Дивіться, яку веселу цитату сьогодні знайшов.

“Западный кинематограф, издатели художественных книг и низкопробных комиксов, привлекающих молодежь, насквозь пропитаны желанием представить нашу страну в негативном свете. Как мы знаем, их герои с советскими фамилиями и очевидно утрированными личностными качествами нередко выступают антагонистами различных произведений и художественных произведений. Логика противостояния, как они выражаются, “советской угрозе” “вшита” в сюжет многих весьма популярных и талантливых произведений даже фантастического жанра, что делает их также латентным оружием пропаганды, — заявил генеральный прокурор СССР Александр Рекунков.

Згадали ті “прекрасні” часи, еге ж? Аж холодок по шкірі пробіг від відчуття такого знайомого і гидотного?

А я вас надурив.

Ніякий це не Рекунков сказав. І не 1983-го це було сказано. А осьосьочки. І сказав це голова Слідкому Московїі Бастрикін. Я просто кілька слів змінив – і вуаля.

Не вірите, що в 2021 році можна таку ахінею молоти про “западний кінематограф”? Ось вам лінк.

Можна, друзі, можна. Так само, як можна хокейній збірній грати у формі з написом “СССР”. Бо Московія усе більше стає совком.

А одним із найяскравіших прикладів того, що ніякої Московії, тієї, яку при умовному демократу Єльцину називали “Российская Федерация”, немає, а є чистий, дистильований практично СРСР – є справа Юрія Дмитрієва.

Його намагалися-намагалися посадити за нібито виготовлення порнографії (шо спростували навіть експертизи, які організовували прокурори!) – і таки посадили. На 15 років строгача. 65-річного Дмитрієва. Як правильно сказала акторка Лія Ахеджакова (можливо, остання публічна особа, яка ще не стала скотиною там, за поребриком) – це просто убивство.

Але головним тут є не строк, не притягування цієї справи за довгі-предовгі гебешні вуха. А причина. Причина, чому Дмитрієва фактично убили.

А причина тут якраз і є показником. Бо Дмитрієва посадили не за якісь антипутінські, антиурядові дії, він ніякий не Навальний. Дмитрієва посадили за те, що він розкопав Сандармох. За те, що він показав світу звірства сталінського СРСР.

Пам’ятаєте, як у нас, ще в глухі, дощербицькі навіть, совкові часи убили Аллу Горську, яка із Василем Симоненком і Лесем Танюком розкопала Биківнянські могили? Так от, Дмитрієв у другій половині 90-х знайшов масові поховання у Сандармоху.

За це його і убили. (А до того ще й намагалися дискредитувати – вигадавши через ручне “Российское военно-историческое общество” там поховання нібито розстріляних “ворогами”, фінськими, очевидно, червоноарміців. Мовляв, Сандармох – там взагалі-то радянських людей убивали!)

Питається – яке нинішній Московії діло до подій 90-річної давнини? А такий, що нинішня Московія – це СРСР. Принаймні, дуже хоче ним стати.

І саме цим бажанням і продиктоване (це до того, навіщо я пишу про ситуацію у Московії, у чому мене дехто звинувачував, мовляв, “воно нам треба”) і бажання захопити Україну. Не Крим, не “ДНР” чи “ЛНР”, не Харків навіть чи Одесу – а Україну. Усю чи хоча б по Збруч – ранньосталінського формату. Бо Україна – була частиною того, справжнього СРСР. І, відповідно, має стати частиною нинішнього СРСР 2.0.

Це вам пояснення того, чи можна домовитися з Хуйлом “посередині”. Не можна. Бо його не захист московитомовних турбує, не якісь там безпекові моменти свого кордону. Він прагне відновити імперію. А імперію він прагне відновити для того, аби повернути світу біполярність – причому не в форматі “США+Захід – Китай”, а у старому радянському форматі “США+Захід – Московія+холопи-сателіти”.

А це відновлення – воно НЕМИНУЧЕ викликає і такі покручі минулого, як заяви Рекункова… вибачте, Бастрикіна. І такі судові вироки, як фактична смертна кара Юрію Дмитрієву. Людині, яка насмілилася показати справжню людоїдську сутність імперії.