Історія для тих, хто розказує про “чєлюсті” та інші мовні байки.

Є така телевізійна гра – “Що? Де? Коли?” І у ній був такий дуже сильний гравець – Ілля Новиков. Той самий, який був одним із адвокатів Надії Савченко, а зараз є одним із адвокатів Петра Порошенка.

Звісно, уже такий скупий набір фактів викликає цікавість до цієї персони. Особливо коли ви знаєте, що Новиков вивчив українську – і навіть цілком стерпно розмовляє нею. Ось послухайте його у Гончаренка в етері.

І мені стало цікаво послухати Новикова взагалі. Зрозуміти його логіку – щодо роботи адвокатом, щодо ситуації навколо нинішніх взаємин України і Московії (Крим, звісна річ, і т. ін.). Я поліз шукати різні інтерв’ю з ним.

Знайшов багато цікавого. Ось тут, наприклад, Ілля дуже цікаво розказує про своє ставлення до питання Криму.

Або отут.

А у цьому шматку (повне відео я не знайшов) Новиков розповідає, чому і як він пішов із ЩДК.

І от що цікаво. Я передивився немало відео. І майже ніде – одне, виключення, буде нижче – московитські журналісти не питають у Іллі, чому, навіщо (ну, ок, навіщо, припустимо, можна опустити – взявши за аксіому його роботу в Україні) і як він, уроджений москвич, вивчив українську. Цікаво, чому ця тема взагалі не цікавить московитські ЗМІ? Чи вони не знають про неї?

Ось тут є таке питання, але там під час інтерв’ю Ілля прямо говорить, що вони сидять не на Московії (і вони із журналістом, і взагалі ЗМІ), тож це не можна вважати уповні московитським ЗМІ.

А розказує пан адвокат про українську мову таке.

По-перше, його мати українка. Донька репресованих (репресованої, бабусі Іллі). Це не дуже поширена інформація, хоча сам Новиков розказував не раз, коли його питали, що має українське коріння, не уточнюючи, яке саме. От уточнив.

Втім, розповів Новиков, мама не говорила українською. Взагалі таких українців, які з тих чи інших причин опинилися на Московії – повно, і така мовна історія дуже розповсюджена. Думаю, у частини людей в моїй стрічці є родичі на Московії, причому такі, які – самі, або їхні батьки – виїхали з України, і уже давно не говорять українською.

Але. Як розповів сам Ілля – попри те, що мати не говорила українською, його зацікавила ця мова. І він десь із початку 2000-х почав читати українською. Читати, не говорячи нею взагалі. Приблизно як євреї на івриті до великого подвигу Еліезера Бен-Єгуди. А з 2015-го почав говорити. Говорити, звісно ж, дуже косо-криво – він сам про це говорив. А потім виговорився – і послухайте його вище, якщо пропустили там відео із Гончаренком, як він зараз говорить.

Тобто абсолютно стороння людина – а він сам, попри те, що працює тут, у нас, має посвідку на постійне проживання, має тут, в Києві, квартиру, чітко називає себе московитом, який просто є жителем України (він зараз в основному живе тут) – взяла і вивчила. По-перше, проявивши інтерес. А це не так мало. Бо, для початку, сам факт такого інтересу – уже говорить про непересічне мислення людини. По-друге, на Московії ще треба було знайти українських книжок. Тобто, очевидно, знайти можна було – чи навіть купити в Україні чи замовити з України, – але, знов-таки, це людина мала захотіти зробити. А в Україні, в умовах значно зручніших – що не кажи, а у нас навіть в глухі 2000-і чи часи президента Януковича, можна легко було знайти можливість почитати українською. Але чомусь на більшість це не діє. А от на людину в Москві – подіяло.

Причому цікаво ще й те, що він не був класичним неофітом, який хотів би бути святішим Папи Римського. Сам Новиков розповідав у інтерв’ю, що коли 2014 року із його (власне, Алєся Мухіна) команди пішов одеський гравець Анатолій Бугаєв – пішов зі зрозумілої причини, вважаючи для себе неможливим брати участь у передачі, яка виходить на пропагандистському “Пєрвом каналє” після анексії Криму, – то сам Ілля вмовляв його залишитися. А потім визнав, що правий був не він, а Анатолій у своєму рішенні. Тобто людина так поступово еволюціонує, визнаючи свої помилки. Це доволі рідкісне явище, прямо скажем.

А про Новикова хочеться сказати лише одне. Приємно, що є люди, які цікавляться своїм українським корінням, мовою своїх предків – аж настільки цікавляться, що беруть і вивчають її. Ну, а його позиція по Криму, мені здається – це похідна не тільки від його юридичної освіти, а і від цього коріння. Хоча він сам оцінює цю ситуацію з точки зору московита, заявляючи, що “Я хотів би, аби моя країна мала нормальні відносини із усіма сусідами, а не такі відносини, як зараз”. І це, думаю, добре. Бо з цього боку лінії фронту людей, які вважають Крим анексією і знають та говорять українською – повно, тут він, навіть якби отримав українське громадянство, нічого б особливого не додав. А от коли з того боку лінії фронту з’являються такі люди – це корисно для нас.