Тема, про яку я давно хотів поговорити. І яка, я упевнений, викличе багато негативних емоцій. Але нам не звикати 🙂

Попереджаю відразу – мова не про те, хто хороший, а хто поганий. Я уже не раз і не два наголошував – в політиці не може бути хороших чи поганих. В політиці є корисні для суспільства і країни люди і шкідливі. (Із усіма проміжними стадіями.) Корисні, а не хороші. І шкідливі, а не погані. Тому саме за таким критерієм ми і будемо оцінювати політиків. Яких? Тих самих, які зайняли перші чотири місця на президентських виборах 2019 року.

Отже. Зеленський, Порошенко, Тимошенко, Бойко. Це люди, які не тільки набрали найбільшу кількість голосів у першому турі – але і такі, що, в принципі, повністю закривають увесь український політичний спектр. Порошенко – чітко проукраїнський, Бойко – чітко промосковський, Тимошенко – суміш проукраїнського та популістичного дискурсів, Зеленський – популізм та частково як проукраїнський, так і промосковський. Усі інші – це просто “топ-четвірка на мінімалках”.

Оцінювати ми будемо в форматі “Зеленський vs”. Почнем з найпростішого варіанту.

Зеленський vs Порошенко

Я відразу написав, що це найпростіший варіант, тому що тут, як на мене, усе цілком логічно. Порошенко проукраїнськіший, проєвропейськіший – це не треба пояснювати, це очевидно. Порошенко адекватніший – скажімо, при ньому, за усіх проблем, такого персонажа, як Гетманцев, який тупо нищить економіку, уявити неможливо. Усі ті розенблати, які були – вони займалися тихенько своїми справами, не вмішуючись у глобальні речі. А персонаж на ім’я “Кононенко-і-Грановський” (в основному, звісно, Кононенко), можливо, більш позитивний, ніж негативний персонаж – попри те, як його показували деякі ЗМІ.

На зовнішньому рівні – включаючи і війну – у Зеленського я бачу єдиний плюс. Який від самого Зеленського не залежить. Він своїм бажанням “договоріться посрєдінє” (яке, скажем прямо, провалилося) і “увідєть мір в глазах Путіна” – на мою суб’єктивну думку, відтягнув нинішні події. Просто тому, що Московія, імовірно, очікувала продавити капітуляцію без єдиного пострілу – і тому дала Зеленському час. А коли виявила, що нічого у неї не виходить навіть із екс-шоуменом – тоді й почалося нагнітання. Повторюся, це не заслуга Зеленського – принаймні, навряд чи він аж прямо розраховував на такий варіянт.

Звісно, операція із захоплення вагнерівців, якби така була при Порошенку-другого-терміну – була б доведена до кінця. Чи принаймні не була б злита. І багато чого іншого Порошенко б не зробив – скажімо (те, що відразу видно лохторатам), не відпочивав би стільки часу.

Одним словом – порівняно із Порошенком, Зеленський йде в очевидний мінус.

Зеленський vs Бойко

Частина українців, прихильники т.зв. націонал-патріотів, зокрема, ВО “Свобода”, полюблять ставити між Зеленським і Порошенком знак рівності. Чому це дурниця, я пояснив вище. Але є інша частина українців – вона, навпаки, ставить знак рівності між Зеленським і Бойком. (Ну, чи умовним таким, “сферичним у вакуумі”, кандидатом від промосковських сил. Але, оскільки головним кандидатом від цих сил є Бойко, принаймні, формально, то з ним і порівнюватимемо.)

Отже, якби президентом став Бойко, а не Зеленський – ми б мали те саме, краще чи гірше?

Ну, для початку очевидні речі. Закрили б телеканали Порошенка, а не Медведчука та Мураєва. (Хоча я не виключаю, що Бойко, ставши президентом, підщемив би медведчуківське крило ОПЗЖ – просто для того, аби мати монополію і на цьому електоральному полі, і в очах Путіна.)

Крім того, Бойко – навіть якби і хотів інакше – все одно б перебував у зоні впливу Московії, а не Заходу (США). З однієї простої причини. Ні, не тому, що він ідейно такий, хоча, можливо, і такий, я цього не знаю. А тому, що фокус Кравчука-Кучми, які за один виборчий цикл дрейфували від Сходу до Заходу – у нього просто не вийде. По-перше, по дорозі стоятиме Зеленський чи його ментальний наступник, по-друге, на відміну від 1994-го та 1999-го, проукраїнська частина має свого чіткого лідера – Порошенка, і умовно напівсвою Тимошенко. Тут не проштовхатися.

Тому дрейф у напрямку Заходу (як України, так і світу) Бойка б знищив як політика. Тому він просто змушений був би залишатися промосковським політиком. Чим це загрожувало б Україні? Ну, скажімо, за умови власної більшості у Раді протягнув би – як Янукович, так-так – потрібні Кремлю угоди. Можливо, Бойко не був би аж настільки прив’язаний до Кремля, як Яник (скажімо, компромату на нього менше; хоча, зважаючи на усі газові заморочки…) – але все одно це був би значно промосковськіший політик, ніж Зеленський.

І через 2,5 роки президента Бойка про нинішню ситуацію на геополітичній шахівниці ми б могли лише мріяти. І не тільки на геополітичній – за умови власної більшості в Раді президент Бойко скасував би мовний закон та інші здобутки президентства Порошенка і прем’єрства Гройсмана. І зеленський Гетманцев би нам здавався не таким і поганим персонажем. (Так, усе пізнається у порівнянні, а ви як думали.)

Тож, підсумовуючи – Бойко був би однозначно гіршим, можливо, значно гіршим президентом, ніж Зеленський. (Мова, звісно, про “гіршість” для України, якою її розуміємо ми, а не мало-, недо- та інші -роси.)

І тепер – найскладніший варіянт.

Зеленський vs Тимошенко

Це дійсно дуже амбівалентна пара. У футболі є такий термін – “гра на три результати” (це коли матч може завершитися як перемогою однієї команди, так і нічиєю чи взагалі перемогою іншої команди). От тут, як на мене, ситуація дуже схожа.

По-перше, ми чудово пам’ятаємо два прем’єрства Тимошенко. Як вона загравала з Московією. Як вона намагалася – про що пізніше розповів Ющенко – прямо після Помаранчевої революції пропхнути Медведчука в посли на Московії, щоб отримати власну вигоду. І багато чого іншого пам’ятаємо.

З іншого боку – в ті роки Україна не була під таким впливом Заходу, як нині. І під впливом суспільства теж, так. Той же Зеленський – він же людина, прямо скажемо, далека від України і українства. Але, бачите, йому доводиться і дотримуватися євроатлантичного курсу, і пропагувати українськість. Просто виходу немає. (Хоча, припускаю, якоюсь мірою – на якісь там кільканадцять відсотків – він і просякнувся цим українством, тим, що він не якийсь там кремлівський васал на кшталт Лукашенка, а ПРЕЗИДЕНТ НАЙБІЛЬШОЇ ДЕРЖАВИ ЄВРОПИ. Кучма ж зміг, чому його земляку не повторити?)

Так от, Тимошенко, ставши президенткою в нинішніх умовах – цілком імовірно діяла б так само, як і Зеленський. Можливо, навіть позитивніше – скажімо, Портнов (який її кинув у свій час) не мав би такого впливу. Правда, вплив би мали інші, не набагато кращі за Портнова, персонажі. І свій Гетманцев, скоріш за все, б у Тимошенко був. Хоча, скажемо чесно, у неї і проукраїнських персонажів побільше буде. Втім, це зараз – а отримай вона хоча б 100-130-мандатну фракцію – хтозна, чи не розмилися б ті проукраїнські персонажі різними тарутами та іншими безідейними жлобами.

От у чому Тимошенко точно відрізняється – так це у досвіді. Вона значно хитріша. Це плюс чи мінус? Мені здається, що скорше мінус. Просто тому, що свою хитрість проти Хуйла Тимошенко навряд чи якісно використає. Максимум – отак затягуючи час, як Зеленський після “нормандської” зустріч в Парижі. Але всерйоз, ви ж розумієте, ні Тимошенко, ні хтось інший з Путіним у хитрість би не перемогли. (Байден – то Байден, ви не плутайте потужності і можливості посад.)

А от проти українців, українського бізнесу вона б розвернулася, це ми уже бачили. І таміфлю бачили, між іншим. Втім, у Зеленського теж був свій Степанов, так що тут, можна сказати, вони на рівних. Принаймні, мені здається, що боротьба проти ковіду при Тимошенко відбувалася б не набагато краще, ніж зараз.

Цікаве питання – справа вагнерівців. І взагалі персона голови ОП. Звісно, у Тимошенко ніяких богданів-єрмаків не було б. Не того польоту вона птаха, аби дозволяти поруч із собою рівновеликих. Тож, імовірно, при Тимошенко вагнерівців би таки злапали – якби довели операцію до кінця, а не закрили на далеких підступах до мети. Втім, це не значить, що Тимошенко провадила б протимосковську лінію. Пам’ятаючи, як вона раніше з Кремлем полюбляла домовлятися – скорше віриться у те, що вона б спробувала реально “договоріться посрєдінє”. Із усіма відповідними наслідками.

(Зауваження для тих дахмитних читачів, які пам’ятають, як я у оглядах рейтингових справ записував “Батьківщину” у проукраїнську опозицію. Розумієте, Тимошенко як лідерка коаліційної партії-міньйона, нехай навіть головного молодшого партнера – це одне. Тимошенко з владою в руках – це зовсім інше. Недаремно ж, за версією розумних людей, Коломойський, роблячи ставку на Тимошенко, спеціально створив “Слугу народу”, аби не дати можливість ЮВТ отримати усю владу в одні руки, а тримати її на шворці своєю партією в коаліції. Ну, перестарався трохи, буває 🙂 Але по суті все робив правильно. Тимошенко не можна давати усю повноту влади в руки. Це розуміють усі. Ну, хто уміє в “розуміти”.)

Що ж, от я писав-писав – та так і не прийшов до однозначно висновку. Тимошенко розумніша, системніша, досвідченіша – але хто скаже, що це розуміння системності і цей досвід, вони були б на користь суспільству та країні? Зеленський значно недосвідченіший, прямо скажемо – неграмотний, але в цьому є і плюс. Він прийшов у систему, яка уже була налаштована у напрямку Заходу – і змінити її, навіть з монобільшістю, він не зміг. (А зараз і поготів.) Тобто він вимушений був крутитися у тому напрямку, куди крутився Порошенко. А Тимошенко, можливо, захотіла б змінити цей напрямок. Скажімо, погратися в кучмівську “багатовекторність”.

Який знак поставити Зеленському порівняно із Тимошенко? Плюс? Мінус? Рівності? Не знаю. Зважаючи на те, що Зеленським простіше маніпулювати, а це, у свою чергу, простіше робити Заходу, бо більша частина суспільства уже дивитися туди – то таки невеличкий, але плюс. Але не факт, що на наступних виборах, якщо у другому турі виявиться така пара – я піду голосувати за когось із них. (Втім, за 2,5 роки ще багато чого може статися. Як в плюс для Зеленського, так і в мінус.)

Говорячи дуже спрощено – Зеленський не здав Україну (чого від нього багато хто очікував), бо йому цього не дали зробити, а от Тимошенко може знати, як обійти тих, хто стоятиме у неї на дорозі. А, може, використати своє знання на користь нам. Ви можете спрогнозувати, в якому напрямку ЮВТ використала б свої скілли на посаді президента і власника коаліції? Я – ні. Але більше віриться у гірше.

Одним словом, це вибір, наближений до вибору у другому турі 2010 року. Тільки тоді обидва варіанти були однозначно поганими, а тепер би обидва варіанти були поганенькими. (Через вплив Заходу, якого не було 2010-го і який є зараз. Ось чому сама Тимошенко із поганого вибору стала б поганеньким – не через власні зміни, а через посилення західного контролю над нею.) Тож дай нам Боже не мати такого вибору.

Та й вибору із другої пари теж. Все ж краще мати вибір а-ля перша пара. А взагалі-то, я казав це ще в кінці 2018-го – я б дуже хотів побачити 2019 року у другому турі президентських виборів пару Порошенко-Гройсман. І це був би вибір між двома відносно (а, може, і безвідносно) непоганими варіантами. (Для тих, хто зараз закипить праведним гнівом – ви не слова Гройсмана згадуйте під час виборів-2019 і після, а його роботу. Починаючи з Вінниці і завершуючи Кабміном.)

Але, на жаль, український народ не уміє створювати такі пари, коли є з кого вибирати. Єдиний випадок, який ми за усю історію незалежності мали – це парламентські вибори 2014 року. Там дійсно майже не було – принаймні, на момент виборів – відверто антиукраїнських і негативних політсил і персонажів. Так-так, ви згадайте Авакова на момент парламентських виборів-2014 – яка у нього була тоді репутація? Отож-то. Я вже не кажу про “Самопоміч” і навіть “Свободу”. А БПП і НФ взагалі виглядали ну дуже непогано, як на українські реалії, особливо після похмурих часів януковицької регіональщини. Комуняки тоді уже загибалися, Опоблок набирав смішні, хоч і прохідні відсотки. Ні, що не кажіть, то були найкращі вибори в історії України. Вибори з точки зору вибору. А більше і немає чого згадати.

Але я все ж сподіваюся дожити до того дня, коли у нас в другому турі не стоятиме питання “За оцього (оцю), бо отой (ота) – ну це ж просто капець якийсь”. Аби ще від мене залежало щось більше, ніж один голос на дільниці і кількадесятків чи кількасот читачів на ФБ…