Сьогодні виповнилося 99 років унікальній людині.

Людині, яка воювала в лавах УПА. Яку “освободітєлі” спіймали в грудні 1948 року, а остаточно випустили із своїх кривавих лап аж 1985-го.

Мирослав Симчич. Який народився 5 січня 1923 року. І який третину (!) свого життя – 32,5 роки – провів у радянських таборах.

Він і досі живий. А музею його на запорізькому Кічкасі і досі немає. Чому на Кічкасі? Він там жив після першої відсидки, потім там жила його дружина. Відома навіть точна адреса проживання сім’ї Симчичів – вул. Союзна (нині Добровольчих батальйонів), б. 50, кв. 56.

(Мені, як кічкаському пацану – я народився у цьому районі, батьки мої до мого народження там жили – приємно, що назва “Павло-Кічкас” асоціюється не тільки із вуркаганами чи поганою екологією, а і з таким видатним ім’ям.)
Я вірю, що колись і вулиця, де він жив, буде названа його іменем. І в квартирі цій буде музей. А поки… Поки пан Мирослав хай живе і радує своїх рідних присутністю на нашій землі. Принаймні, до сторічного ювілею точно.
А ось вам вирізки із газети української діяспори в США, “Свободи”, де йшлося про долю ветерана Других визвольних змагань.
1979 рік




1980 рік

1982 рік


1983 рік

А ось детальна розповідь від першої особи. Запис зроблено на початку минулого десятиліття.