На тижні в Україні та навколо неї (а зараз увесь світ обертається навколо України, як планети навколо Сонця) відбулося дві цікаві події, які, втім, залишили в укрФейсбуці такий неприємний слід, що варто про це поговорити.

По-перше, Україні таки дають танки. Leopard 2 і навіть Abrams.

По-друге, Валерій Залужний отримав спадщину від американського громадянина українського походження Григорія Степанця і усю її, а це рівно 1 млн доларів США, передав на потреби ЗСУ.

Ну і про який такий неприємний слід ти говориш – спитаєте ви мене. А я вам відповім.

В українському ФБ чи то випадково, само по собі, чи то інспіровано якимись “третіми силами” – так забалакали, забовтали ці дві дуже важливі, знакові навіть події таким чином, що вони перетворилися на якийсь анекдот.

Давайте почнемо з “по-друге”. Практично кожен чи то постом, чи то коментарем “счол своім долгом” (вибачте, але точніше за цю московитську фразу і не опишеш, саме “счол” і саме “долгом”) пожартувати на тему нігерійських листів щастя. Мовляв, тепер більше ніколи їх ігнорувати не буду, або в стилі приколів про Чака Норріса – коли Залужному пишуть про спадщину з-за кордону, він її дійсно отримує.

І дуже мало хто звернув увагу на суть цієї історії. А вона ж не у самому факті спадщини. А у персонажі, який залишив ті гроші – не Залужному, ні, Віталій Портников, який, як виявилося, знав про цю історію ще пів року тому (бо до нього звернулися із консультацією розпорядники тих грошей) і мовчав до останніх днів, коли уже ЗМІ розляпали цю історію – правильно закцентував увагу, що Залужному передали гроші тому, що він для Степанця був втіленням української армії, та було уже пізно, тема з “листами щастя” уже пішла в народ.

А суть тут у тому, що Григорій Степанець був дисидентом, нехай і не одним із, не професійним, так би мовити, але теж вніс свою маленьку лепту. Потім виїхав у США, там працював у ІТ-сфері, заробив ці немаленькі гроші (він ще й кільком вишам українським пожертвував), передав їх після своєї смерті до України.

Тобто це ціла історія людини, яка на рівному місці стала дисидентом – підписавши одного листа. Яка виїхала з СРСР, яка досягла певних (і то досить серйозних, як бачимо) успіхів, заробила своєю працею чимало грошей – і після себе, геть не за українською, а за американською, за західною традицією, залишила їх на корисні справи.

А не історія “халяви”, яка Залужному упала з неба. Але українські соцмережі перетворили цю історію гідного прикладу, чудового вчинку – в історію про халявні гроші.

І схожа історія відбулася із “Леопардами”. Усі як показилися – побігли постити фотки в леопардових деталях туалету. Бачив навіть фотку мера Франківська Руслана Марцінківа у леопардовій маринарці (чесно – не знаю і не хочу знати, правдива вона чи ні; але не здивуюся, знаючи любов нашого мера до яскравих популістських жестів). Або ось на фото, це ціла народна депутатка Совсун, між іншим. Певно, буде тепер думати, що саме так політика і робиться – флешмобами…

А потім, коли федеральний канцлер ФРН оголосив про передачу танків і дозвіл для інших країн зробити те саме: я уже побачив, теж типу жартома, “міряння пісюнами” (чи чим там дівчата міряються, вибачте, не знаю) – мовляв, ну і чиє леопардове селфі стало вирішальним.

Так, ніби це насправді не колосальна робота відбувалася навколо цього питання – і у самій Німеччині, і у стані інших західних союзників, перш за все США. Ні, таке враження, що українці прямо бігом повірили, що в таких випадках достатньо пофлешмобити, і ось тобі результат.

Це все смішки, так. Але вони поволі, поволі формують і серйозне, реальне ставлення до життя, до подібних та багатьох інших історій. Люди привчаються вірити в халяву, люди привчаються вірити в якісь безглузді популістичні витребеньки – а не у реальну, часом складну і важку, роботу.

І так у всьому. Ось прийшов у федеральний уряд Німеччини такий Борис Пісторіус. Людина, яка чи не першою серед усіх німецьких політиків – причому на своєму скромному рівні міністра внутрішніх справ і спорту землі Нижня Саксонія – правильно оцінила події ранку 24 лютого, правильно назвала їх, назвала війну війною, Московію агресором. Ба більше, у той же день, поки частина федерального уряду ФРН жувала шмарклі, а інша готувалася налагоджувати співпрацю із новим, маріонетковим прокремлівським урядом України (і закривати очі на “малєнькую побєдоносную войну” Кремля) – Пісторіус уже у перші години після початку війни наказав на своєму рівні готуватися до прийому біженців з України. Тобто людина продемонструвала не тільки політичну волю, а й швидку, і головне точну, реакцію.

Я вже не кажу, що саме після його приходу в міноборони і розкрутилася – причому як швидко – історія із “Леопардами”. Так, можливо, ініціатором був не стільки він, скільки сам канцлер – допускаю і таке. Але саме призначення такого “яструба” на ключову в нинішніх умовах посаду – це визнання того, що саме Пісторіус і виявився правий. Якщо хочте, це не менш красномовний жест Шольца, ніж власне рішення передати Україні танки.

Але що ми бачимо в укрФБ? Що якийсь полудурок, інакше і не скажеш, чи то сам розкопав, чи то йому акуратно підкинули, а він не від великого ума почав шерити – історію про те, що, мовляв, ааа, у Пісторіуса ж цивільна дружина це ексжона самого Шрьодера, того путінського посіпаки. (Знов-таки – чесно скажу, не перевіряв. Нецікаво. Нерелевантно.)

І все, народ тут же почав сумніватися, почав тикати пальцем – ааа, ясно, знову зрада, ми так і поняли. До того ж, це не якийсь там Миленко написав (який по німецьких джерелах збирав інформацію про реакцію Бориса Пісторіуса на початок повномасштабної російсько-української війни), а цілий Мочанов, отой самий недогонщик – як йому можна не вірити, правда?

(УПД. Перевірив. Правда. Частково. Ну, все, як гебешна книжка пише. Якби люди хоча б на англоВікіпедію зайшли, то вони б дізналися, що “He was in a relationship with Doris Schröder-Köpf from 2016 until spring 2022”. Антіл спрін твенті твенті ту, бачите? А вам скормили це, як “і досі є”.

А у нинішньої пасії Пісторіуса – професорки університетської – ось що на сторінці в Instagram. Причому оте спільне з Борисом, в Мадриді – це ще листопад, задовго до його призначення у федеральний уряд.

Але кому це вже цікаво…)

Український сегмент ФБ так полум’яно нарікав на закриття в Україні “Вконтактє” і “Однокласніков”, мовляв, тепер усі тамтешні дурачки і дурочки перелізуть сюди і зіпсують нам атмосферу – як не помітив, що сам деградував більше і швидше за будь-які ВК і ОК.