Ну, звісно ж, формально – ні. Але – чим вам не чемпіонський титул?

Пояснюю. Сьогодні, точніше, уже вчора, збірна Аргентини виграла у Італії на «Вемблі» матч за такий офіційний (так-так, офіційний) трофей, який називається CONMEBOL–UEFA Cup of Champions. Як ви здогадалися, це матч між переможцями двох головних континентальних турнірів – Кубку Америки та Євро.

Між іншим, це далеко не перший подібний турнір. Уперше цей матч – ще під вивіскою «Кубок Артеміо Франкі» (експрезидент УЄФА, який загинув 1983 року) – зіграли 1985-го. Чемпіони Європи, французи, приймали на «Парк де Пренс» найсильнішу команду Південної Америки, Уругвай.

Це була команда Мішеля Платіні, яка за рік до того у блискучому стилі виграла Євро-84. І уругвайці нічого не змогли вдіяти із «півнями». 2:0 – а Платіні віддав гольовий пас у другому таймі на Жозе Туре, одного із перших темношкірих футболістів в збірній Франції. (Всі знають про Жана Тігана, але був ще і Туре. Він 1984-го теж виграв свій турнір – то була Олімпіада в Лос-Анджелесі. А за рік уже грав у головній французькій збірній. А ще він у 80-х тричі вигравав чемпіонат Франції – двічі з «Нантом» і ще раз із «Бордо». Далеко не найгірший був футболіст, правда, зав’язав рано, в 29 років.

Удруге цей трофей розіграли 1993-го. З нашого, європейського боку була, як ви знаєте, Данія – з їхнього Аргентина, яка за рік після італійського мундіалю виграла Копа Америка. І тут капітаном був великий – Дієго Армандо Марадона.  Аргентинці, як і французи за 8 років до того, забили двічі. Але одного разу, спершу – у свої ворота. Красиво забили, головою. Подивіться на відео.

А потім альбі-селесте відігралися. Гол забив один із героїв ЧС-90, Клаудіо Каніджа – а гольову віддав… ні, не Марадона, а 23-річний півзахисник «Севільї»… ну, згадали? Ні? Дієго Пабло Сімеоне! (Ну, як гольову – фактично гольову, на Батістуту, який і пробив по воротах. Каніджа ж просто черканув м’яч уже практично у воротах.)

А Марадона свій гол забив у серії післяматчевий пенальті. Першим серед своїх.

Отже, Франція, Аргентина. А далі…

А далі, точніше, у ті ж роки Саудівська Аравія організовувала Кубок Короля Фахда, який 1997-го переріс у офіційний Кубок Конфедерацій. (До речі, 1995-го, ще в неофіційному «малому чемпіонаті світу», Данія помстилася Аргентині, вигравши 2:0.) І Кубок Артеміо Франкі відклали.

2017-го ж Кубок Конфедерацій скасували, замість нього (ну, не прямо замість, але) запланували проводити повноцінний клубний ЧС – 24 команди, влітку, майже місяць. Але то ФІФА – а УЄФА і КОНМЕБОЛ собі 2020-го домовилися про відновлення турніру чемпіонів континентів. (А клубний чемпіонат світу в новому форматі 2021-го не відбувся, бо турніри збірних 2020-го туди перенесли.)

І от – маємо. Третій турнір (його назвали Finalissima 2022) – і другий титул для Аргентини. І знову з великим в ролі капітана. А Мессі ще й дві гольових віддав – 3:0 Аргентина обіграла Італію.

Франція Платіні. Аргентина Марадони. Аргентина Мессі. Фактичні чемпіони світу. (Дієго ще і формальний, справжній тобто.) Історія!