Остаточно про “хороших русскіх”

Зізнаюся, останнім часом переслуховую певну кількість так званих “хороших русскіх”. Тих, хто проти війни, за Україну і т. ін.

Ні, не для того, щоб пересвідчитися, що вони хороші 🙂 А для того, щоб не на пальцАх, а предметно пояснити, ЧОМУ навіть дійсно хороших росіян нам, українцям, немає сенсу слухати. Бо люди досі не доганяють – ну чому, вони ж проти Путіна, проти війни, вони б навіть воювати пішли, якби що, за нас (якби що саме? хтозна), чому ж тоді вони, ці “хороші русскіє”, для нас не хороші?

Та тому, любі мої, що у фразі “хороші русскіє” є два слова. І друге – означає національну приналежність, яка є повністю відмінною від нас. І ця відмінність, вона – як би хто не хотів – все одно буде даватися взнаки.

І це не обов’язково в мінус Україні, зовсім ні. Просто у них, як сказала б відома французька акторка минулих епох, “інша оптика на життя”. Скажімо, ось вам принцип. Леонід Парфьонов. Думаю, не треба вам його представляти, еге ж? От я дивився його інтерв’ю також відомому вам Юрію Дудю. Свіже, місяця йому немає.

Скажу чесно, я б до нього придрався навіть менше, ніж сам Дудь. Він, скажімо, там дивувався, коли Парфьонов сказав, що перше, що він подумав, коли почалася війна – що в Московії закриють те-то, се-то і он те. Дудь там такий – “еее, ви про Росію, типу, подумали, а не про Україну?” Мовляв, який бессєрдєчний тіпела. Ну, дурницю сказав той ваш Дудь, ясно шо думається тут про все, але і про власні, власної країни втрати. А хіба ні? А хіба ви не подумали б, якби, скажімо, Україна напала на Молдову – ну, припустимо – чим це обернеться для ВАШОЇ країни перш за все? Ну от. Тому я тут взагалі проблеми не побачив.

Але ось один момент. Це навіть я не звинувачую Парфьонова, просто пояснюю, чому вони – це не ми, і тому їхній досвід, їхні слова для нас взагалі не значать нічого. От він говорить про війну, і такий пасаж – мовляв, значить, я все більше думаю, що усе це (війна тобто), це для того, аби Путіну переобратися 2024-го.

Розумієте? Зі СВОЄЇ позиції, з позиції московита – він думає цілком логічно. Маленька переможна війна, всьо вот ето вот. Але! Він же і про царя Александра ІІ теж же скаже що? Шо це реформи, що це скасування кріпосного права, що “хто не жив в Росії в 1856 році, той не знає блаблабла”. А що скажемо ми, українці? Що це Емський указ і Валуєвський циркуляр. І уже “оптика” на цю персону кардинально відрізняється.

Так і тут. Ми ж розуміємо, побачивши, переживши – дехто прямо реально переживши (або, на жаль, не переживши…) – усе те, що було за ці місяці, ми розуміємо, переживши століття колоніального становища, ми розуміємо, навіщо це імперії. А він – просто не може зрозуміти. Бо він не може відчути різниці між ними і нами. І, відповідно, не може подивитися на ситуацію нашими очима. Це було чудово видно, коли він пояснював після серіалу “Русские евреи”, чому не буде “Русских украинцев”. Мовляв, немає такого різкого переходу з одної нації в іншу, як, скажімо, із Лейзера Вайсбейна в Леоніда Утьосова. Бо він так звик сприймати – що да, євреї там, грузини, чеченці, то чужі, а це “свої, браття”. Хоча різниця між українцями і московитами є і досить відчутна. І якби він цікавився історією не тільки рідної Вологодчини, а, скажімо, помежів’я українських і московитських територій, то знав би про такі відмінності, і що до масового радянського опропагандонювання різниця була дуже серйозною. І зараз вона є – між українцями на найменш скаліченій, західній, території України і московитами. І він, до речі, про це теж же знає, бо бував тут, але все одно не усвідомлює.

Розумієте? Він не поганий русскій – він просто русскій. І, відповідно, він не може уповні усвідомити, що насправді відчуваємо ми. Тому, що зґвалтування в станиці Кущовській і зґвалтування у Бучі – хоч це технічно і один і той самий процес, але насправді це зовсім різні глибинні явища. А він їх неспроможний осягнути. (Як і ми, до речі, деякі московитські реалії, але зараз не про це.)

Але це Парфьонов. Один із найрозумніших людей там. А тепер беремо людину трохи, скажімо так, менш філософську і все таке. Артура Смолянинова. Актора, який виїхав з Московії, який заявляє, що якби і пішов воювати, то тільки на боці України. Говорить в принципі правильні речі – у одному із інтерв’ю. Але! При цьому він розказує, на базі спілкування із однією близькою приятелькою з України (і про спілкування він все правильно говорить, як вона йому розказує про наші реалії – блекнути і обстріли, все інше, він усе це розуміє і усвідомлює), так от, він розказує, що ми ж… ну… угадали? Правильно! Ми ж братья, ну як ми проти братів своїх воюватимемо?!

А братья чому? Ще раз правильно – бо говоримо тією ж мовою. Тобто він, з одного боку, усвідомлює нинішню злочинність дій імперії, а з іншого не усвідомлює попередні. Бо інакше б він розумів, ЧОМУ у нас багато хто РОЗУМІЄ московитську. А говорять, між іншим – тільки тому, що вони, московити, українську не розуміють. От я з відомим ексгравцем московського ЧГК Ровшаном Аскеровим у коментарях на ФБ переписуюся теж московитською. Але йому на думку не спаде сказати, що ми, мовляв, братні народи там чи щось таке. Бо він, як азербайджанець, чудово розуміє, ЧОМУ і він, і я знаємо московитську мову. І він, це вже такий спінофф, якраз, на відміну від московитів – хоча сам доооовго жив у Москві – усе-усе чудово розуміє. Бо він теж із країни, яка була окупована. І у якої, за допомогою Кремля, теж відтягали частину території. Тому наша з ним “оптика” може бути схожою. А у Смолянинова, як у московита – оця пропагандистська байка про “братні народи” зашита ой як глибоко. І він її не сковирне, просто тому, що він не розуміє – а що тут такого. Ну братні ж? Мови схожі (це вони так думають, бо ми їх розуміємо; але розуміємо не тому, що мови схожі, а тому, що їхню мову нам насаджували – а мій старший син до 6 років взагалі читати не умів московитською і вивіски у Запоріжжі читав неправильно), “вони взагалі говорять нашою мовою” (а якою з вами говорити, якщо ви, приїжджаючи сюди, нашої не знаєте?).

Ще один приклад. Борис Акунін. Який насправді Чхартішвілі, але грузинського в ньому, як у мені московитського. Теж – все розуміє. Але при цьому погляд на давню історію, історію Руси у нього московитський. Бо він так прошитий. Хоча при цьому він дещо знає краще нас – скажімо, вплив тюрських народів на формування московитської ментальности. У нас же як – “ааа, Орда”, а потім “угро-фіни”, і все. Тюркську складову в московитському світогляді ми взагалі не враховуємо, бо це не наша тема, ми про це не знаємо. А вони не враховують інше. Скажімо, спитай того ж Акуніна за Одесу – ясно що він скаже, що це Катерина ІІ і все таке інше, ну, ви знаєте. Бо Хаджибей це не його історія, не його складова світогляду. І не тому, шо він поганий – а тому, що він чужий. І це для нього чуже. А своє хіба в обсягах, засвоєних від пропагандистської машини. Бо, скажімо, у його “Истории российского государства”, у томі першому – Рюрік, варяги, Олег, щит на вратах Царьграда. Яке це відношення має до Московії? Ніякого. Але це ми розуміємо, бо це НАША історія і ми в ній намагаємося розібратися. А у них своя “оптика” на це питання. І її не виправиш отак от просто. Вона як краєугольна цегла, для того, щоб її витягти і перебудувати усю конструкцію – знаєте, скільки треба зусиль… Тобто – вона може й цікава, ця його “История”, але це погляд на історію очима московита, що до нас не має жодного відношення. Жод-но-го.

І ще один приклад, теж про історію. Тамара Ейдельман, фахівець-історик. Теж цілком собі притомна тітка, теж за Україну і проти Путіна, “Слава Україні” в ефірі і все таке інше. Але! От відкриваю я її відео “История Украины. Часть 1, Киевская Русь”. Думаю, ну, що ж вона таке скаже. І, головне – вона ж історик – на чому буде базуватися.

Так от, скажу вам чесно. Я навіть не почав дивитися те відео. Знаєте, чому? Бо я зробив один простий хід. Глянув спочатку у опис відео, і знайшов там джерела, якими вона користувалася. Чотири джерела. І два з них – за авторством одного українця. Здогадайтеся, кого?

Правильно. Петра Толочка.

От що тут можна дивитися, якщо людина дивиться на історію нашої держави очима українофоба? А іншими вона дивитися не може, бо вона, не знаючи мови, не може осягнути увесь масив інформації українською. І, відповідно, хоче вона чи не хоче – а її “оптика” буде викривленою з самого початку.

Це я все ось до чого вів. Віталій Портников якось сказав – і не раз – таку річ, з якою можна сперечатися, але, на мою думку, вона має право як мінімум на обговорення. Що в московитській літературі немає нічого страшного, якщо сприймати її так само, як французьку, польську, американську і т. ін. Як ЧУЖУ літературу. Про ЧУЖІ реалії. Я, до речі, завжди так її і сприймав. І навіть зараз, ретроспективно, згадуючи журнал “Пионер” і художні публікації у ньому в кінці 80-х – на початку 90-х, я якось автоматично сприймав це як щось, що не про мене, не про нас. Як історію селінджерівського Голдена Колфілда (хоча, чесно кажучи, мені там, у “Ловці в житах” багато чого навіть ближче, ніж у схожій за тематикою московитській прозі).

Так от і з так званими “хорошими русскімі”. Треба чітко розуміти одну просту річ. Вони нам – чужі. І тому, що вони нам чужі – вони нам не обов’язково вороги, але обов’язково вони не зрозуміють нас так, як ми самі. (І навпаки – ми не зрозуміємо їх. Ніколи. Навіть ми, які жили в одній державі з ними, що вже казати про наших дітей.)

І от від цього треба відштовхуватися. Що оскільки вони дивляться на світ іншими очима – то вони не можуть нас зрозуміти уповні. А, відповідно, усе що вони говорять про нас чи про нашу спільну з ними історію (війну, скажімо, чи там радянське минуле, де нібито “усі мирно і дружно жили”) – це не має до реальности жодного відношення. Тому що народ, чий головний співак пізньорадянських часів їздив на іномарці по Москві і вояжирував у Францію та США, записуючи там альбоми – ніколи не зрозуміє “а що такого” той народ, головного співака якого кагебешники повісили просто тому, що він був головним співаком свого народу. От і все.

Зрозумійте, що вони – хороші чи погані – вони нам чужі. І сприймайте їх як чужих. І їхню позицію – як позицію чужих людей. Які нездатні зрозуміти вас в силу мільйона різних причин.

І на цьому усі проблеми із хорошими чи поганими русскімі закінчаться. Точніше, залишаться тільки на фронті.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s