Це все одно не має ніякого смислу…

Так… гм, забавно? смішно? чи скорше печально?.. спостерігати за тим, як…

Ні, давайте спочатку, щоб не було претензій до мене – мовляв, не дивився, а щось тут патякаєш – ось пост людини, яка, я так розумію, дивилася.

Отак. А тепер я продовжу.

Так забавно, смішно і печально водночас спостерігати за тим, як люди водночас:

• хвалять фільм за те, як він “зриває покрови”, як гарно показує ті чи інші пороки (зокрема, як написав Андрій Бондар – “кризу експертизи і експертів”;
• і разом з тим три дні ганяти по Фейсбуку картинки, фотки, меми (он заглавний – вашого кумира Процишина авторства), просто пости – про “помічницю заступника міністра освіти” з напівголою цицькою – хоча ще в той же самий день вияснилося, що ніяка вона не помічниця заступника міністра, а львівська юристка.

(“17 хв.” тому, що скрін був зроблений ще 25-го)

Люди хвалять кіно, в якому самі живуть, причому не як глядачі, а як дійові особи.

Я навіть не знаю, як це охарактеризувати Якась божевільна безкінечність…