Є в Фейсбуці така штука, як “синдром Шаварша Карапетяна”.
Ну, як є. Назву тільки що придумав я. (Хоча, може, іще хтось паралельно зі мною.) Але синдром такий є. Це коли людина уперше бачить пост про якусь давно уже відому і обговорену подію – як от легендарний подвиг Карапетяна, який є чи не головною такою ФБ-новиною, яка регулярно вилазить на різних пабліках, і багато хто знову і знову перепощує із криками “вау”.
Одним із таких зразків є пости про те, як СРСР тирив різні ідеї, напрацювання і т. ін. на Заході. Скажімо, автомобілі. Дитячі іграшки. Чи музику для своїх телепередач. Або ось цей прикол.
Ви (такі старі і давні, як я) звісно ж упізнали кадр із фільму “Гостя із майбутнього” (1984 рік). Для тих, хто не упізнав чи не бачив – ліворуч, із авоською, головний герой фільму Коля Герасимов, по центру машина часу, а праворуч робот Вертер із майбутнього.
А ось ще один скріншот.
Це роботи із фільму “Звір у космосі”, La bestia nello spazio (1980).
Усі, звісно ж, акцентують увагу на самому факті тиріння ідеї з роботом. Так, ніби це щось ну зовсім унікальне. Ось, наприклад, інструменталка “Жайвір” композитора Аріеля Раміреса у виконанні оркестра Поля Моріа:
Всі, хто жив у СРСР – чудово знають, що ця мелодія використовувалася у заставці передачі “В мире животных”.
Але тут ось яка штука.
Цей фільм, La bestia nello spazio – він, м’яко кажучи, не дуже для дітей. Ось вам трохи картинок звідти:
Тобто в радянських кінотеатрах його навряд чи показували – схоже, там забагато вирізати треба було б 🙂 “Еммануель” не показували ж? Отож-то.
Так от що мене найбільше зацікавило. Між фільмами усього 4 роки різниці – а по факту ще й менше, бо це 1984-го “Гостя з майбутнього” був знятий, а початок зйомок – це 1983-й. Тобто за три неповні роки хтось із радянських кінодіячів десь якось дізнався про фільм, роздобув відеокасету, привіз у совок, показав комусь із знімальної групи – режисеру-постановнику Павлу Арсенову чи художниці-постановниці Ольгі Кравчені (чомусь мені здається, що скорше Арсенову), і ті у процесі перегляду цього зразка італійського еротичного кіно побачили костюм для свого майбутнього персонажа.
От мав же хтось такі можливості у совятнику! І навіть не просто можливості – “Еммануель” теж привозили і багато хто, – а ще й зацікавленість жанром, яка виходила за межі якихось загальновідомих шедеврів.
А уявіть собі іще такий момент. Люди дивляться усе це західне кіно (зокрема, і для того, щоб стирити ідеї, аякже – це ж можна було робити безборонно, в СРСР капіталістичне авторське право на Спасской башнє Крємлі вертіли, а то звідки б усі ці “шампанські” тут з’явилися), а потім вимикають відеомагнітофони – і йдуть знімати оте совкове убожество.
(Подивіться номінантів “Оскара” на найкращий фільм року 1981-го, коли найкращим фільмом іноземною мовою стала “Москва сльозам не вірить”. Це “Звичайні люди” Роберта Редфорда, “Донька шахтаря” із Сіссі Спейсек і Томмі Лі Джонсом в головних ролях, шедевр Девіда Лінча “Людина-слон”, “Шалений бик” Мартіна Скорсезе із Робертом Де Ніро.
А попередній рік, 1980-й? Там радянського фільма взагалі у номінантах не було. А серед номінантів на найкращий фільм року – “Крамер проти Крамера”, “Увесь цей джаз” та “Апокаліпсис now”.)
От як у них дах не зривало від того, який світ величезний, які різні, які сміливі, мейнстрімові і революційні, відверті і сильні речі там знімають. А ти знімаєш “Любов і голуби”, це в найкращому випадку.
Нічого не маю проти Меншова – радянського і раннєпострадянського режисера. Але 1984 року, року, коли були зняті “Любов і голуби” – у США зняли:
- Амадей
- Брейк-данс
- Дюна
- Жінка в червоному
- Індіана Джонс і храм долі
- Космічна одісея 2010
- Кошмар на вулиці В’язів
- Мисливці за привидами
- Одного разу в Америці
- Поліцейська академія
- Поліцейський із Беверлі-Гіллз
- Роман з каменем
- Термінатор
І це далеко не повний список. До речі, навіть такий невідомий вам фільм, як This Is Spinal Tap (поцікавтеся, воно того варте), в СРСР фіг могли зняти. Хіба про прибацаних сільських жителів і дозволялося.
Ото тільки і світу було, що на відеокасетах привозили з-за залізної завіси. Причому далеко не завжди тільки суперпопулярні шедеври, а і отакі зразки “буржуазного кінематографа”, як La bestia nello spazio.