Оскільки історія себе вичерпала (завершившись традиційно для української соцмережевої спільноти нічим, тільки взаємним обзиванням і посиланням), то залишається задати два прості, певною мірою навіть технічні питання.

Я не буду нічого скрінити і показувати, по-перше, тому, що частина постів від самих учасників скандалу уже зникла або прихована – а чужі скріни, не зроблені мною, я дуже рідко вішаю. От і зараз не буду. Тому просто на словах. І сама учасниця заходу, Наталка Борисовська, і інші військові пояснили, що причиною (як мінімум її появи на цьому заході) було розпорядження чи наказ керівництва.

Звідси виникає питання номер один.

На підставі чого цих військовослужбовців ЗСУ загнали на запис новорічного привітання президента?

В армії усе регламентується чіткими правилами – принаймні, на цьому наполягали “адвокати” “обвинувачених”. Ок, з цим спорити не будемо. Ну тоді в якомусь із основополагаючих документів – а вони називаються Статути ЗСУ, і їх рівно чотири – має бути прописана така опція. Бо якщо ні – то аргумент, що “начальство наказало” розсипається в прах. Бо наказати можна усе, що завгодно. Але виконувати треба тільки те, що вимагають Статути. Я правильно розумію ситуацію?

Принаймні, в Статуті внутрішньої служби сказано: “Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу“.

Можна довго сперечатися про те, злочинний це наказ чи ні (в коментарях так і відбулося, Донік навіть заявив, що наказ про відведення військ на фронті не злочинний, а, навпаки, корисний) – але, як на мене, і нічого хорошого в таких наказах немає, до військової служби вони відношення не мають. Як і накази будувати дачі генералам чи там в сауні з полковниками блядки влаштовувати. Хіба ні?

“Кожний військовослужбовець зобов’язаний виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов’язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями“. Ну от – Статутами.

Їх рівно чотири, повторюся. Ось вони усі, на сайті Ради.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України
Стройовий статут Збройних Сил України
Дисциплінарний статут Збройних Сил України

Роман Донік у коментарях до свого посту зі спробою пояснення написав про статутну вимогу “прийняти участь у офіційних заходах”. Я, вибачте, по пошуку такого формулювання – чи схожого на нього – не знайшов. Спробуйте ви, можливо, я чогось не додивився.

Але. Як на мене – то цілком логічним було б просто ткнути пальцем у конкретне місце конкретного Статуту і сказати, “ось, бачите, ось за цим текстом вона зобов’язана була прибути”. Крапка. А не розводити емоційні соплі із обзиваннями опонентів. На емоції тільки політики і урки б’ють – бо так дурити легше. А якщо хочеш розставити крапки над “і” – покажи документ, і на тому все закінчиться.

Доніка, до речі, попросили показати місце в Статуті. Він мовчить. Можливо, не бачив того коментаря. Можливо, бачив. Я не знаю. Але відповіді на конкретний коментар із конкретним питанням “А де конкретно визначені “офіційні” заходи” – немає.

Ок, для українців, особливо соцмережевих – відсутність конкретики і удар на емоції це уже правило хорошого тону. Тому залишимо у спокої питання номер один і перейдемо до питання номер два, дещо гіпотетичного.

Якщо цей наказ був як мінімум незаконний – де реакція військовослужбовців та соцмережевих прихильників/захисників цих військових, яких у кращих совкотрадиціях загнали на тусу до Зеленського, аби йому було чим козирнути?

Чому немає ніякої реакції – від ветеранів АТО/ООС, скажімо, які знають ту ж Борисовську? Якщо це дійсно незаконно – чому немає хвилі обурення цими відверто лизоблюдськими діями керівництва?

Я пам’ятаю, як 2018 року у центрі Києва правоохоронці розігнали наметове містечко т.зв. “міхомайдана”. Жорстко розігнали (як воно завжди і буває). Тут же з’явилася реакція. Ветерани АТО відмовилися від нагород, вручених їм президентом Порошенком – у Вінниці (лінк), у Коломиї (лінк). “Як повідомив кіборг Василь Кузьмин, аналогічні протести відбулися у різних регіонах України. У такий спосіб атовці виступили на захист своїх побратимів, волонтерів та мирних жителів, які постраждали від рук правоохоронців у Києві“.

Зауважте – розігнали міхомайдан підопічні міністра внутрішніх справ. Які не підпорядковуються президенту. Міністр внутрішніх справ за чинною Конституцією навіть не є кандидатурою президента (кандидатурами президента є міністри оборони та закордонних справ), його кандидатуру вносить прем’єр-міністр. Коаліційний у нашому випадку прем’єр-міністр, який залежить від парламентської коаліції. До того ж прізвище того міністра було Аваков, який на той момент – березень 2018-го – уже цілком очевидно побив горшки із партнерами по коаліції, Блоком Петра Порошенка, і фактично шантажував коаліцію своєю можливою відставкою – мовляв, знімете, “Народний фронт” (представником якого був Аваков) вийде із коаліції, а потім перевибори і привіт. (“А я залишуся” – як воно, власне кажучи, в реальності й сталося після дострокових виборів 2019 року.) Це секрет Полішинеля.

І при всьому цьому ветерани АТО тут же зорганізувалися – і відмовилися від нагород ПРЕЗИДЕНТА, якому правоохоронці, які розганяли “міхомайдан”, не підпорядковуються. Відмовилися, влаштували скандал, той же Коцюбайло називав тодішню владу “тварями ненажерними” і обіцяв позбавити її влади, вибачте за тавтологію.

Тобто реакція на дії влади (нехай і крива, нехай і не зовсім за адресою) була.

А чому її немає зараз?

Чи усе відбулося в рамках чинного законодавства, і Статтю 19 Конституції України ніхто розпорядженнями/наказами не порушив?

Ну тоді покажіть у чинному законодавстві – Статутах – те місце, яке підтверджує законність і правомірність дій керівництва.

І усі питання відпадуть. Від самих присутніх на новорічній тусі, звісно – бо тут же вони постануть перед керівництвом. Але це буде уже зовсім інша історія.