Маю час і натхнення, тому напишу про вибори у Франції. Тим паче, перший тур був тиждень тому, усі вже потринділи, забули, з другим туром, в принципі, усе зрозуміло – Меланшон закликав голосувати проти Ле Пен, що фактично означає її чергову поразку (і, відповідно, перемогу Макрона).

Але я от про що хотів сказати. Це стало сенсацією ще на попередніх виборах, а на нинішніх можна констатувати остаточно. Рухнула французька синьо-червона політична система – «голлісти/постголлісти проти соціалістів (як би вони там не називалися)». Дивіться.

1965

Перші прямі президентські вибори повоєнної Франції. Франції, яка після конституційної реформи 1958 року і до сьогодні називається П’ятою республікою.

Шарль Де Голль – 44,65%

Франсуа Міттеран (головний французький лівий другої половини ХХ століття) – 31,72%

Три чверті голосів на двох. Християнський демократ Жан Леканюе на третьому місці з 15,57%.

Вибори у другому турі виграв Де Голль – 55 на 45.

1969

Тут голлісти виграли практично за явною перевагою.

Жорж Помпіду – 44,47%

Ален Поер («Демократичний центр») – 23,31%

У другому турі Помпіду побив Поера – 58 на 42.

Ліві тоді не пройшли у другий тур, але комуніст Жак Дюкло набрав 21,27%, а усі інші позиції зайняли також ліві кандидати – представники «Французької секції Робочого Інтернаціоналу», «Об’єднаної соцпартії», «Революційної комуністичної ліги» і просто незалежний лівий Луї Дюкатель. В сумі вони взяли майже 12%, так що, об’єднавшись, цілком могли б потрапити до другого туру.

1974

Чинний президент участі у виборах не брав, бо помер за рік до того. І почалася класика жанру. В яку повернувся, уже як представник повноцінної Соціалістичної партії, Міттеран.

Франсуа Міттеран  – 43,25%

Валері Жіскар д’Естен – 32,6%

Три чверті голосів зібрали перші два місця. Жіскар д’Естена не можна назвати голлістом на 100%, його політична група «Незалежні республіканці» з 1962 року вийшла з голлістської коаліції, але в цілому – це була одна й та ж політична течія. До речі, формальний представник голлістського Союзу демократів на підтримку республіки Жак Шабан-Дельма (той самий, на честь якого названий стадіон в Бордо), набрав 15,11%. Вважайте, 90% зібрали два головні політичні напрямки.

У другому турі сталася, ну, певною мірою, сенсація, хтозна, як тоді це розцінювалося. Бо д’Естен, програвши перший тур в 10% – виграв другий з рахунком 50,8 на 49,2.

До речі, мало хто помітив тоді, але уперше у виборах взяв представник ультраправого ксенофобського «Національного фронту». Так-так, той самий Жан-Марі Ле Пен. Поки що 7 місце і нещасні 0,75%. Поки що.

1981

З третьої спроби – сталося. Ліві виграли президентські вибори. І теж у «перехресному» бою.

Валері Жіскар д’Естен – 28,32%

Франсуа Міттеран – 25,85%

Як бачимо, уже всього лиш трохи більше половини голосів. Ну, тут варто відзначити, що:

у канонічних голлістів був потужний кандидат – мер Парижу Жак Ширак (18%);

сильно виступив комуніст Жорж Марше – 15,35%.

В сумі – 33%.

А у другому турі все повторилося, як за сім років до того. Хто програв перший – виграв другий. Міттеран здолав д’Естена з рахунком 51,8 на 48,2.

1988

Популярний особисто Міттеран, в принципі, упевнено виграв ці вибори. Але мова не про те.

Франсуа Міттеран – 34,10%

Жак Ширак – 19,94%

Третім став представник тієї напівголлістської партії Об’єднання на підтримку демократії Раймон Барре – 16,55%. В принципі, на двох якраз би і здолали соціаліста. Втім, у другому турі вийшло 54 на 46 на користь чинного глави держави. Проти, що цікаво, чинного прем’єр-міністра (суміщав з мерством, ага). Така у Франції в період 1986-88 була цікава політична ситуація.

І ще одна подія. Одна з головних подій тих виборів. Ле Пен, повернувшись після пропущених виборів-81, став четвертим – із 14,39%! Уявляєте, щоб у нас ультраправий ксенофоб набирав такі відсотки на виборах? А там – запросто. І то був, як показало життя, тільки початок.

Комуніст Андре Лажуані тоді, до речі, набрав всього 6,76%.

1995

Тут було цікаво. І все ще канонічно. Соціалістів, які втратили у популярності, представляв міністр освіти Жоспен. Голлістів – відразу два кандидати. Мер столиці Ширак і прем’єр Едуар Балладюр. Який, в принципі, обіцяв Шираку не йти на вибори, але подивився на рейтинги (у січні він навіть лідирував; вибори у квітні, як ви здогадалися) – та й пішов.

Ліонель Жоспен – 23,3%

Жак Ширак – 20,84%

Хай вас не збиває з пантелику перевага лівого кандидата. Балладюр став третім і набрав 18,58%. Тобто в сумі голлісти взяли б під 40%.

Тож другий тур Ширак виграв у Жоспена 53 на 47.

А Жан-Марі Ле Пен знову зайняв четверте місце. І навіть покращив свій результат – 15% рівно. І у абсолютних цифрах теж – з 4,3 млн до 4,6.

2002

Сенсація! Воістину, про ті вибори говорила уся Європа, думаю, увесь цивілізований світ. Дивіться, хто досі не знав.

Жак Ширак – 19,88%

Жан-Марі Ле Пен – 16,86%

Соціалісти не пройшли у другий тур. Так, Жоспен набрав 16,18% – у абсолютних цифрах це склало усього 190 тисяч голосів. Але ж!

І, між іншим, Ширак теж уперше набрав найменший відсоток для переможця першого туру. Причому сказати, що хтось один аж так відібрав у нього голоси – не можна. Франсуа Байру із д’естенівського Союзу на підтримку демократії, який став четвертим – взяв лише 6,84%.

Так, кандидатів було аж 16. Але ж це теж показник падіння популярності двох головних політичних сил в країні. Отут уже можна було починати говорити про «початок кінця».

Другий тур, звісно, виграв Ширак – за нього агітували голосувати чи не усі інші (крім Ле Пена) кандидати. Ну, і результат відповідний – 82 на 18. Хоча «нацфронтівець» набрав на 700 тисяч голосів більше, ніж у першому турі.

Це була вершина політичної кар’єри головного ультраправого ксенофоба Франції. Але не його партії.

2007

Постголлісти дещо переформатувалися, 2002-го на руїнах попередніх партій з’явився Союз за народний рух. І його кандидат очолив список учасників першого туру.

Ніколя Саркозі – 31,18%

Сеголен Руаяль – 25,87%

Упевнено так очолив, як бачите. Та й взагалі дві головні політсили країни підтяглися (Руаяль, як ви здогадалися, представляла Соцпартію), порівняно із попередніми виборами. І Байру знову показав непоганий результат – третій із показником 18,57%.

Ле Пен трохи відступив – четверте місце, але все ж пристойні 10,44%. Це були останні вибори легенди французької політики.

У другому турі Саркозі прогнозовано дотиск соціалістку – 53 на 47.

2012

А от на наступних виборах стався червоний, точніше, рожевий (цим кольором традиційно позначають соціалістів) реванш.

Причому його зіркою мав стати голова МВФ Домінік Строс-Кан. Але той виявився дуже слабким до жіночої статі, аж до домагання працівниці готелю та створення мережі проституток (думаю, ви чули ту історію). І його місце як кандидат від Соцпартії зайняв колишній перший секретар партії Франсуа Олланд – на той момент простий депутат нижньої палати парламенту, Національних зборів.

Франсуа Олланд – 28,63%

Ніколя Саркозі – 27,18%

Чинний глава держави мінімально програв перший тур. Але так само програв і тур другий – 52,6 на 48,4. Удруге президентом від Соцпартії став Франсуа. (Наступним «рожевим» кандидатам варто було б задуматися – чи настільки у них патріотичне ім’я?)

Але цікаве було і нижче. Третьою стала донька Ле Пена, представниця того ж таки ультраправого «Нацфронту» Марін Ле Пен – 17,9%. А четвертим – ультралівий (не буду перераховувати назви його партій, це не суттєво) Жан-Люк Меланшон – 11,1%.  28% – кожен четвертий француз обрав радикалізацію політики. Ветеран виборчого процесу, поміркований Байру, зайняв лише п’яте місце – 9,13%.

2017

І от – цунамі. Землетрус. Ядерний вибух. Жодна з двох ше учора ключових партій французького політикуму не пройшла до другого туру. Соціалісти провалилися настільки, що Олланд, чинний глава держави, не пішов на вибори. Уявляєте? Взяв – і не пішов. Представник переформатованих постголлістів, які тепер називалися «Республіканці», прем’єр Франсуа Фійон, пішов – але краще б не йшов.

Ті скандали, які супроводжували його протягом кампанії – не дозволили йому зайняти хоча б друге місце. Фійон став третім – 20,01%. А кандидат від Соцпартії (яка на момент виборів мала свого президента, на секундочку), Бенуа Амон, фінішував взагалі п’ятим («взагалі», хе-хе…) – якісь нещасні 6,36%.

Між ними вліз ультралівий Меланшон – 19,58%! Але його антипод, ультраправа Ле Пен, набрала іще більше. Настільки більше, що вище неї опинився тільки представник… гм, представник власної партії, такий «парасольковий» ліберал, колишній міністр економіки та фінансів Еммануель Макрон.

Еммануель Макрон – 24,01%

Марін Ле Пен – 21,30%

Як бачимо, Фійон відстав не набагато, але. Скоріш за все, не втрать він через скандал із грошима для дружини та ін. відсотки – він би перебив Макрона, а не Ле Пен, бо та зовсім на іншому фронті виступала.

(До речі, «парасольковий» – це коли як парасолькою накриваєш різних людей, з різними політпоглядами. У нас це називається популіст – бо у нас в принципі майже усі популісти, але у деяких є все-таки певні ідеологічні складові, як у Порошенка чи Бойка, а є такі, як Зеленський, де ніякої ідеології і близько немає, просто «парасолька», яка обіцяє захистити від епохи бідності.)

У другому турі Маруська, як і її батько, упевнено програла поміркованому супернику – але лише 66 на 34. Підніміться вище і подивіться, як Жан-Марі програв Шираку.

Отже. П’ять років тому уперше ні (пост)голлісти, ні соціалісти – не пробилися до другого туру. І якщо не потрапляння Фійона можна було списати на скандали, яких варто було уникнути – то провал «рожевих» (поміркований кандидат від яких на лівому фланзі набрав утричі менше за ультралівака Меланшона) ні на що не спишеш. Це чистої води крах.

2022

І от – чергові вибори. Вибори, які добили політичну систему Франції w drobne chujki.

Дві колись головні партії, наче змовившись, виставили на вибори (звісно, ні – як мінімум «Республіканці» проводили праймеріз) столичних жінок. Соціалісти – мера Парижу Анн Ідальго, «Республіканці» – голова ради регіону Іль-де-Франс Валері Пекресс. (До речі, постголлісти уперше були представлені жінкою. Це так, до слова.) І яким же був їхній результат?

Катастрофічним.

Республіканка Пекресс – п’яте місце, 4,78%. Найгірший для (пост)голлістів результат в історії. Але на фоні колись головних суперників їм можна було навіть похвалитися. Бо…

Соціалістка Ідальго – ДЕСЯТЕ місце, 1,74%. Який там Меланшон (який став третім із 21,95%) – паризьку міську голову випередив навіть комуніст Фаб’єн Руссель із 2,28%!

Меланшон, як ви вже знаєте, став третім. Четвертим – ще один ультра персонаж, з правого флангу, лідер партії з показовою назвою «Реконкіста» Ерік Земмур. Антифемінізм, антиєвропеїзм, антиглобалізм, антилібералізм. Достатньо для характеристики персонажа?

Перші два місця, як ви знаєте, залишилися тими самим – і майже з тими ж показниками. Втім, трохи покращили свої результати.

Еммануель Макрон – 27,85%

Марін Ле Пен – 23,15%

Що ж далі?

Ну, на найближчі тижні все зрозуміло. Після антилепенівської заяви Меланшона Макрон, який не цурається підлівуватої риторики, вибори виграє – хоча навряд чи так упевнено, як п’ять років тому.  А далі?

Навряд чи на наступні вибори його персональна партія народить пристойного кандидата. З тиж ще, що є – між ним і кандидаткою від «Республіканців» бачимо двох ультраправих (з яких Ле Пен навіть трохи респектабельніше виглядає) і одного ультралівого.

Французькі виборці радикалізувалися. І з цим респектабельним, поміркованим французьким  політикам треба щось робити уже зараз, починаючи з першого дня після другого туру виборів.

Інакше Макрон і їм, і усій Європі здасться Рональдом Рейганом, Гельмутом Колем і Маргарет Тетчер в одному флаконі.

Бо це у Британії, попри «Брекзіт», консерватори не дали жодного шансу ультра персонажам на кшталт Найджела Фараджа – його Brexit Party взагалі не набрала жодного місця в парламенті, набравши лише 2,01%. А у Франції, з її радикалізацією з одного боку, сильними лівими впливами з іншого і чи не найбільш проблемною серед країн старої Європи темою «понаїхавших» (на чому ж і виросли татусь і доця Ле Пени) – ситуація зна-а-ачно гірша.