Кілька висновків із вчорашнього, гм, обговорення мого тексту про присутність деяких осіб на новорічній тусі у Зеленського.
По-перше, на просте пряме питання (так, неприємне, так, емоційно забарвлене, але просте і пряме) відповіла рівно одна людина.
І небо не впало на землю. І води Чорного моря не затопили Україну аж по Світязь. Нічого не сталося. Ба більше – після цієї відповіді розпочалася цілком притомна, на відміну від інших коментарів, дискусія. Значить, можна. Значить, є люди, які здатні відповісти на неприємне питання.
Але їх виявилася меншість. Більшість робила що завгодно, але не відповідала. Більшість маніпулювала, переключала увагу з суті посту, з питання – на персону автора, заявляла про “крису тилову” (так, начебто уся ця війна – не за “крис тилових”, не за народ, націю в цілому, не за її існування, а за щось інше, за саму війну). Класика жанру “дискусія в соцмережах”, визнаю. Але, як і будь-яка класика, усе це нецікаво (пройдено і повторено тисячу разів), тому і приділяти увагу тим коментарям і тим людям, вважаю, непотрібно.
(І навіть про те, що їм, можливо, наказали прибути на ту тусу – теж не збираюся обговорювати. Просто тому, що ще три роки тому таких проблем не було – бо, якби вони були, то усі нині зниклі “герої натовпу”, а-ля Парасюк, Семенченко, Соболєв та інші Саакашвілі, роздзвонили б це зі швидкістю світла. Але – не дзвонили. Значить, не було. А тепер – є. Далі – думайте самі, що це означає.)
Але був у коментарях один момент, який змусив мене замислитися і навіть зануритися у класику. Цей момент був двічі, написаний різними людьми, але суть його була однакова. Зараз я його опишу.
Двоє різних людей прийшло в коментарі і написало, що я все неправильно зрозумів, бо Коцюбайло став першим живим нагородженим добровольцем, а Порошенко нагороджував лише загиблих.
Повторю. Мені написали, що Зеленський все правильно сказав, бо Коцюбайло став першим живим нагородженим Зіркою Героя України добровольцем. Запам’ятали?
А тепер я ще раз зацитую промову шостого президента України. Ось ця цитата:
“Ми не забули своїх добровольців. Тисячі отримали статус учасника бойових дій. А один став Героєм України. Вперше, до речі, серед добровольців. Хоча вони і всі, хто захищає Україну, для нас давно вже герої.
І тут важливе не звання, а визнання. Ця нагорода – не про державну політику, а про державну порядність. Ми не пишаємося тим, що нарешті це зробили. Ми соромимося того, що це не було зроблено досі”.
Ще раз:
“А один став Героєм України. Вперше, до речі, серед добровольців”
Тут немає ЖОДНОГО слова про першого живого нагородженого. Зеленський на цьому навіть не зробив акценту.
Але люди приходять і розказують, що він саме це мав на увазі!
В цей момент, коли я усвідомив суть усієї ситуації, я згадав один безсмертний, великий твір. Автор його – між іншим, колишній доброволець (!), який воював із “баригами”-франкістами. Звати його Джордж Орвелл. А твір цей називається Animal Farm. Колгосп тварин (в одному із варіантів перекладу).
Там, у цій повісті-антиутопії, був такий епізод, коли тварини, які скинули владу “бариги”-фермера, написали сім заповідей. Ось вони:
- Усе, що ходить на двох ногах — ворог.
- Усе, що ходить на чотирьох ногах, або крилате – друг.
- Хай жодна тварина не носить одежі.
- Хай жодна тварина не спить у ліжку.
- Хай жодна творина не п’є алкоголю.
- Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини.
- Усі тварини рівні.
А потім… Потім сталося ось що.
*******
“Більш — менш у цей час свині несподівано перенеслись до панського будинку і розташувались у ньому. Знов тваринам здавалось, ніби пригадують собі, що у давні дні прийнято постанову проти цього, і знов Квікун зумів переконати їх, що воно було не так. Це зовсім необхідне, сказав він, щоб свині, що є мізком колгоспу, мали затишне місце дляпраці. Крім цього гідності Вождя (бо від недавнього часу став він, говорячи про Наполеона, вживати титулу «Вождь») проживати у домі личить більше за побут у звичайному хліві. Проте, деякі тварини були схвильовані, коли почули, що свині не тільки харчуються в кужні та вживають вітальню як кімнату для відпочинку, але й сплять у ліжках. Боксер прогнав від себе цю думку звичайним «Наполеон має завжди рацію», але Конюшині здавалось, що пам’ятає окреслену постанову проти ліжок; вона пішла на кінець клуні та намагалась розібрати Сім Заповідей, що були там написані. Переконавшись, що не в силі прочитати більше як окремі літери, вона покликала Дерезу. «Дерезо, — сказала вона, :— прочитай мені четверту Заповіль. Чи там нічого не сказано про те, щоб ніколи не спати в ліжкові?»
З деяким трудом дереза відчитала Заповідь склад за складом. «В ній сказано: Хай жодна тварина не спить у. ліжку, застеленім простиралами» — сповістила вона накінець.
Як воно не цікаво, але Конюшина не пригадувала собі, щоб четверта Заповідь згадувала про простирала. Та коли так було тут на стіні, то не могло бути інакше”.
*******
Але в нашій ситуації усе склалося іще іронічніше. Справа в тому, що на сайті президента ніхто навіть не думав правити промову Зеленського і дописувати слово “живий”. Ніхто. Люди самі, “у себе в голові” (с) дописали це слово – і, переконавши самих себе, що саме це “Вождь” і мав на увазі, почали переконувати у цьому інших.
Я не знаю, як прокоментувати цей феномен. Хіба що нагадати, що на виборах-2019 все відбулося саме так – майбутній “Вождь” взагалі нічого не говорив і не обіцяв (згадайте його стадіонне шоу – він же в основному звинувачував свого попередника). Люди все придумали самі – і, самі переконавши себе, пішли на виборчі дільниці, голосувати за вигадані самими ж собою – закінчення війни, боротьбу з корупцією, дешевий газ і безкоштовний хліб, “нову, якісно іншу Верховну Раду”. Я нічого не вигадав у попередньому реченні після тире – про усе це говорили і писали люди, українські люди.
А тепер люди самі дописують у промову президента слово – і, дописавши, піднімають його, як стяг, виправдовуючи і його, і себе, і “своїх”. Це уже якийсь фантастично новий рівень колгоспу тварин. Перефразовуючи одну українську письменницю – Орвелл би плакав.
До речі, ви пам’ятаєте, чим завершується той твір колишнього іспанського добровольця, який, на щастя для нього самого і для нас, зумів прозріти?
*******
“Одного лагідного вечора, незабаром після повернення овець, тварини вертались з роботи на обійстя; раптом з подвір’я донеслося злякане кінське іржання. Тварини жахнулись і стали наче вкопані. То був Конюшинин голос. Вона заржала вдруге, і тварини юрбою упроскік побігли на подвір’я. Там їхнім очам відкрився образ, що Конюшина була побачила раніше. Це був образ свині, що йшла на задніх ногах.
Так, це був Квікун. Трохи незграбно, наче незвиклий підтримувати свою поважну тушу в цьому положенні, він сунув крізь подвір’я. А через мить із дверей панського будинку вийшов довгий ряд свиней, усі на задніх ногах. Одні робили це ліпше, другі гірше, деякі навіть трохи хитались і мабуть радо скористали б з підпори якоїсь палиці, але кожна із них успішно обійшла подвір’я довкола. А накінець почулось сильне гавкання собак і пронизливе «кукуріку» чорного півня, і вийшов сам Наполеон, велично випрямлений, скидаючи звисока оком то сюди то туди; довкола нього скакали собаки.
У ратиці він держав канчук.
Запанувала смертельна мовчанка. Здивовані, злякані, притискаючись одне до одного, тварини слідкували за довгим рядом свиней, що машерували довкола подвір’я. Здавалось, що світ обернувся догори ногами. Згодом надійшла хвилина, коли минуло остовпіння і коли не зважаючи на все — не зважаючи на страх перед собаками і на звичку, що виробилась роками, ніколи не скаржитись, ніколи не критикувати, щоб там не трапилось, — тварини може б висловили яке слово спротиву. Але якраз в цю хвилину, неначе на команду, усі вівці почали могутньо блеяти: «Чотири ноги — добре, дві ноги — ліпше! Чотири ноги — добре дві ноги — ліпше!»
Це тривало п’ять хвилин без упину. А коли вівці заспокоїлись, не було вже змоги протестувати, бо свині помашерували назад у панський будинок.
Беніямін відчув, що чийсь ніс тручає його в плече. Він оглянувся. Це була Конюшина. Її погляд був мутний як ніколи. Не промовивши слова, вона сіпнула його лагідно за гриву і повела за велику клуню, де були записані Сім Заповідей. Деякий час вони стояли вдивляючись на вимащену дьогтем стіну та на білі літери.
«Мій зір ослаб, — сказала вона накінець. – Навіть коли я була молода, я не могла прочитати, що тут написано. Але мені здається, що стіна виглядає інакше. Чи Сім Заповідей осталисть такі, як були звичайно, Беніяміне?»
На цей раз Беніямін погодився зламати своє правило і відчитав їй, що було написано на стіні. Тепер була там тільки одна Заповідь. Вона звучала:
УСІ ТВАРИНИ РІВНІ ТА ДЕЯКІ ТВАРИНИ БІЛЬШ РІВНІ ЗА ІНШІ“.
*******
Усі тварини рівні, та деякі – більш рівні за інших. А починалося усе з банального спання на ліжках (застелених простирадлами).
Завжди пам’ятайте про це.
vmylenko.com 