Ну що ж. Коло замкнулося. Чого і варто було очікувати. Але яка краса гри!

Філія московитської церкви – так звана УПЦ (МП) – на своєму Політбюро… вибачте, Синоді оголосила про свою незалежність від РПЦ. І офіційно стала натуральними, калірованими, канонічними РОЗКОЛЬНИКАМИ.

Дивіться, яка красива ситуація. Вселенський патріарх – перший серед рівних у світовому православ’ї, якщо хтось забув – заявив, що в Україні з моменту створення ПЦУ є лише одна канонічна церква. Власне Православна церква України на чолі із митрополитом Епіфанієм. А усі інші православні парафії – можуть перейти до ПЦУ. Ну, або піти услід за русскім воєнним корабльом. (Це моя інтерпретація, та й тоді ще про той корабель не знали.)

Тобто головна православна церква світу ніякого фейкового покруча “УПЦ (МП)” не визнавала. (В тому, що це фейковий покруч – давайте ми не будемо розбиратися. 2+2=4. Це знають ще у яслах малі діти. Дякую.) Зате їх визнавала РПЦ, придумавши їм отой пустопорожній титул “самоврядної церкви” чи як там той евфемізм звучить. (Може, і не так, але це взагалі не грає жодної ролі, я принципово не буду іти дивитися ту формальну дефініцію.)

А тепер, коли унухріївці відділяються від гундяїв – їх не визнаватиме не тільки проконстантинопольська більшість, а й промосковська меншість (що цілком логічно). Тобто “УПЦ (МП)” стануть абсолютними ізгоями. Геть неканонічною, незаконною, неєвхаристійноспілкувальною структурою.

Як колись була УПЦ КП. Тільки є один нюанс.

Українська православна церква Київського патріархату (я зараз говорю про ту церкву, яка існувала до об’єднавчого собору ПЦУ; те, що є нині – це бздура Філарета, і на неї уваги я звертати не збираюся, як і усі нормальні люди, до речі) була УКРАЇНСЬКОЮ церквою. Українською церквою для українців в Україні. Саме тому вона:

– вижила;
– росла;
– врешті-решт отримала визнання Фанару.

У унухріївців нічого подібного не буде. Просто тому, що вони – не українська церква. Ніколи нею не були і ніколи нею не будуть. Ні, не тому, що вони там усі “боже, які кончені” – просто українська церква уже є. Дві нам не потрібно. Та і потім – ви уявляєте собі, щоб Пашка-Мердесес вписався за українців, ну, скажімо, під час штурму Києва московитами? На словах – поки окупанти десь під Лисичанськом – так. На ділі – хіба що поширше ворота для московитських різунів би відкрив.

Тому ця “церква” так і буде увесь свій недовгий вік – не приший кобилі хвіст. Щось таке для недалеких, малоросів та какаяразніц. Які при цьому будуть звідти тікати – бо ж тепер “діти нехрещені” (як колись моїй дружині казав один “священник” із однієї “церкви” цього МП). А у цих персонажів, у них завжди був пунктик щодо “канонічності”, хай і вигаданої (це я про канонічність гебешного клона самосвятної допетрівської РПЦ). А тепер – якщо їм добряче продзизчати у вуха – вони не захочуть зв’язуватися із цією нікому не потрібною “церквою”. І як мінімум на захіл від Полтави вона вимре. А її священники хто перейде в ПЦУ, хто поїде в колаборанти чи взагалі московити, а хто піде працювати двірниками або бандитами (“прямим своїм дєлом”).

Ну, а десь вони, звісно ж, залишаться. Такими маргіналами, на яких ніхто в порядному товаристві не звертатиме уваги.

Що і добре. Так воно і мало бути. Бо усі ці упирьки від релігії напоролися саме на ту рогатину, якою постійно тикали в обличчя священникам української церкви. Бумеранг прилетів. Алга, унухріївці. Страшний суд, єпархія.