Зеленський 2,5 роки по тому. Плюс чи мінус?

Тема, про яку я давно хотів поговорити. І яка, я упевнений, викличе багато негативних емоцій. Але нам не звикати 🙂

Попереджаю відразу – мова не про те, хто хороший, а хто поганий. Я уже не раз і не два наголошував – в політиці не може бути хороших чи поганих. В політиці є корисні для суспільства і країни люди і шкідливі. (Із усіма проміжними стадіями.) Корисні, а не хороші. І шкідливі, а не погані. Тому саме за таким критерієм ми і будемо оцінювати політиків. Яких? Тих самих, які зайняли перші чотири місця на президентських виборах 2019 року.

Отже. Зеленський, Порошенко, Тимошенко, Бойко. Це люди, які не тільки набрали найбільшу кількість голосів у першому турі – але і такі, що, в принципі, повністю закривають увесь український політичний спектр. Порошенко – чітко проукраїнський, Бойко – чітко промосковський, Тимошенко – суміш проукраїнського та популістичного дискурсів, Зеленський – популізм та частково як проукраїнський, так і промосковський. Усі інші – це просто “топ-четвірка на мінімалках”.

Оцінювати ми будемо в форматі “Зеленський vs”. Почнем з найпростішого варіанту.

Зеленський vs Порошенко

Я відразу написав, що це найпростіший варіант, тому що тут, як на мене, усе цілком логічно. Порошенко проукраїнськіший, проєвропейськіший – це не треба пояснювати, це очевидно. Порошенко адекватніший – скажімо, при ньому, за усіх проблем, такого персонажа, як Гетманцев, який тупо нищить економіку, уявити неможливо. Усі ті розенблати, які були – вони займалися тихенько своїми справами, не вмішуючись у глобальні речі. А персонаж на ім’я “Кононенко-і-Грановський” (в основному, звісно, Кононенко), можливо, більш позитивний, ніж негативний персонаж – попри те, як його показували деякі ЗМІ.

На зовнішньому рівні – включаючи і війну – у Зеленського я бачу єдиний плюс. Який від самого Зеленського не залежить. Він своїм бажанням “договоріться посрєдінє” (яке, скажем прямо, провалилося) і “увідєть мір в глазах Путіна” – на мою суб’єктивну думку, відтягнув нинішні події. Просто тому, що Московія, імовірно, очікувала продавити капітуляцію без єдиного пострілу – і тому дала Зеленському час. А коли виявила, що нічого у неї не виходить навіть із екс-шоуменом – тоді й почалося нагнітання. Повторюся, це не заслуга Зеленського – принаймні, навряд чи він аж прямо розраховував на такий варіянт.

Звісно, операція із захоплення вагнерівців, якби така була при Порошенку-другого-терміну – була б доведена до кінця. Чи принаймні не була б злита. І багато чого іншого Порошенко б не зробив – скажімо (те, що відразу видно лохторатам), не відпочивав би стільки часу.

Одним словом – порівняно із Порошенком, Зеленський йде в очевидний мінус.

Зеленський vs Бойко

Частина українців, прихильники т.зв. націонал-патріотів, зокрема, ВО “Свобода”, полюблять ставити між Зеленським і Порошенком знак рівності. Чому це дурниця, я пояснив вище. Але є інша частина українців – вона, навпаки, ставить знак рівності між Зеленським і Бойком. (Ну, чи умовним таким, “сферичним у вакуумі”, кандидатом від промосковських сил. Але, оскільки головним кандидатом від цих сил є Бойко, принаймні, формально, то з ним і порівнюватимемо.)

Отже, якби президентом став Бойко, а не Зеленський – ми б мали те саме, краще чи гірше?

Ну, для початку очевидні речі. Закрили б телеканали Порошенка, а не Медведчука та Мураєва. (Хоча я не виключаю, що Бойко, ставши президентом, підщемив би медведчуківське крило ОПЗЖ – просто для того, аби мати монополію і на цьому електоральному полі, і в очах Путіна.)

Крім того, Бойко – навіть якби і хотів інакше – все одно б перебував у зоні впливу Московії, а не Заходу (США). З однієї простої причини. Ні, не тому, що він ідейно такий, хоча, можливо, і такий, я цього не знаю. А тому, що фокус Кравчука-Кучми, які за один виборчий цикл дрейфували від Сходу до Заходу – у нього просто не вийде. По-перше, по дорозі стоятиме Зеленський чи його ментальний наступник, по-друге, на відміну від 1994-го та 1999-го, проукраїнська частина має свого чіткого лідера – Порошенка, і умовно напівсвою Тимошенко. Тут не проштовхатися.

Тому дрейф у напрямку Заходу (як України, так і світу) Бойка б знищив як політика. Тому він просто змушений був би залишатися промосковським політиком. Чим це загрожувало б Україні? Ну, скажімо, за умови власної більшості у Раді протягнув би – як Янукович, так-так – потрібні Кремлю угоди. Можливо, Бойко не був би аж настільки прив’язаний до Кремля, як Яник (скажімо, компромату на нього менше; хоча, зважаючи на усі газові заморочки…) – але все одно це був би значно промосковськіший політик, ніж Зеленський.

І через 2,5 роки президента Бойка про нинішню ситуацію на геополітичній шахівниці ми б могли лише мріяти. І не тільки на геополітичній – за умови власної більшості в Раді президент Бойко скасував би мовний закон та інші здобутки президентства Порошенка і прем’єрства Гройсмана. І зеленський Гетманцев би нам здавався не таким і поганим персонажем. (Так, усе пізнається у порівнянні, а ви як думали.)

Тож, підсумовуючи – Бойко був би однозначно гіршим, можливо, значно гіршим президентом, ніж Зеленський. (Мова, звісно, про “гіршість” для України, якою її розуміємо ми, а не мало-, недо- та інші -роси.)

І тепер – найскладніший варіянт.

Зеленський vs Тимошенко

Це дійсно дуже амбівалентна пара. У футболі є такий термін – “гра на три результати” (це коли матч може завершитися як перемогою однієї команди, так і нічиєю чи взагалі перемогою іншої команди). От тут, як на мене, ситуація дуже схожа.

По-перше, ми чудово пам’ятаємо два прем’єрства Тимошенко. Як вона загравала з Московією. Як вона намагалася – про що пізніше розповів Ющенко – прямо після Помаранчевої революції пропхнути Медведчука в посли на Московії, щоб отримати власну вигоду. І багато чого іншого пам’ятаємо.

З іншого боку – в ті роки Україна не була під таким впливом Заходу, як нині. І під впливом суспільства теж, так. Той же Зеленський – він же людина, прямо скажемо, далека від України і українства. Але, бачите, йому доводиться і дотримуватися євроатлантичного курсу, і пропагувати українськість. Просто виходу немає. (Хоча, припускаю, якоюсь мірою – на якісь там кільканадцять відсотків – він і просякнувся цим українством, тим, що він не якийсь там кремлівський васал на кшталт Лукашенка, а ПРЕЗИДЕНТ НАЙБІЛЬШОЇ ДЕРЖАВИ ЄВРОПИ. Кучма ж зміг, чому його земляку не повторити?)

Так от, Тимошенко, ставши президенткою в нинішніх умовах – цілком імовірно діяла б так само, як і Зеленський. Можливо, навіть позитивніше – скажімо, Портнов (який її кинув у свій час) не мав би такого впливу. Правда, вплив би мали інші, не набагато кращі за Портнова, персонажі. І свій Гетманцев, скоріш за все, б у Тимошенко був. Хоча, скажемо чесно, у неї і проукраїнських персонажів побільше буде. Втім, це зараз – а отримай вона хоча б 100-130-мандатну фракцію – хтозна, чи не розмилися б ті проукраїнські персонажі різними тарутами та іншими безідейними жлобами.

От у чому Тимошенко точно відрізняється – так це у досвіді. Вона значно хитріша. Це плюс чи мінус? Мені здається, що скорше мінус. Просто тому, що свою хитрість проти Хуйла Тимошенко навряд чи якісно використає. Максимум – отак затягуючи час, як Зеленський після “нормандської” зустріч в Парижі. Але всерйоз, ви ж розумієте, ні Тимошенко, ні хтось інший з Путіним у хитрість би не перемогли. (Байден – то Байден, ви не плутайте потужності і можливості посад.)

А от проти українців, українського бізнесу вона б розвернулася, це ми уже бачили. І таміфлю бачили, між іншим. Втім, у Зеленського теж був свій Степанов, так що тут, можна сказати, вони на рівних. Принаймні, мені здається, що боротьба проти ковіду при Тимошенко відбувалася б не набагато краще, ніж зараз.

Цікаве питання – справа вагнерівців. І взагалі персона голови ОП. Звісно, у Тимошенко ніяких богданів-єрмаків не було б. Не того польоту вона птаха, аби дозволяти поруч із собою рівновеликих. Тож, імовірно, при Тимошенко вагнерівців би таки злапали – якби довели операцію до кінця, а не закрили на далеких підступах до мети. Втім, це не значить, що Тимошенко провадила б протимосковську лінію. Пам’ятаючи, як вона раніше з Кремлем полюбляла домовлятися – скорше віриться у те, що вона б спробувала реально “договоріться посрєдінє”. Із усіма відповідними наслідками.

(Зауваження для тих дахмитних читачів, які пам’ятають, як я у оглядах рейтингових справ записував “Батьківщину” у проукраїнську опозицію. Розумієте, Тимошенко як лідерка коаліційної партії-міньйона, нехай навіть головного молодшого партнера – це одне. Тимошенко з владою в руках – це зовсім інше. Недаремно ж, за версією розумних людей, Коломойський, роблячи ставку на Тимошенко, спеціально створив “Слугу народу”, аби не дати можливість ЮВТ отримати усю владу в одні руки, а тримати її на шворці своєю партією в коаліції. Ну, перестарався трохи, буває 🙂 Але по суті все робив правильно. Тимошенко не можна давати усю повноту влади в руки. Це розуміють усі. Ну, хто уміє в “розуміти”.)

Що ж, от я писав-писав – та так і не прийшов до однозначно висновку. Тимошенко розумніша, системніша, досвідченіша – але хто скаже, що це розуміння системності і цей досвід, вони були б на користь суспільству та країні? Зеленський значно недосвідченіший, прямо скажемо – неграмотний, але в цьому є і плюс. Він прийшов у систему, яка уже була налаштована у напрямку Заходу – і змінити її, навіть з монобільшістю, він не зміг. (А зараз і поготів.) Тобто він вимушений був крутитися у тому напрямку, куди крутився Порошенко. А Тимошенко, можливо, захотіла б змінити цей напрямок. Скажімо, погратися в кучмівську “багатовекторність”.

Який знак поставити Зеленському порівняно із Тимошенко? Плюс? Мінус? Рівності? Не знаю. Зважаючи на те, що Зеленським простіше маніпулювати, а це, у свою чергу, простіше робити Заходу, бо більша частина суспільства уже дивитися туди – то таки невеличкий, але плюс. Але не факт, що на наступних виборах, якщо у другому турі виявиться така пара – я піду голосувати за когось із них. (Втім, за 2,5 роки ще багато чого може статися. Як в плюс для Зеленського, так і в мінус.)

Говорячи дуже спрощено – Зеленський не здав Україну (чого від нього багато хто очікував), бо йому цього не дали зробити, а от Тимошенко може знати, як обійти тих, хто стоятиме у неї на дорозі. А, може, використати своє знання на користь нам. Ви можете спрогнозувати, в якому напрямку ЮВТ використала б свої скілли на посаді президента і власника коаліції? Я – ні. Але більше віриться у гірше.

Одним словом, це вибір, наближений до вибору у другому турі 2010 року. Тільки тоді обидва варіанти були однозначно поганими, а тепер би обидва варіанти були поганенькими. (Через вплив Заходу, якого не було 2010-го і який є зараз. Ось чому сама Тимошенко із поганого вибору стала б поганеньким – не через власні зміни, а через посилення західного контролю над нею.) Тож дай нам Боже не мати такого вибору.

Та й вибору із другої пари теж. Все ж краще мати вибір а-ля перша пара. А взагалі-то, я казав це ще в кінці 2018-го – я б дуже хотів побачити 2019 року у другому турі президентських виборів пару Порошенко-Гройсман. І це був би вибір між двома відносно (а, може, і безвідносно) непоганими варіантами. (Для тих, хто зараз закипить праведним гнівом – ви не слова Гройсмана згадуйте під час виборів-2019 і після, а його роботу. Починаючи з Вінниці і завершуючи Кабміном.)

Але, на жаль, український народ не уміє створювати такі пари, коли є з кого вибирати. Єдиний випадок, який ми за усю історію незалежності мали – це парламентські вибори 2014 року. Там дійсно майже не було – принаймні, на момент виборів – відверто антиукраїнських і негативних політсил і персонажів. Так-так, ви згадайте Авакова на момент парламентських виборів-2014 – яка у нього була тоді репутація? Отож-то. Я вже не кажу про “Самопоміч” і навіть “Свободу”. А БПП і НФ взагалі виглядали ну дуже непогано, як на українські реалії, особливо після похмурих часів януковицької регіональщини. Комуняки тоді уже загибалися, Опоблок набирав смішні, хоч і прохідні відсотки. Ні, що не кажіть, то були найкращі вибори в історії України. Вибори з точки зору вибору. А більше і немає чого згадати.

Але я все ж сподіваюся дожити до того дня, коли у нас в другому турі не стоятиме питання “За оцього (оцю), бо отой (ота) – ну це ж просто капець якийсь”. Аби ще від мене залежало щось більше, ніж один голос на дільниці і кількадесятків чи кількасот читачів на ФБ…

2 thoughts on “Зеленський 2,5 роки по тому. Плюс чи мінус?

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s