудному детройтському асфальті так налякали пілотів, що вони зібралися на засідання своєї Асоціації (зібрав усіх – крім Кеке Росберга, той кудись сховався – Нікі Лауда, який очолював організацію). Аварій справді було багато. Зокрема, об стіну стукнулися обидва «Тоулмени», порівняно із аварією Воріка їхні інциденти яйця виїденого не вартували. Дерек же ризикував достроково завершити свою участь у Гран-прі Детройта, бо елемент підвіски «Рено» проштрикнув кокпіт і пройшов у кількох міліметрах від ніг британця.

Пілоти нібито домовилися про спільні вимоги – зменшення потужності двигунів, зміна конструкції передньої вісі. Але це усе було на перспективу. Поки ж їм довелося знову вийти на трасу. Де знову, як і у Канаді, домінував чинний чемпіон світу. Піке упевнено виграв кваліфікацію і готувався так само легко перемогти в неділю – тим паче, новий радіатор надійно ізолювали від ніг пілота. Але старт гонки мало не став для Нельсона фінішем. І не тільки для нього.

Піке і Прост, який стартував другим, обрали на неділю м’якший тип гуми. Таке рішення вимагало від них обережного пілотування на старті, тоді як Менселл на «Лотусі» з жорстким комплектом рвонув поміж двох лідерів. Рвонув – і зачепив «Макларен» француза. Далі все пішло за принципом доміно: «Лотус» відлітає у «Бребем», той витискає в стіну «Феррарі» Альборето, а потім колесом мало не зносить голову Сенні, який зі своїм «Тоулменом» опинився поруч.

Гонку тут же зупинили, оголосивши новий старт. Майже усі постраждалі пілоти (крім Марка Зурера на скромному АТС) встигли пересісти на запасні боліди. Навіть Сенна. «Навіть» тут невипадково, бо у «Тоулмена», як і у команди РАМ, несподівано намалювалися проблеми із двигунами «Харт». Справа в тому, що моторобудівник не встиг привезти запасні деталі через страйк промисловців у Німеччині, де й вироблялися силові установки «Харт». Тому Айртон фактично отримав після стартової аварії останнє, що могли нашкребти у «Тоулмені» на цю гонку.

А гонка обіцяла були дуже непоганою. Бразилець, який ще за вісім хвилин до кінця кваліфікації був аж 24-м, попросив команду перелаштувати заднє антикрило (більше швидкості, менше стабільності; «Я обшкрябав стіни, але воно було того варте!») – і фінішував аж на сьомому місці. Випередивши «Рено» Тамбе (який повернувся на трасу після зламаної ноги; хоча його місце і міг зайняти чемпіон-1978 «Супер Маріо» Андретті) та «Макларен» Лауди. Втім, Нікі міг і мав стояти на стартовому полі вище, та його найкраще коло анулювали через те, що розмір заднього антикрила на боліді австрійця відрізнявся від дозволеної норми на один міліметр.

У всьому ж іншому «Макларени» не мали особливих проблем – вони навіть не підготували на американську частину сезону оновлення. Проблеми почалися уже під час гонки. Дуже швидко виявилося, що м’яка гума для болідів із турбонаддувом – на детройтському треку означала крах. Ален Прост тут же відпустив лідера, потім на 10-му колі здався Менселлу (жорстка гума давала серйозну перевагу) у швидкому повороті Конгрес, а ще за шість кіл опинився на межі залікової шістки. Так він і провів усю гонку, фінішувавши на більш ніж прийнятному для нього за тих умов п’ятому місці, хоча свою роль ще встиг відіграти на самому кінці дистанції.

Сенна ж після відносно невдалого старту піднявся з десятого місця на восьме, але на 22-му колі уткнувся носом в стіну із шин. На «Тоулмені» зламалася підвіска. Бразилець виліз із кокпіта і, шкутильгаючи, направився до лікарів на обстеження.

Прост же до останнього чіплявся за очки – тим паче, його головний конкурент і партнер по команді зійшов через проблеми із електрикою, – а на останніх колах мало не вирішив долю переможця. Піке досить комфортно почував себе на першому місці, але неймовірний Мартін Брандл на «Тірреллі» у другій половині гонки влаштував справжнє сходження на Еверест, піднявшись на другу сходинку із восьмої – і відігруючи на своєму атмосферному двигуні від «Косворт» у турбоконкурентів іноді аж по шість секунд на колі! Ще під час гонки з’явилося припущення, що легший за турбомотори атмосферний двигун не так зношує м’яку гуму, тому Мартін і мав таку перевагу. Згодом же з’явилася інша версія такої неймовірної швидкості болідів команди Кена Тіррелла…

За сім кіл до фінішу Брандл став другим – із колосальним відставанням від Піке. Але «Тіррелл» наздоганяв «Бребем» просто гігантськими темпами. Цьому несподівано допоміг… Прост. Справа в тому, що Нельсон наздогнав Алена на коло, але француз не поспішав пропускати конкурента у чемпіонській гонці – а бразилець сам не ризикував іти на обгін. Тож він собі спокійно їхав позаду «Макларена», а «Тіррелл» наздоганяв, наздоганяв… На початку фінального кола Піке і Брандла розділяло чотири секунди, а під картатий прапор гонщики заїхали уже із 0,837 секунди переваги боліда «Бребем-БМВ».

Прост став п’ятим, але за кілька годин Великий цирк струснуло справжнім землетрусом. У резервуарі для води, яку «Тіррелли» використовували для охолодження атмосферного двигуна «Косворт», знайшли, по-перше, свинцеві кульки, по-друге, певні домішки. Відсоток домішок натякав на те, що таким хитрим робом команда дозаправляє боліди під час гонки (того сезону дозаправлення під час гонки були заборонені), а появу кульок пояснювали нібито спробою вписатися у мінімально дозволену вагу машини – мовляв, до останнього відрізку «Тіррелли» їхали з меншою вагою, маючи перевагу над конкурентами, а потім заливали у резервуар ці кульки, аби не потрапити під дискваліфікацію.

В цій історії так і залишилося багато незрозумілого – скажімо, у іншого пілота «Тіррелл», Штефана Беллофа, знайшли такі кульки у тій гонці, де він зійшов до пітстопу і доливання води. Але, що б там насправді не хімічив довготелесий Кен Тіррелл, його команду через деякий час дискваліфікували на увесь сезон, відібравши і зароблені очки також. Так-так, і монегаскський подіум Беллофа теж. А Ален Прост завдяки цьому в кінці сезону заробив додаткове очко, бо перемістився на четверте місце підсумкової таблиці Гран-прі Детройта.

Прост: 5 місце

Сенна: зійшов

Великий цирк залишився на Американському континенті, переїхавши з північного Детройта на південь, у Даллас. На трасу, гіршу за яку у «Формулі-1» годі й пошукати. Недаремно той етап став першим і останнім в історії Королівських перегонів. Та ще й завершився задовго до проходження лідером заявленої дистанції Гран-прі. І причиною цього, на відміну від Монако, зовсім не дощ.

День 9. Даллас, 8 липня

Сполучені Штати у першій половині 80-х втратили два американські етапи чемпіонату світу – у Лас-Вегасі та Каліфорнії. Керівництво Великого цирку прагнуло залишитися у Сполучених Штатах, тому почало шукати заміну. Гонка в Детройті увійшла до календаря ще 1982-го, а за два роки кілька техаських нафтових бізнесменів вирішили й собі приєднатися до Великого цирку.

Приєднання це вийшло, м’яко кажучи, не дуже вдалим. Тому, забігаючи наперед, етап у Далласі став першим і останнім в історії «Формули-1». Якість траси у Фейр-парку залишала бажати настільки кращого, що пілоти навіть хотіли відмовитися від участі в Гран-прі. Додав драматизму і епізод, який стався у п’ятницю – Мартін Брандл на «Тіррелл» потрапив у аварію, зламавши обидві ноги.

Попри усі негаразди, для одного із наших героїв цей етап обіцяв бути досить успішнім. Айртон Сенна уперше в сезоні опинився у однакових умовах із досвідченими конкурентами – усі учасники чемпіонату уперше їздили дорогами далласького парку. Тому шосте місце Сенни на стартовому полі стало цілком закономірним. І це при тому, що в суботу обидва «Тоулмени» не виїжджали на трасу – після аварії Чекотто керівництво заборонило пілотам ризикувати болідами, бо заміни на гонку банально не було.

Айртон мав стартувати з шостої позиції, а сьомим, відразу позад нього, розташувався чинний лідер чемпіонату. Уперше Прост програв Сенні кваліфікацію! Причому майже в 0,3 секунди. Але гонка мала усі шанси не відбутися. Суботні перегони серії Can-Am, яку організатори також затягли до себе для підтримки світлого автогоночного майбуття Фейр-парку, просто знищила асфальт на деяких поворотах – на свій Божий вилізла бетонна основа дороги, закладена ще в 1890-х роках!

Довелося в екстреному порядку ремонтувати трек. Моментально з’явилася інша проблема. Справа в тому, що через спеку (та часові пояси) старт гонки перенесли на 11-у ранку. В липні у Далласі дійсно трохи спекотно – тож до Бахрейна-2005 саме гонка на Фейр-парку тримала рекорд за температурою повітря (під 40 градусів, а покриття нагрівалося аж до 66). Перенести – не проблема, але це означало, що передстартове тренування треба було починати о 7:45. Пілоти обурилися, Жак Лаффіт з «Вільямса» на знак протесту приїхав на трасу у піжамі. «Бачили б ви обличчя Френка (Вільямса, власника однойменної стайні – авт.)», – сміявся потім Лаффіт.

Гонщики таки прибули на тренування – але його скасували, бо ганятися було ніде, трасу продовжували доасфальтовувати. Обидва пілоти «Макларена» (лідера чемпіонату, на секундочку) заявили, що гонку треба скасувати. «Я дуже шкодую, що опинився тут. Треба само організовуватися і протестувати», – заявив тоді Прост. Почалися торги. Врешті було домовлено, що дистанцію гонки скоротять на 10 кіл – з 78 до 68. (Насправді, пелотон не проїхав і того.) А ще перед стартом команди отримають право на три кола для розминки, аби зрозуміти, що і як з підремонтованим покриттям.

Отже, Сенна і Прост мали стартувати шостим і сьомим, але ще до зеленого сигналу світлофора піднялися на одну віртуальну сходинку (реальні позиції залишилися ті самі), бо п’ятий, Рене Арну на «Феррарі», заглох і стартував з пітлейн. На старті Айртон обігнав ще й Лауду – перед ним залишилися тільки два «Лотуси» та Ворік на «Рено». На жаль, чудовий старт уже на другому колі зіпсував контакт зі стіною (таких контактів пілоти назбирали за далласький вікенд цілу колекцію). Бразильця так невдало розвернуло, що довелося пропускати увесь пелотон. Єдиний, кого він зміг обігнати за наступні вісім кіл, став партнер по команді Джонні Чекотто. А потім – ще один удар об стіну. Сенна залишився на трасі, доїхав до 47 кола, коли і зійшов через зламаний карданний вал.

Про розмову після повернення Айртона до боксів згадував конструктор того «Тоулмена» (пізніше він здобуде світову славу із «Бенеттоном» Міхаеля Шумахера) Пет Сіммондс. Бразильський пілот виправдовувався, що він не міг зачепити стіну: «Це неможливо. Там стіна зсунулася на траєкторію. Це не моя провина». Сіммондс, звісна річ, не повірив, але спокійно відповів підопічному: «Ок, пішли подивимося».

І яким же було здивування Пета, коли він виявив, що один із бетонних блоків, які були встановлені обабіч траси саме під Гран-прі, дійсно зсунувся! Хтось із колег Сенни так «вдало» зіткнувся із дальнім кінцем стіни, що вона змістилася на якісь там 10 міліметрів. Їх і не вистачило Айртону для безпечного проходження повороту.

На відміну від Сенни, Прост сподівався на успішне завершення цієї пекельної гонки. Він боровся з Лаудою, де Анжелісом, Росбергом – і трасою. Пілоти постійно помилялися у сліпих поворотах (ще один аргумент для скасування гонки, до якого боси «Формули-1» та світового автоспорту, звісно ж, не дослухалися), тож в плані інтриги проблем не було жодних.

На 49-му колі Ален вчергове здолав на трасі Росберга – але уперше це була боротьба за лідерство (Менселл, який стартував з поула і мчав до перемоги, через одну помилку вилетів аж із очкової зони; і це була не остання невдача вусатого британця!). Вийшовши на перше місце, при Лауді на четвертому, Прост міг почуватися досить комфортно – на будь-якій інші трасі, але не тут. Уже за сім кіл у шостому повороті француз зламав підвіску. Там же, де за коло до цього закінчив свою гонку Мікеле Альборето на «Феррарі».

Втім, Прост нічого всерйоз не втратив, бо за кілька кіл там же, у проклятущому шостому повороті, завершив гонку Лауда. «Макларени» залишилися при своїх очках, а Піке, який розігнався саме у американській частині сезону, зійшов іще раніше. Тож особливої тривоги за результат у команди Рона Денніса не було. Та й після Далласа Великий цирк повертався у стару-добру Європу. (А на Фейр-парк не повернувся уже ніколи, чому посприяли і самі організатори етапу, побивши горщики невдовзі після Гран-прі.)

Переміг у тій гонці, яка не проїхала і узгоджених 68 кіл, чемпіон 1982 року Кеке Росберг. (Пілоти просто виїздили двогодинний ліміт – і маршали вирішили зупинити гонку після 67 кола.) Цей момент, який тоді, на фоні усіх буремних подій, не сприймався якось особливо, але зараз, дивлячись у минуле, ми не можемо не відзначити його. Бо це була перша перемога в Гран-прі боліда, на якому стояв японський мотор від «Хонди». Перший після повернення, бо у 60-х роках в Королівських перегонах виступала заводська команда цього авто концерну – і американець Річі Гінтер та чемпіон світу 1964-го британець Джон Сьортіс здобули по одній перемозі.

З 1986-го по 1991-й «Хонда» виграла усі Кубки конструкторів і майже усі чемпіонати світу у заліку пілотів. А справжній зірковий час японських мотористів прийшов тоді, коли вони – разом із Айртоном – приєдналися до «Макларена», де на них уже чекатиме Ален.

Але перед тим «Формула-1» побачила ще яскравий період з «Вільямсами», Нельсоном Піке та Найджелом Менселлом. До речі, Біг Найдж встиг відзначитися і на самому фініші етапу в Далласі. У останньому повороті він добив свою коробку передач – і, оскільки до фінішу йому залишалося кількадесят метрів, британець вискочив із боліда і почав штовхати його до картатого прапора!

Це було абсолютно безглуздо, бо італієць П’єркарло Гінцані на «Оселла-Альфа Ромео» і так проскочив повз нього на п’яте місце (скромна команда Енцо Оселли із Вероленго набрала свої другі – і останні аж до кінця історії у 1990 році – очки в чемпіонаті), а усі інші, хто зміг доїхати до кінця скороченої дистанції, відставали від Менселла на коло. Тож шосте місце від Найджела уже не могло нікуди подітися. Але він уперто штовхав машину до фінішу, аж поки не упав поруч непритомний.

Прост: зійшов

Сенна: зійшов

Це був перший етап чемпіонату світу, у якому обидва герої цієї книжки не доїхали до фінішу. Але уже наступна гонка, у британському Брендс Гетчі, дарувала надію не тільки на фініш, а й навіть на подіум. Так воно і сталося, але не для того, від кого на це очікували не тільки до гоночного вікенду, а й протягом недільної гонки.

День 10. Брендс Гетч, 22 липня

У п’ятницю ж на добре знайомій трасі у Брендс-Гетчі Сенна (він за рік до того у британській «Трійці» виграв тут гонку) показав четвертий результат! Але не ця подія стала головною для «Тоулмена», та і для усього Великого цирку. Партнер Айртона, Джонні Чекотто, на швидкості понад 240 км/год врізався у стіну. Венесуельський гонщик вижив, відбувшись «усього лиш зламаними ногами. Та цей момент став для нього останнім в «Формулі-1».

Він за рік повернувся у гонки – але вже у кузовні серії, де навіть здобував чемпіонські титули. А от на автомобілях з відкритими колесами більше не ганявся. Хоча сам Сенна пізніше згадував, що на Чекотто чекала велика кар’єра у Королівських перегонах.

Тож в суботу «Тоулмен» виставив на кваліфікацію одну машину. Втримати свою надвисоку позицію Сенні не вдалося – зокрема, тому, що повернувся у боротьбу Піке. Чинний чемпіон світу упевнено, в 0,2 секунди, виграв поул у Алена Проста. (Третім став Лауда. Уперше в сезоні обидва «Макларени» так високо кваліфікувалися.) Але і сьома позиція Сенни – перед «Лотусом» (Менселл), «Феррарі» (Альборето) і «Рено» (Тамбе) – виглядала дуже непогано.

Втім, Айртон, що з ним нечасто траплялося, старт провалив, пропустивши Менселла і Альборето. Та уже до кінця четвертого кола бразилець з’їв обох конкурентів, повернувши собі сьоме місце в пелотоні. Прост тим часом пресингував Піке – і на 10-му колі розпочав атаки на лідера. З другої спроби у «Паддок Хілл» француз таки обігнав чемпіонський «Бребем», але…

На 13-му колі розбився британець Джонатан Палмер на «РАМ-Харт». Розбився у дуже незручному місці, ще й і з пожежею. Тож керівництво етапу зупинило гонку. Зупинило – і оголосило, що рестарт відбудеться за результатами 11-го кола, тобто коли Прост був позаду Піке. Сказати, що це обурило Алена – нічого не сказати. Француз звинуватив у тиску на директора гонки Берні Екклстоуна (тоді він був усього лиш власником «Бребема»). Проста намагався заспокоїти співвітчизник, керівник Міжнародної федерації автоспорту Жан-Марі Балестр – але він лише потрапив під гарячу руку пілота «Макларена». Добре, що лише у переносному смислі.

Втім, відразу після повторного старту Прост обігнав Піке – і забув про його існування. Нельсону довелося згодом боротися уже за друге місце із Лаудою. А Ален полетів до своєї тринадцятої перемоги, аж поки на 37-му колі на його боліді не відмовила коробка передач. Прост заїхав на пітлейн – та так там і залишився. Невдача практично на рівному місці, а що було значно гірше – на перше місце вийшов (і утримав його до кінця гонки) головний конкурент у боротьбі за титул, він же партнер по команді.

Сенна тим часом повоював після рестарту з Альборето, а потім намагався наздогнати де Анжеліса і Тамбе. Француз поступився місцем у очковій зоні через проблеми із болідом, а з італійцем пілот «Тоулмена» красиво, на швидкості, розібрався все у тому ж повороті «Паддок Хілл», в якому закінчувалася стартова пряма.

На наступному колі здався Піке. Нельсон, відчуваючи неминучі проблеми із двигуном БМВ (а вони таки були – після гонки шматок турбіни виявили у радіаторі!), вирішив взяти хоча б якісь очки, скинувши швидкість. Сенна став третім, а після гонки удруге в кар’єрі зійшов на подіум Королівських гонок.

Сенна: 3 місце

Прост: зійшов

Цей успіх підняв Айртона у першу десятку загального заліку чемпіонату світу. Він з 9-ма очками ділив 9-10 місце із своїм недавнім конкурентом по «Формулі-3» Мартіном Брандлом. Втім, всі уже розуміли, що на «Тіррелл» чекає дискваліфікація, тож цю боротьбу Сенна виграв достроково, і не зовсім на трасі.

Ален же втратив практично усю перевагу над Лаудою (в тому, що саме ці два пілоти розіграють чемпіонський титул, сумнівів уже майже не було), тож йому конче потрібна була перемога у наступній гонці.

День 11. Гоккенгайм, 5 серпня

І для цього у Проста було усе, що потрібно. Взагалі він уперше в кар’єрі отримав справді надійний болід. Якщо на початку сезону-84 «Макларени» були нестабільними, то з плином часу стабільність двигунів і шасі стала основним козирем команди з Вокінга.

А на непростій, швидкій трасі у Німеччині Ален удруге в сезоні стояв на поулі. Головний конкурент у чемпіонаті (Лауда) кваліфікувався сьомим, головний конкурент у гонці (Піке, з іншим потужним німецьким двигуном, БМВ) – п’ятим. Втім, уже в першому повороті француза обійшов Еліо де Анжеліс на «Лотус-Рено». А міг Проста обійти ще й болід «Рено», той самий, із Дереком Воріком в кокпіті.

Обійшлося, але на третє місце пробився Піке. І почалася гонитва за лідером. В якій до пори, до часу не відбувалося нічого цікавого. Зате шокував пелотон Сенна. Айртон мучився зі своїм «Тоулменом» на кваліфікації, аж поки не знайшов правильні налаштування. Дев’яте місце зі скромним двигуном «Харт» на треку, де швидкість відіграє велику роль – це був справжній успіх. Окрилений цим успіхом, бразилець вирішив використати ці ж налаштування на гонку, аби по максимуму розганятися на довгих прямих Гоккенгаймринга.

Уже на першому колі Сенна обігнав гонщиків «Феррарі» (Альборето), «Макларена» (Лауда) і «Бребем» (Фабі). Далі здався Тамбе на «Рено». Попереду були Ворік і трійка лідерів. Але на п’ятому колі Айртон вилетів у відбійник. Ідея налаштувати заднє антикрило на максимальну швидкість завершилася тим, що ця деталь боліду просто відірвалася – і знекрилений «Тоулмен», злетівши над трасою, зупинився у траві перед третьою шиканою.

«Я бачив себе усередині тунелю, без сили тяжіння – просто летів. Навіть після зупинки я не розумів, де я. Втратив усе відчуття орієнтації», – розповідав згодом Сенна. Набагато відомішим у біографії бразильського гонщика є інший тунель, на кваліфікації Гран-прі Монако 1988-го (про нього ми згадаємо у відповідному розділі), але уперше подібне сталося із Айртоном саме у Німеччині, під час першого сезону у «Формулі-1».

Пілот «Тоулмена», який уже бачив себе у боротьбі за найвищі місця, виліз із кокпіта і емоційно кинув кермом в болід. Для нього ця гонка, яка розпочиналася більш ніж вдало, була завершена. А інший герой нашої книжки продовжував гонитву за де Анжелісом. На восьмому колі сталося те, чого у сезоні-84 ще ніхто не бачив – болід «Лотус», яким керував італієць, здався і запалав. До того Еліо у всіх десяти гонках доїжджав до фінішу.

Прост вийшов у лідери? Нічого подібного. Зникненням попереду повільнішого «Лотуса» тут же скористався Піке – його двигун БМВ легко обійшов «Макларен» з ТАГ/Порше і поніс пілота до третьої перемоги у сезоні. Битва німецьких моторів на німецькій трасі обіцяла бути запеклою, тим паче, Ален деякий час примудрявся триматися на хвості у Нельсона.

Рівно посередині дистанції, на 22-му колі Піке раптом уповільнився – і пропустив не тільки Проста, а й інший болід «Макларена». На «Бребемі», очевидно, щось сталося, але, заїхавши на пітлейн, чемпіон світу показав механікам – міняйте колеса. Ті швидко упоралися зі своєю роботу, і в цей момент Нельсон відстібнувся, виліз із кокпіта і, регочучи, пішов усередину моторхоума. Виявилося, що на його боліді зламалася коробка передач (вибило три із шести передач, усі – парні). Тож бразилець, розуміючи, що гонка для нього завершена, вирішив наостанок пожартувати над командою. Жарт в «Бребемі» сприйняли нормально, принаймні, жодних санкцій щодо пілота-жартівника застосовано не було.

На друге місце в гонці вийшов Лауда – і це не могло не напружувати Проста, оскільки можливий схід означав не тільки втрату дев’яти очок, а і лідерства у чемпіонаті. Втім, Ален не тільки довів гонку до переможного кінця, а й до останнього кола нарощував відрив від партнера по команді. На 44-е коло Прост поїхав із 10-секундною перевагою. Тільки тоді він дозволив собі розслабитися – і проїхав коло на сім секунд повільніше за партнера.

Прост: 1 місце

Сенна: зійшов

«Макларени» остаточно викреслили усіх конкурентів із боротьби за Кубок конструкторів – до найближчого переслідувача, «Лотус», було уже майже півсотні очок. А от у особистому заліку пілотів справжня боротьба тільки починалася.

Прост лідирував із 4,5-очковою перевагою, але наступний етап мав пройти на батьківщині Лауди. Лауди, щодо якого ще до Гран-прі Німеччини з’явилися чутки – мовляв, дворазовий чемпіон світу може залишити «Макларен» і, спокушений спортивним директором «Рено» Жераром Ляруссом (пізніше він створить свою команду, але нічого серйозного у «Формулі-1» з нею не досягне), переїде до Вірі-Шатійон.

Сам Лауда нібито був невдоволений, що «Макларен» надає перевагу Просту. (Через кілька років Ален сам опиниться на місці Нікі.) Втім, звинувачувати француза у підкилимній боротьбі проти партнера навряд чи були реальні підстави.

Кадрове питання турбувало й Сенну. Відчуваючи, що він може значно більше, ніж дає йому «Тоулмен», Айртон замислився над зміною команди. Через кілька етапів це обернулося для нього локальними неприємностями.

День 12. Шпільберг, 19 серпня

А почалося усе саме в Австрії. Там Сенна у одному маленькому ресторанчику містечка Цельтвег (що сусідує з автодромом) зустрівся із Пітером Ворром та Жераром Дюкаружем, шефом та гоночним інженером команди «Лотус». Ця зустріч не була секретом. Команду з Хетела в кінці сезону залишав Найджел Менселл, який переходив до «Вільямс». Тож «Лотус» шукав заміну британському таланту. Сенна ж шукав команду, яка могла дати йому для перемоги усе те, на що не здатен був «Тоулмен». «Лотус-Рено», навіть попри спад після смерті творця команди, геніального конструктора (можливо, найгеніальнішого в історії «Формули-1») Коліна Чепмена, демонструвала досить непогані результати. Принаймні, у сезоні-84 третім став саме пілот цієї стайні.

Цікаво, що на стартовому полі Сенна стояв відразу за Менселлом – десятим і восьмим відповідно. Прост же кваліфікувався другим – після, звісна річ, Піке. А у спину Алену дихав господар етапу, Лауда.

Старт вийшов сумбурним, перш за все через проблеми із сигнальним світлофором. Лауда потім розповідав, що бачив «червоний, зелений, жовтий, а потім знову червоний». Імовірно, це збило з пантелику де Анжеліса, який застряг на старті – і Лауда вискочив на третє місце. Але перед ним уже був Піке, який програв старт Просту. (Неймовірно, але факт – в кар’єрі «Професора» були і успішні старти.)

На четвертому ж місці опинився Сенна! На жаль, червоні прапори зупинили гонку, а рестарт виявився значно нуднішим. Лідери залишилися на своїх позиціях, Лауда взагалі упав на шосте місце, звідки досить швидко вибрався на четверте, а потім і на третє місце. Сенна упевнено тримався у очковій зоні, а Прост пресингував Піке.

Так тривало досить довгий час – тріо лідерів нарощувало відрив від пелотону, а Сенна поступово підбирався до найвищого місця із усіх інших. На 28-му колі загорівся двигун на «Лотусі» де Анжеліса – бразилець став четвертим. А наступне коло підняло Айртона в зону подіума. Це Прост вилетів, красиво розвернувшись, перед поворотом «Йохен Ріндт».

У цей момент Лауда – на домашній трасі – уперше в сезоні очолив загальний залік. Але треба було ще доїхати до кінця дистанції, заодно спробувавши наздогнати Піке, аби збільшити перевагу над Простом. Нікі спробував. І наздогнав.

1970-го австрійський гонщик стартував у Королівських перегонах саме на Гран-прі Австрії. І за півтора десятки років жодного разу не перемагав удома. Що там перемоги – він і на подіумі у Шпільбергу був лише раз, 1977-го, програвши безнадійні 20 секунд майбутньому чемпіону-80 Алану Джонсу на скромному “Шедов-Форд”. І от нарешті, у (забігаючи наперед) передостанньому сезоні сталося.

На 40-му (із 44-х) колі, у «Флатшаху», точніше, на виході із цієї швидкісної ділянки в поворот «Доктор Тірок» Лауда на червоно-білому «Макларені» по зовнішній траєкторії випередив біло-синій «Бребем» Піке. Боліди команди Рона Денніса виявилися не тільки надійними, а ще й швидкими – не в п’ятницю-суботу, але, що важливіше, у неділю.

Нікі Лауда виграв домашню гонку, Айртон Сенна ж, який їхав на четвертому місці (знову програв боротьбу «Рено» Патріка Тамбе), зійшов на 35-му колі через падіння тиску оливи у двигуні.

Сенна: зійшов

Прост: зійшов

4,5-очкове відставання не виглядало для Алена критичним – в календарі чемпіонаті було заплановано іще чотири Гран-прі. Але, зважаючи на надійність і швидкість Лауди (після американського турне Нікі у трьох гонках двічі виграв, а одного разу фінішував другим), треба було перемагати мало не на кожному етапі.

Сенна ж уже більше думав про майбутнє у новій команді, ніж про перспективи з «Тоулменом». Тож на наступному етапі саме бразилець став однією із головних дійових осіб. І зовсім не за результати на трасі.

День 13. Зандворт, 26 серпня

Результати у бразильця якраз були не дуже успішні – кваліфікацію Айртон завершив аж на 13-му місці. (Для «Тоулмена» це був прийнятний результат, але не для Сенни, який в останніх етапах упевнено боровся за місце в десятці.) Але його обліпили журналісти, випитуючи – за яку ж команду він їздитиме наступного, 1985 року?

А вибір у Сенни був. Принаймні, на рівні чуток. «Вільямс» із перспективними двигунами «Хонда», «Бребем» із потужними (хоч і ненадійними) БМВ. Навіть «Тіррелл», хоча слабкі на фоні турбоконкурентів атмосферники «Косворт» аж ніяк не надихали. І – «Макларен». Так, Ален і Айртон могли стати партнерами на три роки раніше, ніж це сталося в реальності. А от бразильський дует у команді Екклстоуна виявився неможливим – варіант із підписанням Сенни заблокував Піке. Його цілком влаштовували брати Фабі, які не складали дворазовому чемпіону жодної конкуренції.

Втім, перед гонкою у Зандворті Айртон нічого не сказав журналістам. Та і той же «Макларен» не мав чіткого майбутнього з Лаудою, який чи то переходив у «Рено», чи то залишався у Вокінгу. Тож у Нідерландах усім довелося сконцентруватися на автоспортивній складовій Великого цирку. Де Прост втретє – і востаннє у сезоні – виграв кваліфікацію. Ще у п’ятницю Ален програвав бразильській біло-синій блискавці «Бребема» секунду – але в суботу своїм найкращим колом вразив усіх. Піке ж не зумів покращити свій результат першої кваліфікації. Ба більше – його мало не наздогнав де Анжеліс. Усі інші залишилися далеко позаду.

Такою ж була картина і на перших колах гонки (яку мало не зіпсувало перед недільним тренуванням падіння балкона, розташованого над боксами). Тільки Ален знову програв старт, і Нельсон вийшов у лідери в першому ж повороті «Тарзан». А згодом Еліо пропустив швидкого на нідерландській трасі «Вільямс» Кеке Росберга.

Пропустивши Піке, Прост нічого не втратив – бо уже на 11-му колі «Бребем» під номером 1 спинився на обочині. Через півтори хвилини інший «Макларен» обігнав Росберга, і пара Прост-Лауда помчалася до перемоги. Ален мав комфортну перевагу, яку поступово нарощував (хіба що в районі 25-го кола австрієць підтягнувся на відстань 1,5 секунди, але француз досить швидко від’їхав від партнера-конкурента). Лауду він переграв завдяки правильнішому вибору шин на гонку, а надійність двигунів ТАГ не залишила шансів іншим конкурентам, серед яких найуспішнішим виявився Менселл. Прост виграв, але скоротив відставання лише на три очки. Дворазовий чемпіон світу залишався лідером. «Макларен» же святкував – команда уперше з 1974 року (і удруге взагалі) виборола Кубок конструкторів. Ще й достроково, за три етапи до кінця!

А що ж Сенна? Айртон зійшов ще на 19-му колі, встигнувши піднятися на дев’яту позицію. Двигун «Харт» вчергове в сезоні умер… Та навіть такий фініш був кращим за те, що сталося на наступному етапі. А там бразильського пілота «Тоулмена» не було взагалі.

Прост: 1 місце

Сенна: зійшов

Справа в тому, що увечері 26 серпня, після завершення Гран-прі Нідерландів, формулічна стайня «Лотус» оголосила про те, що обговорювали у паддоку уже не перший тиждень. Наступного року Найджела Менселла в кокпіті чорно-золотого боліду замінить Айртон Сенна.

Ця заява викликала обурення у керівництва «Тоулмена» – бо пілот не попередив про підписання цього контракту. Маючи при цьому трирічну угоду із своєю чинною на той момент командою. Шеф «Тоулмена» Алекс Гокрідж заявив, що Сенна повинен буде сплатити штраф у сумі 130 тис. доларів. А потім Айртона ще й відсторонили від участі у Гран-прі Італії. Формально в цій історії фігурувало пояснення про нібито параліч лицьового нерва, але, звісна річ, ніхто не сприймав цю заяву команди всерйоз. Тим паче, за кілька днів до гонки команда офіційно визнала відсторонення бразильця саме через історію з «Лотусом».

Замість Сенни на етап у Монці «Тоулмен-Харт» запросив місцевого гонщика П’єрлуїджі Мартіні. (Формально, болід під номером 19 зайняв швед Стефан Йоханссон, але він залишився на дві останні гонки замість Чекотто.) Мартіні не пройшов кваліфікацію, програвши переможцю – звісна річ, Піке – більше 9 секунд. Тож, попри заяву керівництва команди, що Айртон до кінця сезону не буде ганятися за «Тоулмен», бразилець уже в наступній гонці повернувся на трасу.

Для Проста ж, який знову разом із бразильським гонщиком «Бребема» стояв на першій лінії стартового поля, гонка завершилася на четвертому колі. Несподівано підвів двигун… Алену залишалося уболівати за Піке, Тамбе і Фабі, які їхали перед Лаудою, щоб ті протримали на трасі до кінця гонки. На жаль для француза, останнім, за вісім кіл до фінішу, здався його співвітчизник – і Лауда, вигравши свою п’яту (як і Прост) гонку в сезоні, за два етапи до фінішу відірвався від партнера по команді на 10,5 очок.

Це означало, що двох перемог Алену уже могло не вистачити – необхідно було, аби Лауда фінішував не вище другого місця.

День 14. Нюрбург, 7 жовтня

Але Нікі планував не просто зберегти шанси на третій титул, а виграти його уже на оновленому Нюрнбурингу. Вийшло б символічно – траса вилетіла із календаря Королівських перегонів після страшної аварії Лауди у «Зеленому пеклі», а повернулася його ж, австрійця, третьої перемоги у чемпіонаті світу. Втім, як мінімум у Проста була своя точка зору на доцільність такого символізму.

Але події на оновленій (значно скороченій – і, як говорили самі пілоти, зовсім нудній, зате ідеальній з точки зору безпеки) трасі протягом гоночного вікенду складалися зовсім не однозначно. Причому для кожного із пілотів «Макларена». От у Сенни все було чітко – випередив партнера на 18,5 секунд і 14 позицій у кваліфікації, фінішувавши на 12-й позиції. Між іншим, вище Лауди!

Так, у австрійця на Нюрнбурингу були постійні проблеми з болідом. Добре, хоч із майбутнім Нікі визначився – «Рено» все-таки відмовилося від контракту з австрійцем (а за рік французи взагалі оголосили про завершення виступів заводської команди у Великому цирку), тож, погодившись на скорочення зарплати на 30%, Лауда залишився у Вокінгу. І саме під це рішення червоно-білий болід повстав проти свого майже-зрадливого пілота.

15 місце за підсумками п’ятничної частини кваліфікації (в суботу пішов дощ, і тільки три пілоти, серед них, між іншим, і Прост з Лаудою, випередили провальний результат Стефана Йоханссона у першій кваліфікаційній частині) – не трагедія, але дуже-дуже серйозна проблема. Втім, погодні умови несподівано почали грати на австрійську руку. І не тільки вони. Справа в тому, що у «Макларенів» на кожну гонку була тільки одна запасна машина. Вона використовувалася по-чесному – пілоти чергувалися у своєму праві на третій болід. На Гран-прі Європи прийшла черга Лауди. І тут сталося цікаве.

По-перше, запасний болід був налаштований на мокру трасу. А в суботу, як уже було сказано, ішов дощ. А по-друге, на warm-up, недільному тренуванні, Прост влетів у машину безпеки. Лауда, звісна річ, відмовився пожертвувати своїм правом на болід №3 – на кін був поставлений чемпіонський титул! Тож механіки «Макларен» стрімголов кинулися ремонтувати усе те, що Ален встиг пошкодити. І, ви не повірите, але вони встигли!

А на старті гонки Піке програв не тільки Просту, а пропустив ще й Тамбе. Та головне було не це – і навіть не грандіозна аварія, активну участь у якій взяв Сенна, – а ривок Лауди. До кінця першого кола Нікі був уже дев’ятий! Втім, це сталося, зокрема, і тому, що двигун «Хонда» на боліді Росберга відмовився працювати у штатному режимі. Уповільнений «Вільямс» і став причиною завалу на старті. Сенна, якого Кеке ненароком підрізав, навіть підлетів на своєму «Тоулмені» у повітря, але усе обійшлося лише завершенням боротьби уже в першому повороті оновленого «Нюрнбурингу». (На якому, нагадаємо, за пів року до того Сенна на майже-серійному «Мерседесі» виграв Гонку чемпіонів.)

А потім почалася гонитва Лауди – ні, не за перемогою, Прост цього дня не планував нікому віддати перше місце, але за необхідними очками. Дві третини дистанції Нікі їхав шостим. Потім зійшов Тамбе – п’яте місце. На 55-му (із 67) колі австрієць наздогнав і обійшов – красиво, на виході з повороту «Кока-Кола» у пряму старт-фініш – іншого представника «Рено», Воріка. Цікаво, чи не кусали лікті у Вірі-Шатійон…

Четверте місце. Та вище піднятися Лауда не встиг. Піке і Альборето відірвалися занадто далеко. Але на останньому колі Нікі мало не отримав несподіваний шанс. Нельсон уповільнився, Мікеле обійшов його – а бразилець на «Бребем» фінішував несподіваним маневром, влаштувавши вихиляси по усій фінішній прямій. Причина стала зрозумілою відразу після картатого прапора – Піке і Альборето зупинилися в кількох десятках метрів після фінішної прямої. У них банально завершилося пальне. Чемпіон же своїми маневрами намагався витрусити з порожнього баку хоч кілька крапель бензину. Витрусив. І фінішував третім.

Прост: 1 місце

Сенна: зійшов

Лауда приїхав четвертим – це означало, що перед останнім етапом він випереджав Проста на 4,5 очки. Але за два дні дистанція у чемпіонській гонитві скоротилася до 3,5 залікових балів. «Тіррелл» остаточно програв свою судову тяганину щодо дискваліфікації, тож Ален постфактум піднявся з п’ятого місця у Гран-прі Детройта на четверте, отримавши додаткове очко.

Ситуація перед візитом до Португалії, таким чином, була проста і зрозуміла. Якщо Прост виграє гонку – для чемпіонства йому потрібно, щоб друге місце на подіумі зайняв будь-хто, але не його партнер по команді.

І – ви не повірите, але такі збіги іноді трапляються – цим «будь-ким» мало не став другий герой нашої історії, який через кілька років стане головним конкурентом, ворогом (і другом) першого.

День 15. Ешторіл, 21 жовтня

Айртон Сенна стояв на третьому стартовому місці Гран-прі Португалії! Це був найвищий результат молодого бразильця у «Формулі-1», причому у останній гонці за «Тоулмен». А причина була проста – гума. Перейшовши посеред сезону з «Піреллі» на «Мішлен», команда з Вітні не могла отримувати таку ж гуму, які і штатні клієнти французького виробника. А на останній етап «Тоулмен» отримав таку ж гуму, як і усі команди, що взувалися у «Мішлена». І от вам результат – Сенна програв своєму співвітчизнику (Піке взяв дев’ятий поул в сезоні) усього 0,233.

На другому місці, як і очікувалося, розташувався Прост. Лауда знову мав проблеми із болідом, тож класифікувався 11-м. Втім, зважаючи на попередню гонку, йому було цілком до снаги піднятися на потрібну для чемпіонства другу позицію.

На старті Нікі не зумів відіграти жодну позицію, Ален взагалі пропустив поперед себе Менселла і Росберга. Та уже до кінця другого кола француз став другим, а на дев’ятому, на прямій старт-фініш обійшов чемпіона світу-1982. (Чемпіона попереднього сезону, Піке, на першому ж колі розвернуло в повороті «Ессес», він змушений був пропустити увесь пелотон і розпочати гонитву за очками з нуля. Фінішував шостим, а у чемпіонаті п’ятим, пропустивши в останній момент Альборето.)

Лауда там часом увійшов у топ-десятку, але надовго застряг за «Тоулменом» – але не Сенни, а Йоханссона. І піднімався у таблиці разом з ним тільки завдяки сходам інших пілотів. Потім австрієць розповідав, що камінь з траси пошкодив ліву турбіну на його «Макларені»… Айртон же тримався на четвертій позиції, аж поки на 19-му колі не здолав Росберга, у якого знову були проблеми із двигуном «Хонда».

Прост упевнено лідирував, а Лауда рвався на подіум. За два кола він пройшов-таки Йоханссона і Альборето, далі наздогнав і випередив Росберга, а на 31-32-му колах глядачі побачили красиву боротьбу австрійського ветерана і молодого бразильського генія. Сенна, як міг, захищав позицію – та потужність двигуна ТАГ зіграла свою роль, і на стартовій прямій Лауда піднявся на третє місце.

Перед його третім чемпіонством був лише один пілот – Найджел Менселл на «Лотусі». Втім, Лауда відставав більш ніж на 30 секунд, і за двадцять наступних кіл не зумів усерйоз наблизитися до другої позиції. За Нікі усе зробили гальма на боліді Великого Найджа. На 52-му колі Гран-прі Португалії Андреас Ніколас Лауда піднявся на другу позицію, яка гарантувала йому третій чемпіонський титул.

Але позаду нього, нехай і на поважній відстані, був Сенна. За 18 кіл, які залишалися до картатого прапора, бразилець скоротив відставання від з 24 секунд до 6,5. Лауда знову відчув негаразди із болідом і скинув темп, намагаючись просто утриматися на другому місці до фінішу. Те саме робив і Прост, але з іншої причини. Перемога не приносила йому нічого – він програвав чемпіонську гонку із найменшою в історії «Формули-1» різницею, пів очка.

Пізніше Ален розповідав у інтерв’ю, що згадував свою дощову перемогу на Гран-прі Монако. Справа в тому, що, проїдь пелотон ще 25 кіл – і очки б за той етап були нараховані у повному обсязі, а не половинчасті. Таким чином, навіть програвши гонку у Монако Сенні, Прост набрав би не 4,5 (9/2), а повноцінні 6 очок. І в результаті випередив би Лауду на 1,5 залікові бали. Ба більше, він міг, як показала історія із дискваліфікацією «Тіррелла», пропустити уперед навіть Штефана Беллофа, фінішувати третім – бо потім все одно піднявся б на другу позицію!

Але сталося так, як сталося. Лауда через дев’ять років після того чемпіонства розповів у інтерв’ю, що перед виходом на подіум Прост мало не плакав. На що Нікі сказав йому: «Чувак, не переймайся. Цей сезон став моїм. А наступний – точно буде твій!» А на п’єдесталі пошани австрієць підняв руку свого партнера по команді, ніби показуючи усім – хто буде наступним королем «Формули-1».

Вони завершили сезон-1984 дуже символічним подіумом. Триразовий чемпіон світу, який уособлював славне минуле Королівських перегонів, легендарні і страшні 70-і. Дворазовий (причому поспіль) віцечемпіон світу, теперішнє і найближче майбутнє Великого цирку. І поки що лише «молодий та талановитий» із трьома подіумами в активі – той, чия смерть через десять років стане найбільшою трагедією в історії головної автогоночної серії.

Прост: 1 місце

Сенна: 3 місце

Таким був перший сезон великого десятиліття «Формули-1». Втім, тоді про це ще ніхто не знав. Прост, який уже увійшов в еліту Королівських перегонів, боровся – і дуже успішно – із сильними світу цього. Сенна намагався набирати хоч якісь очки. Між іншим, 13 балів Айртона – це рівно половина усіх очок в історії команди «Тоулмен». Недаремно, попри усі негаразди, попри спробу достроково викинути бразильця із команди, механіки на останній етап підготували своєму пілоту прощальний подарунок – плакат із підписом: «Тоулмен» уже ніколи не буде таким – без Сенни». І це виявилося правдою – хоча б тому, що у травні наступного року головним спонсором британської стайні стала італійська компанія «Бенеттон», а до кінця року вона повністю викупила «Тоулмен», перейменувавши його на свою честь.

Втім, Сенну це уже не хвилювало. У нього попереду був перший сезон у новій команді. Команді, яка, з одного боку, давала надію на високі результати, а з іншого – мала упевненого лідера, Еліо де Анжеліса, який закінчив сезон-84 на третьому місці, тобто першим серед усіх інших (крім «Макларенів»). Італієць набрав майже утричі більше очок (34 проти 13), ніж його партнер по команді Найджел Менселл – і Сенна, який розділив із головними формулічними вусами 80-х дев’яту позицію.

Нова команда, новий болід, новий двигун, нові шини (від американців із «Гуд’їр»), новий – потужний і успішний – партнер. У Сенни все було нове. А от у Проста не змінилося нічого. Тільки слова Лауди про те, що «наступний сезон – твій», які можна і треба було підтверджувати. Наближатися до «рекорду» сера Стірлінга Мосса (чотири поспіль віцечемпіонські сезони) француз не планував.